Саме перед Різдвом російський президент Володимир Путін ясніше, ніж будь-коли, виклав своє уявлення про те, яким чином його країна поверне собі світовий вплив, який вона мала в складі СРСР, пишуть Ніл Баклі і Томас Кейтан, "Financial Times", Великобританія.

Він із гордістю зазначив, що Росія є найбільшим у світі експортером газу і другим найбільшим експортером нафти, і заявив зборам довірених міністрів і радників, що країна має прагнути до світового лідерства в енергетичній галузі. Енергія, а не військово-промисловий комплекс, як у радянські часи, буде двигуном відродження Росії.

Путін наголосив, що нинішній і, значною мірою, майбутній добробут Росії прямо залежить від місця, яке вона посяде у світовому енергетичному контексті. Він також запевнив усіх присутніх – і це буде не раз повторено під час головування Росії в "великій вісімці" – у тому, що "енергетична безпека" стане провідною темою.

Він заявив, що Росія дорожить заслуженою репутацією надійного і відповідального партнера на ринку енергоресурсів.

Москва бачить у своєму головуванні в G8 можливість радикально змінити відносини і стати не прохачем, у ролі якого її запросили в "вісімку" 1998 року, нагороджуючи за ліберальні реформи і згоду на розширення НАТО на схід, а рівноправним гравцем. Але в Новий рік, коли почалося її головування, вже перший крок Кремля поставив під сумнів імідж "надійності та відповідальності". Росія припинила експортувати газ в Україну після того, як Київ не погодився на більше ніж чотириразове підвищення ціни.

Рішення про припинення постачань Путін майже напевно ухвалив особисто. Саме він за кілька годин до Нового року зробив останню пропозицію Україні, на яку президент України Віктор Ющенко дав негативну відповідь. Результатом стало різке зменшення серед зими постачань у Європу трубопроводом, що йде через Україну.

Скінчилося тим, що Росія – присоромлена, під перехресним вогнем міжнародної критики – через добу знову включила газ. Навіть якщо Путін укладе угоду з Україною – а сторони вчора повернулися за стіл переговорів – він завдав серйозної шкоди своїм енергетичним амбіціям. Росія продемонструвала, що готова піти на крайні заходи в прагненні змусити споживача платити більше. Водночас це привернуло непотрібну увагу до міри залежності Європи від її енергоносіїв: Німеччина, наприклад, отримує з Росії понад третину свого газу.

Це, у свою чергу, може змусити партнерів Росії у G8 поставити їй неприємні питання про її плани щодо використання енергетичних багатств у політичних цілях, і, можливо, посилить сумніви в її прихильності до демократії та прав людини. Міністр економіки Німеччини Міхаель Глос заявив, що його країна, ймовірно, збільшить кількість газу, отримуваного з Росії, але додав: "Її буде збільшено, якщо ми будемо впевнені в надійності постачань зі Сходу". "Росія стала головою G8 і має поводитися відповідально", – наголосив він.

Міністри енергетики країн Євросоюзу, щоб обговорити кризу, сьогодні проведуть у Брюсселі позачергову нараду, яка може стати поштовхом до ширшої дискусії про енергетичну безпеку Європи та її залежність від Росії. Побоювання є не лише у Європі. Держдепартамент США теж висловив заклопотаність із приводу того, що Росія використовує енергоносії як політичний інструмент. Навряд чи це те тло, на якому Путін хоче розвертати стратегію, що формувалася кілька років, з побудови майбутнього Росії на енергії.

Цю концепцію він почав плекати задовго до того, як став президентом. Працюючи в 1990-их роках у мерії Петербурга, він навчався на заочному відділенні Гірничого інституту і написав дисертацію "Мінеральні ресурси в стратегії розвитку російської економіки". У ній він стверджував, що ресурсна база Росії може забезпечити не лише її економічне майбутнє, але і становище у світі. Він пропонував модель підконтрольних державі, але з фінансуванням приватного капіталу, великих фінансово-промислових корпорацій, здатних конкурувати з західними транснаціональними корпораціями.

Протягом останніх двох років він почав створювати такі групи. Використовуючи часом сумнівні методи, він відновив державний контроль над енергетичними активами, приватизованими за безцінь десятиліття тому. Державна нафтова компанія "Роснефть" наприкінці 2004 року придбала головний виробничий підрозділ нафтової компанії ЮКОС, яку створив Михайло Ходорковский.

Минулої осені держава збільшила свою частку в "Газпромі", що контролює приблизно 20% світових газових резервів, із 38% до 51%. Потім "Газпром" купив нафтову групу "Сибнефть", яку контролював власник футбольного клубу "Челсі" Роман Абрамович, за 13,1 млрд. доларів, і це стало найбільшим у Росії злиттям.

Нарешті, Путін щойно підписав закон про зняття обмежень на придбання іноземцями 49% акцій "Газпрому". На думку деяких аналітиків, приплив закордонних інвесторів може подвоїти ринкову капіталізацію "Газпрому" – до 300 млрд. доларів – і поставити його в одну шеренгу з провідними світовими компаніями. Тим часом, "Роснефть" готується розмістити свої акції на Лондонській біржі цього року, і це, на думку представників Росії, збільшить її вартість до 72 млрд. доларів.

Після того як позначила новий етап, Росія в грудні почала запрошувати іменитих іноземців на важливі посади в енергетичній галузі, явно намагаючись зміцнити свої міжнародні позиції та вплив. Колишній канцлер Німеччини Герхард Шредер погодився очолити підконтрольний "Газпрому" проект вартістю 5 млрд. доларів із будівництва експортного трубопроводу дном Балтійського моря в Західну Європу. Дональд Еванс, колишній міністр торгівлі США і друг президента Буша, відповів чемною відмовою на особисту пропозицію Путіна очолити "Роснефть", але російський президент дав зрозуміти, що Росія й далі шукатиме відомих закордонних керівників, котрі могли б увійти в раду директорів "Роснефти".

Таким чином, у Росії лишаються два державних енергетичних гіганти зі значним іноземним інвестуванням, і кілька приватних компаній, котрі протягом минулого десятиліття прийняли міжнародні стандарти. Найбільші у світі вуглеводневі ресурси, географічне розташування в Євразії та державна мережа трубопроводів із можливістю постачати на схід і на захід – це сильне поєднання.

Головування в G8 дає Росії шанс продати цей набір клубові найвпливовіших промислово розвинутих країн світу. Довірений радник Путіна Ігор Шувалов дав зрозуміти, що Росія вважає свій енергетичний вплив вхідним квитком у G8, здобутим не автоматично, тому що формально вона не посідає восьмого місця серед найбільших світових економік.

Торік Шувалов казав, що Росія може гарантувати, що світова економіка не потерпатиме від браку енергетичних ресурсів. За його словами, Росія може створити механізм для постачань газу на світовий ринок на таких умовах, які дозволять світовій економіці розвиватися позитивно і передбачувано. Малося на увазі, що Росія як постачальник енергії може стати стабільною альтернативою Близькому Сходу, що загруз у конфліктах.

Після припинення постачань в Україну ці заяви важче підкріпити. "Росія заплямувала свою досі бездоганну репутацію, – каже Грехем Уїл, директор європейської енергетичної служби консалтингової компанії "Global Insight". – Якщо цього не повториться, це може їй зійти з рук. Але якщо вона зробить щось подібне ще хоча б раз, їй буде важко збільшити продаж".

Представник консалтингової компанії, котрий попросив не називати його імені, бо у нього є клієнти в Росії, вчора пішов ще далі. "Власне кажучи, вони поставили собі підніжку, – сказав він. – Вони думають, що можуть перекрити газ Україні, але насправді не можуть зробити це, не перекриваючи газ іншим отримувачам. Звичайно, це шкодить репутації Росії як надійного постачальника".

Кліфф Купчан, аналітик консалтингової фірми "Eurasia Group" і співробітник Держдепартаменту в роки адміністрації Клінтона, каже, що Росія піддалася спокусі використовувати енергетичний вплив як батіг, а не як пряник. "Нафтовий вплив - те саме що дипломатія, – каже він. – Нафтове насильство, використання енергії як зовнішньополітичної зброї, – це щось інше".

Він попереджає, що сварка з Україною може зашкодити зусиллям Росії залучити інвесторів у "Газпром", і ще раз наголошує, що це частина російської держави.

Утім, Москву навряд чи здивувала міжнародна реакція. Два роки тому вона ненадовго перекривала газ Білорусі, коли звичайно лояльна сусідка закомизилася у відповідь на вимогу платити вдвічі більше. Це призвело до протестів із боку Європи і втручання Шредера.

Навіщо ж Росія ставить під загрозу свої енергетичні амбіції, починаючи негарну сварку із сусідом? Аналітики думають, що Росія прагне використовувати вимогу переходу України на ринкові ціни як засіб завоювати інший приз – спільний із Україною контроль над експортним трубопроводом на її території.

В інших місцях ця тактика виявилася ефективною. Росія залишила низькі ціни на газ для Білорусі в обмін на угоду про спільний контроль над трубопроводом, що йде через її територію в Європу. "Газпром" підняв ціни і для Грузії, але заморозив їх на 10 років в обмін на створення спільного підприємства з розвитку газорозподільної мережі в цій країні.

Можливо, за мету поставлено також змусити прозахідного Ющенка, котрий прийшов до влади в Україні завдяки помаранчевій революції, відновити зв’язку з Москвою, і вплинути на результат березневих виборів у парламент з надією отримати більш проросійські настрої серед української законодавчої влади. Експерт, котрий знає Путіна особисто, висловив припущення, що той "ненавидить" Ющенка і радий йому нашкодити.

Можливо, російський президент не забуває про вітчизняну публіку, прагнучи продемонструвати, що Росія не втратила впливу на сусідів, котрі належали до СРСР, після президентських виборів 2004 року в Україні, де Путін підтримував переможеного кандидата. Якими б не були справжні мотиви, каже голова стратегічного відділу "Альфа-банку" Кріс Уїфер, дії Росії змусять ЄС задуматися про альтернативних постачальників, наприклад, про Єгипет. А якщо так вчинять найбільші імпортери російського газу, дрібні та потенційні споживачі, такі як США і країни Азії, теж виявлять обережність.

"Мешканців Європи, коли вони прокинулися в понеділок, вразило те, наскільки хистким є їхнє енергетичне забезпечення, – каже Уїфер. – Можливо, Росія поклала початок десятилітній дискусії ЄС про енергетичну безпеку".