Небагато доповідачів дводенної конференції в Інституті Гаррімана згадували про «перезавантаження». Цей авторитетний науковий центр з вивчення історії Росії та Радянського Союзу при Колумбійському університеті зібрав як американських, так і російських відомих політологів, вчених-славістів та журналістів для обговорення інтригуючої теми «Чи закінчилася “холодна війна”?». Зате присутні багато згадували горбачовську перебудову і розпад СРСР, тим більше, що деякі з виступаючих працювали в ті буремні роки в Радянському Союзі.

Як, наприклад, Енн Купер, яка, починаючи з 1987-го року, протягом п'яти років працювала першим главою московського бюро Національного громадського радіо (NPR). Вона була співредактором книги «Росія на барикадах», а в недавні роки займала посаду виконавчого директора Комітету із захисту журналістів.

На думку Купер, головне завоювання перебудови 80-90-их – зникнення страху. Але от парадокс: минуло 20 років і страх повернувся. Він, звичайно, інший, ніж у радянські роки. «Все-таки смак свободи неможливо забути і вже тим більше перекреслити», – зауважила доповідач.

Головне питання моменту, як вважає журналістка, – яким шляхом піде Путін, якою буде його політика, скільки років він пробуде в Кремлі. Чи буде його політика як і раніше, спрямованою на захист існуючого режиму, чи він піде назустріч вимогам ліберальної опозиції?

Характеризуючи загальне ставлення американської преси до нинішньої Росії, Купер констатувала: принципові підходи залишилися фактично такими ж, якими вони були щодо Радянського Союзу. «Це дуже дивно і сумно, – підкреслила вона. – адже головною проблемою і сьогодні залишається нереалізоване прагнення росіян до демократії».

Другою виступила добре знайома мільйонам американців кореспондент телеканалу CNN Джилл Догерті, яка робила репортажі з понад 50 країн, включаючи Афганістан, Ірак та Північну Корею. Починаючи з 1991-го року вона висвітлювала найбільш значимі події на пострадянському просторі, а в 1997-му році очолила московське бюро CNN. Як повідомила Догерті, вона вперше потрапила в Радянський Союз ще у 1979-му році, студенткою, яка приїхала за програмою університетського обміну в Ленінград.

Звичайно, зауважила Догерті, у нас назавжди закарбувалися в пам'яті образи «холодної війни». Але не можна сьогодні, вважає вона, в кардинально інших умовах, воскрешати її стереотипи. Скажімо, абсурдно, на її думку, вживання слова «дисиденти» щодо учасників антипутінської опозиції.

«Дисиденти радянської ери ризикували своїм благополуччям, кар'єрою і свободою. Але сьогодні цей так званий дисидент їде після серії мітингів відпочивати в Мексику. Боже мій!», – сказала Догерті.

Як вважає Догерті, поворотним пунктом настроїв у Росії став вересень, коли Путін оголосив про «рокіровку» з Медведєвим.

«Люди обурилися тому, що їх вважають статистами, пішаками і дурнями. Звичайно, російські мітинги і маніфестації – це не Арабська весна. Спектр протестів зовсім не однорідний, і дуже мало шансів, що опозиція виробить єдину платформу і висуне спільних лідерів, принаймні, в осяжному майбутньому», – зазначила вона.

Для ілюстрації своїх тез наступний доповідач Ніна Хрущова, професор Нью-Скул в Нью-Йорку виводила на екран анотації голлівудських фільмів і рекламні трейлери до них. Головний її постулат – політики можуть брехати, культура не бреше ніколи. Американські фільми, зняті переважно в жанрі бойовиків, трактували зміни в Радянському Союзі згідно з жанром і усталеним негативним стереотипам. Як сказала Хрущова, «путінське правління, ознаменоване жорсткою антизахідною риторикою, лише зміцнило ці антиросійські настрої».

У своєму побіжному візуальному «лікнепі» вона провела лінію від вже давнього бойовика «Святий», знятого в 1997-му році, до шпигунського трилера «Солт» з Анджеліною Джолі, зробленого тим же режисером Філіпом Нойсом два роки тому. Фактично, зазначила вона, росіяни як і раніше залишаються в голлівудській інтерпретації ворожою, похмурою і дивною силою. Невипадково в «Солт» російські репліки не перекладалися на англійську як прояви чужої і недоступної розумінню культури.

Модератор першої частини дискусії професор Тімоті Фрай, директор Інституту Гаррімана, коментуючи виступ Хрущової, зауважив, що він подивився «Солт» у літаку на зворотному шляху з Москви і що фільм, на його думку, «жахливий». За його словами, «потрібно розуміти різницю між тим, як робляться образи ворога і яке смислове навантаження вони несуть в масовій свідомості».

«Нинішній рік – рік виборів не тільки в Росії, але і в Америці, – сказав Фрай, – тому кандидатам в президенти хочеться показати виборцям, що вони проявлять необхідну жорсткість перед лицем антиамериканських жестів і слів Путіна».

Як відомо, офіційна пропаганда Кремля стверджує, що російська опозиція знаходиться на утриманні Америки, що її акції нібито направляються і фінансуються Держдепом. Відповідаючи на запитання «Голосу Америки», чому саме Держдепартамент, а не, припустимо, Білий дім чи ЦРУ став новітньою пропагандистською мішенню, Джилл Догерті сказала, що «винні» у цьому численні програми публічної дипломатії, які підтримує Держдепартамент США.

«Навряд чи стріли націлені персонально в Гілларі Клінтон. Йдеться в принципі про антиамериканську риторику. Як мені видається, після виборів, які виявилися успішними для Путіна, ця риторика буде знижуватися, а ступінь дружелюбності щодо США підвищуватися», – зазначила Догерті.