Демонстрації у Бірмі набувають дедалі більших масштабів і оглядачі побоюються застосування сили з боку військових. Frankfurter Allgemeine Zeitung з цього приводу пише:

„Страх, який впродовж останніх десятиліть був надійною опорою військової хунти, поступово сходить нанівець. Це феномен, який починаючи з 1989 року спостерігався у багатьох країнах. Генерали мали би врахувати цей урок. Але вчитися із чийогось досвіду – ця риса диктаторам зазвичай невластива. Але тепер, коли протести розростаються, зростає імовірність застосування сили. Бірманські військові ніколи не вирізнялися особливою церемонністю у поводженні з опонентами. Кривава розв’язка, на жаль, цілком прогнозована”, - зазначає Frankfurter Allgemeine Zeitung.

Berliner Tagesspiegel звертає увагу на вплив Заходу і Китаю на військовий режим у Бірмі:

„Очевидно, що Сполучені Штати та Євросоюз через Організацію об’єднаних націй посилюватимуть тиск на диктатора Тан Шве і вимагатимуть демократизації і відмови від насильства. Американці та європейці вже багато років тому запровадили санкції проти Бірми. Але військових у Ранґуні це не надто бентежить, адже їм неабияк допомагає Китай. Отже, справжній тиск без участі Китаю неможливий. Утім, Пекін і сам має за плечима чималий досвід придушення виступів опозиції. Півтора десятиліття після кривавої бійні на площі Тяньанмень постає запитання: як же сьогодні дивиться Китай на такі брутальні акції?”, - аналізує Tagesspiegel.

Про ключову роль Китаю у розв’язанні кризи у Бірмі пише і видання Rhein-Zeitung:

„Демонстрантам у Бірмі мало чим допоможуть заяви про солідарність із Брюсселю чи Вашингтону. Якщо Захід справді хоче допомогти бірманцям, він має вимагати від Китаю зміну його політики щодо режиму у Ранґуні. Якщо бірманські військові втратять свого останнього союзника, то його кінець буде лише справою часу”, - підсумовує Rhein-Zeitung.