Навіть ті, хто цікавляться новинами про НАТО не обов’язково чули ім’я Джон Колстон. Він не дає гучних прес-конференцій і не підписує міжнародних угод, але він - один з тих чільних посадовців організації, які визначають як саме Альянс розвивається і як виконує завдання визначені політиками – представниками країн-членів.

Джон Колстон - помічник Генерального Секретаря з питань оборонної політики і планування. Ось як він пояснює свої обовязки.

Джон Колстон: Моє головне завдання - це по можливості допомагати союзникам НАТО у розвиткові та впорядкуванні їхніх військових структур і обладнання відповідно до сьогоднішніх та завтрашніх потреб безпеки. Крім цього, я також тісно працюю з нашими країнами-партнерами, включаючи Україну, допомагаю їм розвивати і осучаснювати їхні власні військові сили, щоб вони могли протистояти сьогоднішнім проблемам безпеки.

НАТО впритул  Іноді це вражає людей, але це те, що ми робимо: усі 26 націй повинні погодитись перед тим, як ми приймаємо те чи інше рішення.   Джон Колстон

Бі-Бі-Сі: Але з вашої біографії випливає, що ви не військовий.

Джон Колстон: Ні, я не військовий. Раніше я працював у міністерстві оборони у Лондоні.

Бі-Бі-Сі: Чи можна сказати, що між військовим і цивільним мисленням існує велика різниця? В Україні ідея контролю збройних сил цивільними особами відносно нова. На вашу думку, чи обов’язково, щоб армією керувала людина цивільна, як наприклад, Ви?

Джон Колстон: Я вважаю, що це не питання керівництва таких людей, як я, а питання керівництва людей, яких обрали демократичним чином або призначили демократичним чином. І я гадаю, що це дуже важливий принцип сучасних демократичних країн, щоб збройні сили, силові міністерства, оборонний сектор контролювалися, при чому відкрито, представниками демократично сформованого уряду. Отже, це був важливий крок вперед для України визнати, що потрібно мати цивільного керівника. Було також важливо для України усвідомити, що їй потрібна сильна структура цивільних осіб, які б визначали політичний курс всередині міністерства оборони. Це частина процесу осучаснення, становлення прозорості та підзвітності її оборонних та військових структур.

	Джон Колстон, представник України в НАТО Костянтин Морозов, міністр оборони Анатолій Гриценко, Генеральний Секретар НАТО Яаап де Гооп Схеффер.

Бі-Бі-Сі: Кажучи про НАТО, я не бачу тут у штаб-квартирі багато військових, точніше, жодного. Чи означає це, що НАТО за суттю цивільна організація? Думаю, чимало людей, які небагато знають про Альянс, почувши це слово, уявили б собі чоловіка в шоломі з автоматом у руках і танком за спиною.

Джон Колстон: НАТО - це політично-військовий альянс. Ви, безперечно, побачите тут у Брюсселі чимало військових офіцерів. У нас є військовий комітет, який включає старших військових представників від усіх наших союзників. Цей комітет іноді зустрічається з українськими колегами, і я мав приємну нагоду виступати на такій зустрічі всього пару тижнів тому. Ми говорили про поступ військової реформи, яку впроваджує Україна.

Але ми також і політичний альянс. Ми зацікавлені в розбудові безпеки і стабільності через взаємодію з країнами євроатлантичного регіону та поза ним. Ми зацікавлені в побудові партнерства.

НАТО впритул  Зараз ми не бачимо ніякої стратегічної загрози і наші зусилля переспрямовані на побудову миру і стабільності на територіях поза Альянсом - у Косово, в Афганістані і так далі.   Джон Колстон

Звісно, НАТО не було б НАТО без його військових можливостей, командної структури, без можливості здійснювати військові операції, коли це необхідно.

Бі-Бі-Сі: Військові можливості? Але ж у НАТО немає власної армії. Чи не було б легше, якби організація мала свою власну армію?

Джон Колстон: Ми завжди покладалися на здатність наших членів надати військові підрозділи Альянсові, щоб задовольняти наші потреби.

Бі-Бі-Сі: Але це іноді важко зробити, чи не так?

Джон Колстон: Іноді важко, тому що буває багато запитів на збройні сили країн-членів, особливо зараз, коли на додачу до місій НАТО існують місії ООН, різні коаліційні місії, місії ЄС. І хоча сьогодні перед нами немає стратегічної загрози, яка була в часи Холодної війни, ми постаємо перед з різноманітними загрозами, які вимагають використання наших збройних сил.

Отже, ми маємо справжню конкуренцію за ресурси, і іноді досить важко мобілізувати повний об’єм військових, необхідний для виконання операції.

Бі-Бі-Сі: Чи існує ідея створити військові сили, які би були під контролем НАТО і доступні для негайного використання, чи такого немає в планах?

Джон Колстон: Ні, я не думаю, що ми відійдемо від принципу контролю національними урядами. Але ми започаткували так звані Сили реагування НАТО. У 2002 році самміт НАТО, який відбувався у Празі і зібрав голів держав і урядів, вирішив створити Сили реагування НАТО, які становлять підрозділи чисельністю 25 тисяч солдатів, моряків та льотчиків, які спроможні швидко реагувати на кризову ситуацію.

Отже, створивши Сили реагування НАТО у нас є можливість швидко реагувати на появу ситуацій, які загрожують нашій стабільності та безпеці чи стабільності та безпеці міжнародної громади. І того часу, який нам дає використання Сил реагування, достатньо для залучення військових з країн-союзників для виконання більших і масштабніших операцій.

НАТО впритул  Я думаю, що державам, які думають зараз чи думатимуть у майбутньому про членство в НАТО, важливо докласти зусиль і якомога точніше роз’яснити, що б це значило для майбутнього їхньої країни.   Джон Колстон

Бі-Бі-Сі: Чи використовували вже ці Сили?

Джон Колстон: Частково. Ми використовували Сили реагування як допомогу НАТО після урагану Катріна у США. Потім їх знову використали у більш складному випадку для доставки гуманітарної допомоги і допомоги у відбудові в Пакистані після потужного землетрусу.

Бі-Бі-Сі: Тобто, обидва випадки не були військовими операціями.

Джон Колстон: Так, чого не було в цих випадках – це ворога. Тобто, вони не були класичними військовими операціями. Але вони продемонстрували нашу здатність відрядити підрозділи швидко і на велику відстань.

Ми також проводили тренування для цього. Минулого року ми провели масштабні навчання на островах Кабо Верде, щоб продемонструвати наші можливості пересування Сил реагування НАТО на стратегічну відстань і спроможність виконувати надані їм завдання.

Бі-Бі-Сі: Ви згадували про зміни у світі, і одним із прикладів може бути недавня суперечка між Естонією і Росією. Цікавим фактом у тій суперечці була так звана кібер-атака – деякі веб-сайти були вражені, інтернет-служби, також були проблеми з енергопостачанням. Чи сказали б Ви, що НАТО братиметься за такі проблеми і вважатиме їх загрозою безпеці?

Джон Колстон: Близько 8 років тому лідери НАТО зустрілися у Вашингтоні і прийняли документ, відомий як Стратегічна концепція, який є основним документом, коли йдеться про загрози безпеці у 21 столітті. І навіть 8 років тому у них вистачило розсудливості визначити потенційні перебої в постачанні сировинних ресурсів та підрив інформаційних систем як потенційні побоювання 21 століття, які НАТО взяло б до уваги. І ці рішення були підтверджені тим, що ми спостерігали в останні тижні і місяці.

Минулого листопада у Ризі в Латвії НАТО оприлюднило документ під назвою «Всебічне політичне керівництво до дій», де викладено основні принципи, яких ми маємо дотримуватися розвиваючи наші потужності упродовж наступних 10-15 років. Знову ж таки, там було зазначено такі загрози як перебої в енергопостачанні та загрози кібернетичних нападів як два головні питання.

Бі-Бі-Сі: Тобто, це все ще в теорії?

Джон Колстон: Ці проблеми досить гострі, оскільки, хоча вони й можуть загрожувати безпеці та інтересам країни в прямому значенні, їх не одразу можна розпізнати як військову загрозу. Тобто те, як політично-військовий Альянс реагує на такі загрози, разом з тим, що й окремі країни та інші міжнародні організації їх по-своєму розв’язують, вимагає неабияких розмірковувань. Але ми щоразу ставимо мету з'ясувати, що НАТО може зробити у відповідь на такі проблеми.

Бі-Бі-Сі: Отже ми можемо в майбутньому побачити комп’ютерних програмістів і фахівців з телекомунікацій як один з підрозділів НАТО?

Джон Колстон: Варто зазначити, що на ранньому етапі ворожих комп’ютерних дій проти Естонії, які виявилися після суперечки довкола перенесення бронзового солдата в Таллінні, кілька країн-союзників відрядили своїх експертів для допомоги естонським урядовцям. Там був і наш постійний працівник з Брюсселя, який відправився до Таллінна на допомогу. Мушу сказати, що естонці добре оснащені – у них сучасні економічні та урядові структури, основані на інформаційних технологіях, які виявилися досить міцними. Але ми доклали всіх зусиль, щоб допомогти їм проаналізувати загрози та дії у відповідь.

Бі-Бі-Сі: Щодо планування майбутнього НАТО – чи було б корисним поширення безпеки шляхом залучення якомога більше країн? Скажімо, якби Росія приєдналася – це було б, мабуть, вирішення проблем безпеки у північній півкулі. Чи стоїть перед НАТО завдання охопити якомога більше країн і в такий спосіб поширювати й гарантувати безпеку?

Джон Колстон: Наша політика – це співпраця та залучення до неї, що може прийняти багато різних форм. Ми співпрацюємо з багатьма країнами світу, зокрема з 23-ма країнами у Партнерстві заради миру, які є країнами поза НАТО у Європі та центральній Азії; у нас зв’язки з сімома країнами з південного Середземномор’я – Середземноморський діалог; у нас зростає кількість зв’язків з Далекого Сходу; у нас тісні і продуктивні взаємини з такими віддаленими країнами, як Японія, Австралія і Нова Зеландія.

Бі-Бі-Сі: Що більше то краще?

Джон Колстон: Так, але це не обов’язково означає, що усі вони стануть членами Альянсу НАТО. У далекому 1949 у Вашингтонському договорі, яким було покладено початок Альянсу, ми заявили, що членство у НАТО буде відкрите для будь-якої європейської країни, яка спроможна зробити внесок у виконання наших завдань. Саме тому ви спостерігали в останні роки збільшення кількості членів НАТО з 16 до 19 і потім до 26 союзників. У нас 3 країни на заході Балканського півострова, які є учасниками нашого плану дій з набуття членства і бажають приєднатися до НАТО якнайшвидше. У нас 2 країни – Україна і Грузія, - які беруть участь в у так званому інтенсивному діалозі щодо членства. І в майбутньому ми також відкриті для інших країн. І якщо у майбутньому Росія захоче приєднатися до Альянсу, а союзники НАТО погодяться, що це було би позитивним внеском для безпеки, то ніхто б не заперечував, а я не заперечую наперед. Щоправда, повинен сказати, що в даний момент Росія аж ніяк не виявляє такого прагнення.

Але визначення, на якому я хотів би наголосити – це що партнерство з нами, співпраця, причетність до наших дій однаково доступні для усіх країн, усіх наших сусідів. Ми відкриті щодо членства, але це воля країни, яка цього бажає.

Бі-Бі-Сі: Де пролягають географічні кордони діяльності НАТО? Назва дає підстави вважати, що це десь у північній півкулі, на заході Європи, можливо Північна Америка. Зараз це трохи далі на схід у Європі. Чи сказали б Ви, що це головний регіон діяльності і приблизні межі, чи для діяльності НАТО немає меж?

Джон Колстон: Одним із основних завдань для Альянсу залишається власний захист від усіх зовнішніх нападів. Вашингтонський договір говорить, що всі союзники повинні ставитись до нападу на одного з них як до нападу на всіх союзників.

Бі-Бі-Сі: А отже партнери, яких ви згадували, сюди не включені?

Джон Колстон: Вони в договір не включені. Принципом колективного захисту охоплені виключно члени. Тобто, існують географічні межі дії принципу колективного захисту і вони обмежуються територіями країн-членів.

А щодо внеску, який робить НАТО у безпеку в ширшому контексті, щодо роботи над завданнями міжнародної спільноти – у НАТО немає жодних визначених меж. Сьогодні ми віддалені від Європи на відстань Іраку та Афганістану, ми підтримуємо в Судані місію Африканського Союзу, забезпечуючи їх транспортом для перевезень в Судан і з нього. Так що явних географічних меж не існує.

Якщо ви мене запитаєте, чи НАТО спроможне було б працювати десь на Далекому Сході, то я скажу ні, НАТО, мабуть, не найкраща організація для такої роботи. Хоча у книзі з правилами нічого не пишуть про те, яким чином країна вирішує, чи було б НАТО потрібною організацією для залучення до певної діяльності.

Бі-Бі-Сі: Ви нещодавно згадали про структуру організації і різні штаб-квартири. Чи можете Ви пояснити, скільки штаб-квартир існує і як широко вони розташовані?

Джон Колстон: НАТО все ще у процесі перетворення з того часу, коли всі зусилля були спрямовані на оборону Західної Європи від стратегічної загрози з боку Радянського Союзу і його тогочасних партнерів по організації Варшавського договору. Зараз ситуація радикально змінилася, а стара структура НАТО залежала від присутності і мобільності збройних сил, командних структур і штаб-квартир по всій нашій території, щоб її захищати від зовнішніх атак.

Зараз ми не бачимо ніякої стратегічної загрози і наші зусилля перенаправлені на побудову миру і стабільності на територіях поза Альянсом - у Косово, в Афганістані і так далі. А значить, з’являється інакший підхід до того, як ми керуємо, командуємо військовими операціями. Нам потрібні штаб-квартири, які можуть переміщатися іноді на великі відстані для того, щоб керувати військовими операціями. Ми не хочемо, щоб до штаб-квартири, прив’язаної до одного місця, могли дістатися вороги. Тому це вимагає раціоналізації і перегляду нашої командної структури, що ми наразі і робимо.

На сьогоднішній день у нас існує два стратегічних командування. Одне розташоване за 40 кілометрів звідси у Бельгії, а інше - у Норфолку, штат Вірджинія у США. Штаб-квартира у Норфолку - це командування союзницьких сил, робота якого спрямована на розвиток наших військових потужностей, практичних навчань і доктрини.

Командування тут, у Європі, - це командування союзницькими операціями, яке несе відповідальність за всіма військовими операціями у Європі та поза нею.

Бі-Бі-Сі: Ви працювали у Міністерстві оборони Великобританії і в НАТО багато років і можете також щось розповісти про Варшавський договір. Для багатьох Варшавський договір все ще реальний, з огляду на те, що вони пережили. Яка головна відмінність між цими двома організаціями?

Джон Колстон: Я мав таку нагоду і честь жити в часи великих змін і бачити ці зміни на власні очі. Для мене величезне задоволення, що я можу працювати поруч із колегами з Польщі, Чеської Республіки чи Угорщини, чи віднедавна з колегами з держав, які були частиною Радянського Союзу, таких як Латвія, Литва й Естонія. І я з великим задоволенням виявляю, як багато у нас спільного і як ми можемо працювати разом, щоб давати собі раду зі справжніми завданнями і справжніми проблемами Європи 21 століття.

Думаю, в результаті роботи з цими колегами я зрозумів, що велика відмінність полягає в тому, що Організація Північно-Атлантичного Договору основана на консенсусі. Нічого не відбувається, доки всі 26 членів не дадуть згоду на дію. Іноді це вражає людей, але це те, що ми робимо: усі 26 націй повинні погодитись перед тим, як ми приймаємо те чи інше рішення.

Коли нові країни приєдналися до НАТО, то деякі з них дивувалися, що їм не вказували, що робити. Вони могли використовувати наші поради, могли слухати наших експертів з приводу розвитку й організації їхніх збройних сил і так далі. Але ніхто не збирався приходити і казати: робіть те і те. То був їхній вибір.

Це, на мою думку, основна відмінність. Організація Варшавського договору була по природі вказівною, країни-члени робили те, що їм наказували. Організація Північно-Атлантичного договору дає можливості і вибір. Ми допомагаємо нашим союзникам робити те, що ми домовилися робити разом. Це головна відмінність.

Бі-Бі-Сі: Ви уявляєте настання такого часу, коли НАТО не матиме причин для існування?

Джон Колстон: Так. Я можу уявити час, коли або світ стане мирним настільки, що зникне потреба в організації такого спрямування, або ж країни-члени перестануть ставитися до організації з належною серйозністю, що зашкодить її існуванню. Однак, жодна з цих речей не трапилася у недавньому минулому. Наприкінці Холодної війни багато людей говорили, що сенс існування для НАТО зник і що не було причин зберігати його у попередній формі. Насправді ж НАТО ще ніколи не діяв так активно, як сьогодні. На даний момент під командуванням НАТО близько 60 тисяч вояків відряджені на різні дійові операції по всьому світові. Ми маємо більше роботи ніж будь-коли. Країни просяться приєднатися до Альянсу. Ми співпрацюємо з дуже багатьма країнами та міжнародними організаціями по світу. Не дивлячись на те, що ми всього за два роки до нашого 60-річчя, ми виявляємо активність людини середнього віку, якщо можна так сказати.

Бі-Бі-Сі: Ви працювали у Великобританії з проектами ядерного озброєння і мабуть знаєте, що Україна на початку 1990-х згодилася знищити усю ядерну зброю, яка була на її території. Чи було це правильним рішенням для України? Чи не була б вона зараз у кращій позиції, якби цього не зробила, як кажуть деякі?

Джон Колстон: Я вважаю, що усунення ядерної зброї на початку 90-х - це був один з найбільш захоплюючих кроків, які могла зробити країна, що знаходилась у такій ситуації, як Україна. На українській території було майже 4 тисячі боєголовок у той час, і Україна дуже якісно провела програму роззброєння. Я дивлюся на ядерне роззброєння як на елемент великої військової реформи, яка була необхідна для осучаснення і повернення до демократії України.

У 1992 році у вас було більше 700 тисяч військових порівняно з 150 тисячами сьогодні. Чи була Україна сильніша, коли мала 720 тисяч військових і 4 тисячі боєголовок? Ні, я так не думаю. Сьогодні Україна має збройні сили, якими може пишатися, бо вони більш сучасні, більш дієздатні. Україна зараз – це єдина країна-партнер, яка хоче і може зробити внесок у всі місії НАТО. Українці є в Афганістані – у скромній кількості, але з великою користю, українці в Косово, Україна робить свій внесок у навчальну місію в Іраку. Український корвет «Тернопіль» щойно відправили на виконання антитерористичної операції НАТО у Середземномор’ї.

Українське озброєння сьогодні відповідає потребам демократичної Європи 21 століття, а не Радянського Союзу 20 століття.

Бі-Бі-Сі: Ядерна зброя стоїть важливим питанням на британській політичній сцені зараз. Уряд говорить, що потрібно робити рішення зараз про оновлення британського арсеналу. Але моє питання буде дещо про інше. Наскільки я знаю, громадська думка в Британії значною мірою налаштована проти ядерної зброї. В той час як уряд і політики цього разу йдуть проти думки більшості, керуючись, мабуть, іншими причинами. Думаю, для України, як молодої демократичної країни, це досить цікава ситуація. Наприклад, думки про те, приєднуватися чи ні до НАТО різні, навіть інколи більшість проти – загалом думки різняться. Чи гадаєте Ви, що при прийнятті стратегічних рішень такого плану урядові треба за основу брати думку народу, чи уряд повинен вести народ власним шляхом?

Джон Колстон: Врешті-решт думка народу, демократичне волевиявлення повинні переважати, і уряди повинні поважати цю думку. З іншого боку, суперечки всередині Сполученого Королівства про переваги і недоліки ядерної зброї можуть бути набагато складнішими, ніж ви уявляєте. Я думаю, однією з причин, що лейбористський уряд зміг переконати британський електорат у 1997 році у готовності ще раз бути при владі, була демонстрація того, що він серйозно ставився до відповідальностей, що стоять перед ним і визнання, що ядерна зброя відіграє роль в гарантії безпеки Великобританії та її союзників. Хоча ядерне озброєння – це складна і вразлива тема.

Україна – одна з небагатьох країн, яка могла б, завдяки вашому прогресивному технологічному статусу, знову стати носієм ядерної зброї відносно швидко. Але це й одна з небагатьох країн, яка з власної волі обрала статус неядерної країни. І я думаю, розглянувши диспозицію збройних сил у масштабі Європи і в світовому масштабі, таке рішення абсолютно виправдане. Я не бачу, як сьогоднішня Україна виграла б від відновлення ядерної зброї.

Бі-Бі-Сі: Але є стратегічні рішення – приєднуватися чи ні до оборонних організацій. Наскільки більш важливо політикам вести народ, аніж йти вслід за громадською думкою на певний момент? Взагалі, що головніше – обізнаний політик із його радниками чи мінлива громадська думка?

Джон Колстон: Я думаю, це частина обов’язків обраних політиків, щоб електорат мав уявлення про повний набір аргументів щодо основних проблемних питань, а не покладатися просто на висновки непоінформованої громадської думки. Тому я вважаю, що державам, які думають зараз чи думатимуть у майбутньому про членство в НАТО, важливо докласти зусиль і якомога точніше роз’яснити, що б це значило для майбутнього їхньої країни. Оскільки у такій ситуації буває, що громадська думка не сформована, або громада не поінформована, і люди можуть не володіти інформацією, на підставі якої можна приймати раціональне рішення.

Я вважаю, що в Україні багато людей асоціюють НАТО з Холодною війною, бомбуванням Белграда наприкінці 20 сторіччя – картини можуть поставати дуже негативні. Сподіваюся, що якби українці знали більше про НАТО, що ми робимо сьогодні, які наші завдання, то українці були б, просто кажучи, більш прихильні до нас. Але це не завдання НАТО себе продавати. Якщо сьогоднішній чи майбутній уряд України захоче вступати в НАТО, то це буде його завдання провести освітню кампанію, щоб розповісти людям - що таке НАТО сьогодні.