Італійський прем’єр-міністр Романо Проді подав у відставку після провалу голосування по законопроекту, запропонованому його коаліційним урядом,що передбачав подовження перебування італійського контингенту в Афганістані.

Відставка Проді потрактовується як повернення Італії до політичної нестабільності та непередбачуваності, властивій місцевій політиці останніх кількох десятиліть. 

Накал емоцій в італійському парламенті нагадував Верховну Раду, де між собою чубилися депутати з партій-суперниць, а провал голосування по урядовому законопроекту супроводжувався шквалом аплодисментів.

Уряд Романо Проді, який святкував свою перемогу над Сильвіо Берлусконі усього 9 місяців тому, відійшов у минуле.

Італійському виборцю не звикати: уряду в Італії змінюються з калейдоскопічною швидкістю: за останні 60 років тут змінилося приблизно 60 урядів, тобто, в середньому італійський уряд тримається коло року.

Вирішальним цього разу стало голосування за законопроект про напрямки зовнішньої політики: опоненти коаліції відкинули пропозиції продовжити термін перебування італійських військ в Афганістані і не розширювати американську військову базу у містечку Віченца, що в північній Італії.

Реакція політичних опонентів - партії екс-прем’єра Сильвіо Берлусконі на провал голосування була блискавичною:

"Країна має негайно знайти вихід з цієї катастрофи, і вихід один - відставка", - вимагав екс-прем’єр та лідер опозиційної партії "Форца Італія" Сильвіо Берлусконі.

Так і сталося. Поки прихильники Берлусконі махали прапорами під урядовою резиденцією, вимагаючи відставки, президент країни, Джорджіо Наполітано провадив переговори з лідерами політичних партій. Можливий варіант нової коаліції, в протилежному ж випадку - нові вибори.

Але поразка Проді не обов’язково означає повернення Берлусконі. Іронія полягає в тому, що Проді йде, щоб повернутися. Не виключено, що він знову очолить наступний уряд, але в іншому форматі.

Причому, Проді особисто з прем’єрської посади пішов у відставку вже вдруге - перший раз це було в 1998 році. Тріщина в коаліційному уряді назрівала вже давно - воно і не дивно, втримати коаліцію, що складається з дев’яти партій складно будь-кому, навіть такому досвідченому політику, як колишній голова Єврокомісії.

Іншим західним демократіям дивно спостерігати, як в одній коаліції в Італії можуть співіснувати такі радикальні різні сили як помірковані католики та комуністи.

Але може бути іще дивовижніше, пише британська "Гардіан": тепер, щоб здобути більшість, коаліціантам доведеться запросити таких як Рокко Бутільйоне, лідера союзу Християнстьких демократів, який свого часу шокував Брююсель своїми поглядами на гомосексуалістів та права жінок.

"Справи погані", зазначають італійські політологи. -