За інформацією видання, Алі Ларіджані, старший радник верховного лідера Ірану аятоли Алі Хаменеї, здійснює польоти до та з Росії таємними рейсами для зустрічей із високопоставленими російськими чиновниками. Це відбувається у рамках прихованих спроб заручитися підтримкою РФ у питаннях ядерної програми і засобів протиповітряної оборони.


Ларіджані – колишній спікер іранського парламенту, перемовник із ядерних питань. Він виступає представником Хаменеї, надзвичайно близьким до режиму, і має репутацію людини, яка вміє досягати своїх цілей.

Наприкінці минулого року він кілька разів відвідував Дамаск і Бейрут, намагаючись консолідувати «опір», зокрема, після вбивства Ізраїлем лідера угруповання «Хезболла» Хасана Насралли. Видання зазначає, що таємні візити Ларіджані до Москви свідчать про поглиблення ірансько-російських відносин і збільшення важелів впливу один на одного.

За даними джерел у західній розвідці, Тегеран шукає подальшу допомогу з боку Росії у ядерній тематиці та експертизі.

«Оскільки вони поглиблюють свої стратегічні відносини, а Росія залежить від Ірану в питаннях ракет і безпілотників, є побоювання, що Москва готова перетнути раніше накреслені «червоні лінії» щодо іранської ядерної програми», – повідомило джерело у західній розвідці.

Дані розвідки свідчать, що Іран шукає останню версію винищувача Су-35, намагаючись підвищити оперативну спроможність своїх ВПС. За деякими даними, літаки вже закуплені. Тегеран також хоче відновити свої системи ППО, які були знищені Ізраїлем під час останньої серії атак минулого року. Зенітно-ракетні комплекси С-300 спочатку були поставлені Росією.

Колишній директор НАТО з ядерного нерозповсюдження Вільям Альберк вважає, що іранські експерти могли б багато чому навчитися, відвідуючи російські ядерні об'єкти, навіть якби ці візити були короткими. Він зауважив, що, хоча Ірану не потрібна допомога у створенні бомби, він «безумовно виграє від таємної співпраці з Росією».

Видання зазначає, що посилення співпраці між Тегераном і Москвою відбувається на тлі втрати Іраном своїх позицій на Близькому Сході і зростання економічних труднощів через жорсткі західні санкції.