Видання Neue Osnabrücker Zeitung застерігає: "Україна стоїть на межі прірви. Громадянська війна - вже не примарна загроза, а реальна небезпека, яка стрімко зростає, якщо в такій вибуховій ситуації ще й спілкуватися мовою ультиматумів. Керівництво держави знову показало, що готове застосувати вогнепальну зброю. Термінові вибори під міжнародним наглядом, напевно, ще можуть відвернути катастрофу. Країні потрібен уряд, який зможе спиратися на демократичну легітимність. Хоча президент Янукович і має таку легітимність, після смертельних пострілів народ має вирішувати, чи вона ще дійсна".

Оглядач Neue Presse Hannover Клаус Лінґенаубер вважає, що українській опозиції "бракує чіткої керівної структури. Віталій Кличко, якого на Заході постійно виставляють на передній план, є тільки одним із багатьох. Різні течії єдині тільки в одному - неприйнятті Януковича. Але президент обраний, навіть якщо довгий час поводиться, як автократ. Те, чого бракує Україні, - справжні демократичні структури. Через це зазнала поразки ще перша, Помаранчева революція. Тодішні переможці швидко показали себе нездатними до компромісу, самозакоханими егоїстами. Тоді Євросоюз знехтував можливістю сильніше впливати на політиків. Тепер на Майдані знову багато людей. Але жодна сторона не хоче нічого чути про поступки. А без компромісів не буває демократії".

Газета Südkurier із міста Констанц критикує позицію Європейського Союзу щодо України: "Ніщо не свідчить про те, що влада в Києві серйозно відступить. Президент Янукович вчепився у владу і намагається стримувати своїх противників батогом і пряником. Тут - нібито кілька кроків назустріч, там - кийки спецпризначенців... Європа не повинна надалі допускати такі події. Адже драма в Києві не вирішиться без ЄС. Демонстранти вимагають повороту до Євросоюзу, владоможці вчепилися у Кремль. У цих питаннях країни ЄС не можуть бути нейтральними. Прихильники демократії серед демонстрантів потребують їхньої підтримки. Чітке застереження Меркель від насильницького сценарію було запізнілим".

Видання Westfälische Nachrichten із Мюнстера зауважує, що "кривава боротьба за владу в Україні стане уроком для Європейського Союзу. Помаранчева революція 2004 року окреслила шлях Києва до Європи. Тоді ЄС викручувався - не хотів вирішувати, чи готова ця країна приєднатися до спільного дому… Компроміс знайшовся у вигляді так званої "європейської політики сусідства". Однак така форма співпраці ніколи не підходила для того, щоб звільнити Україну від обійм "старшого брата" в Москві".