Європейські експерти попереджають, що для російського лідера Володимира Путіна найбільшою геополітичною катастрофою був розвал СРСР і тому для нього свобода українців чи інших народів – пустий звук. Аналітики називають Путіна «класичним представником єдиної морально виправданої для нього політики з позиції сили», яку він плекав вже від початку своєї політичної кар’єри і виклав у своїй дисертації про значення різних видів енергетичної сировини для політики держави. Газети попереджають, що мета Путіна в Європі – «більша залежність ЄС від Росії, ніж Росії від ЄС», і Україна тут є лише інструментом цієї політики Путіна. Сьогодні, як зауважують коментатори, Путін та його команда послідовно втілюють у життя план економічного поневолення України. І одним із головних козирів цього є російський газ та непідйомна ціна на нього для Києва.

Оглядач «Ді Прессе» Пауль Шульмейстер вважає, що нічого дивного немає  у ностальгії колишнього офіцера КДБ Володимира Путіна за СРСР як світовою потугою, котра розвалилася, немає, бо він і його сила «потребує панування в гігантських масштабах».

Не дивно, що у своїй дисертації про роль енергоносіїв у політиці, яку він захистив у 1999 році, Путін мріє про втілення за допомогою того ж енергетичного інструмента ідеї про «піднесення Росії, як енергетично-політичної супердержави майбутнього».

З цих позицій, на думку Шульмейстра, Путін і його команда в Росії послідовно обмежують енергетичну незалежність Європи, ставлять перешкоди на шляху нових газових проектів ЄС на кшталт «Набукко» і втілюють у життя свої проекти «Північний» і «Південний потік», щоб досягнути головної мети: «ЄС має бути більш залежним від Росії, аніж та від ЄС».

Дві газові війни з Україною є прикладами втілення у життя Путіним ідеї політичного тиску за допомогою енергетичної сировини. Сам Путін не приховував, наприклад, що Росія купувала послідовно потенційних постачальників газу для європейського «Набукко», щоб таким чином могти залишити порожнім цей газогін.

Автор статті в «Ді Прессе» попереджає також, що реформаторські намагання президента Росії Дмитра Медведєва обмежені, популярність його менша і справжня сила й надалі в руках Путіна. І тому Європа, як попереджає Пауль Шульмейстер, не повинна закривати очі на реальність внутрішнього політичного життя Росії без демократії та ідею так званої «керованої демократії» за Путіним, наміри Москви відновити свій контроль у зоні свого впливу «в близькому зарубіжжі». До сьогодні у політиці Європи щодо Росії переважає «самообман», а це суперечить реальності, бо, як наголосив Єжи Бузек, голова Європарламенту, «без спільних цінностей демократії Європи з Росією навряд чи може бути справжнє партнерство, котре потребує взаємного довір’я».

На цю ж тему і стаття в московській «Нєзавісімой газете», де наголошено, що «Київ душать ціни на російський газ», про що цього тижня вестимуть мову в Києві глава російського «Газпрому» Олексій Міллер та чільники українського уряду. Український прем’єр Микола Азаров при цьому випромінює оптимізм, стверджуючи, що Києву вдасться знизити базову ціну на російський газ і замінити формулу ціноутворення на нього.

Хоча експерти, яких згадує московське видання, висловлюють з цього приводу песимізм, бо цитують російського заступника голови Держдуми та президента російського газового товариства Валерія Яз’єва, котрий вважає, що з початком транспортування російського газу до Європи через «Північний потік» важливість українського маршруту знизиться, а це прискорить злиття «Нафтогазу України» з російським «Газпромом» та зніме головні суперечності.