У Сполучених Штатах Конгрес обговорює термінове прохання автобудівної промисловості про фінансову допомогу, оскільки Детройт – центр американських автовелетнів, опинився на межі банкрутства. Дженерал Моторз, Форд і Крайслер стверджують, що їм потрібно принаймні 25 мільярдів доларів для перебудови. Поки що цей порятунок під сумнівом.

 

У Сенаті США вже підготували законопроект про фінансову допомогу. Там, зокрема, зазначено, що автомобільна столиця Америки має 355 тисяч робітників, та ще є мільйон пенсіонерів і членів родин робітників, яким оплачують медичне страхування та інші пільги. Крім того, 4 з половиною мільйона робітників у галузях, тісно пов’язаних з автобудівництвом, це металургійна, комп’ютерна, електронна, скляна, пластмасова тощо. Не дарма ж існує прислів’я: «Варто Дженерал Моторз» чхнути, як в усієї Америки нежить».

Між тим, Рік Вагонер, голова ради директорів Дженерал Моторз, автовелетня номер один, виступаючи у вівторок 18 листопада перед Банківською комісією Палати представників, прохав порятунку від банкрутства. За його словами, грошей у Дженерал Моторз може вистачити лише до кінця року, бо машин їхніх не купують. Одначе, як зазначає «Нью-Йорк Таймс», не купують, бо всі ті «Гаммери», «Юкони» й «Тахо» неекономічні, зате великі. Чим більше авто, тим воно дорожче, а на менші й дешевші, включно з електричними двигунами, Детройт вперто не бажав переходити, як це роблять, наприклад, японці й південнокорейці.

Білий дім і республіканці у Конгресі проти допомоги, а «Уолл-стріт Джорнел» радить «якщо вже надавати гроші платників податків, то за умов негайного звільнення ради директорів і усього менеджменту... Призначити урядового ревізора, який матиме право зменшити розміри Дженерал Моторз, впровадити розумний план перебудови і повернути компанію до приватного статусу якомога швидше».

Автомобільна криза не стільки американська, скільки унікально детройтська проблема

Закордонні компанії збудували в Америці низку автозаводів закордонних компаній, і вони процвітають, великих проблем не мають з попитом, прибутками, з профспілками. Ніхто, звичайно, не має права забороняти робітникам приєднуватися до детройтської Об’єднаної профспілки автобудівників. Але нема профспілки ані у Таскалусі, штат Алабама, де збирають Мерседес-Бенц класів L, R та Gl, ані у містечку Спартанбург, Південна Кароліна, де збирають теж німецькі БМВ, ані у Джорджтауні, штат Кентаккі, де роблять популярні «Тойота-Камрі».

Причина, можливо, та, що без колективного договору і досить високих профспілкових внесків робітники заробляють майже як у Детройті і пільги мають не гірші, від медичного забезпечення до пенсійного.

Оскільки на детройтську продукцію попит нині поганий, то там доводиться тимчасово закривати заводи. А працедавці у Детройті, на вимогу профспілки, тимчасово звільненим виплачують 95 відсотків зарплати, це виходить пересічно 4 з половиною тисячі доларів на місяць, та ще й зберігаються усі додаткові пільги. Робітникові, звільненому на постійно, платять 105 тисяч доларів відступних. Профспілки доборолися до того, що у працедавця нема чим з ними розплачуватись.
Слухання у Конгресі тривають.