Для Польщі членство України буде дуже вигідним за умови, якщо воно буде вважатися вигідним і самим українцям. Тоді ми одержали б сильного партнера, що може подбати про свою безпеку, пише Олаф Осіца, Rzeczpospolita.

Питання про сенс членства України  в НАТО - це святотатство в польських реаліях. Тому варто підкреслити на самому початку, що мова йде не про те, щоб заперечувати саму обґрунтованість ідеї, а щоб подумати про можливий характер присутності України в альянсі, що у великій мірі залежить від темпу розширення.

План для України

Це питання треба собі задати, поки ще є про що запитувати. Оптимістичний варіант, що час від часу з’являється в повідомленнях ЗМІ, такий, що в листопаді цього року Україна одержить "План щодо членства", а через два роки - запрошення в НАТО. Через ще, напевно, два роки, тобто близько 2010 року, вона стане повноправним членом альянсу.

Багато оглядачів вважають цей сценарій занадто оптимістичним, незважаючи на успіх, досягнутий у реформуванні армії і на величезний прогрес у створенні демократичних інститутів. Тому що українські політики і суспільство повинні ще справитися з багатьма пережитками. Вони стосуються як проблем, що випливають з патологій, що сформувалися в сфері сектору безпеки держави в широкому розумінні (спеціальні служби, оборонна промисловість і неясні принципи співробітництва з Росією), так і того факту, що лише понад десять відсотків населення підтримує вступ України до альянсу.

Оптимісти аргументують, що розширення - це завжди політичне рішення. Отже, у залежності від ситуації, використовуються формальні критерії для того, щоб відсунути або прискорити вступ нового члена. З першим підходом ми мали справу, коли альянс приймав Польщу, Чехію й Угорщину, із другим - у наступному турі, коли в НАТО вступили сім нових членів зі Східної Європи.

Позиція американців

Коли дивимося на дії американської адміністрації, позиція якої є ключовою для стратегічних рішень альянсу, здається, що експансія протягом 2-3 років досить ймовірна. Тому що для Вашингтона важливо, щоб розширення НАТО було безперервним процесом. Тому що тільки в такий спосіб можна підтримати імпульс політичного співробітництва зі Східною Європою, що без "політики відкритих дверей" може поступово згасати. І увага до політичної і військової згуртованості НАТО не має тут значення. Сьогодні її основою є спільність інтересів і цінностей, нездатність їхньої спільної реалізації. Також рішення США вступити в суперечку з Росією, проявом чого були висловлювання віце-президента Чейні у Вільнюсі, наводить на думку, що Вашингтон готується до чергового наступу в регіоні, частиною якого буде, швидше за все, майбутнє України в НАТО.

Стратегія Альянсу

На користь прискорення говорить також календар. Починаються дебати відносно нової стратегічної концепції Альянсу, котру будуть визначати чергові саміти держав НАТО. Старання, спрямовані на те, щоб прийняття нової стратегії пов’язати з відкриттям на нових членів, очевидно, будуть мати серйозний вплив на рішення про розширення. Важливо і те, що в 2009 році закінчується друга каденція президента Буша, що потребуватиме хоча б у маленького успіху в зовнішній політиці, щоб ситуація в Іраку не стала єдиним критерієм оцінки його президентства.

Темпи розширення мають значення, оскільки вплинуть на якість членства, і, таким чином, на політичну позицію держави в НАТО. Це стосувалося і стосується всіх нових членів. Однак випадок України вимагає особливого підходу, з огляду на історію, розміри і молодий вік цієї держави. Проблеми не полягають - як уже говорилося - у військових критеріях чи слабості демократичних інститутів. Перші Україна більшою мірою виконує, другі вже очевидні. Проблема ж України складається в побудові солідної державності й одержанні суверенного контролю своєї безпеки. Це надзвичайно довгий і важкий процес, що народжується у великих муках. Він змушує вступати в суперечки з Росією, що, у свою чергу, створює вигідну ситуацію для супротивників західного курсу української політики або тих, котрі усе ще сповідають ідею "багатовекторності". Тому він потребує від української еліти чогось більшого, ніж зміни, за допомогою вмілої соціотехніки, образу альянсу, що на сьогоднішній день явно негативний.

Відсутність однієї основної ідеї, що сформувала б мислення українців про те, чого вони чекають від світу і яке місце для своєї держави вони в ньому бачать - це величезний виклик для НАТО. Адже немає гарантії, що демократизація приведе до вестернізації української зовнішньої політики в атлантичному стилі. Вплив же - поганий чи добрий - України на функціонування НАТО після вступу буде незрівнянно більшим, ніж вплив багатьох нових, "малих" членів Альянсу, у той час, коли можливість впливу Альянсу буде незрівнянно меншою.

Висновки для Польщі

З цього випливають також дві теми для міркувань для польської політики, відношення якої до проекту "Україна в НАТО" скоріше здається проекцією власних уявлень, ніж холоднокровного аналізу ситуації.

Для Польщі членство України буде мати величезну вигоду за умови, якщо воно буде вважатися вигідним і самим українцям. Тоді, крім переміщення кордону НАТО на схід, Польща одержала б сильного партнера, що міг би самостійно піклуватися про свою безпеку. Але для того, щоб ріст значення Києва сприяв одночасно більш сильним зв’язкам з Варшавою, польська політика повинна спочатку створити солідну основу своєї присутності в Україні. Безпосередній доступ до найважливіших європейських столиць і Вашингтона, при особливому відношенні до Росії, скоріше як до конкурента,ніж до ворожої держави, буде сприяти сприйняттю НАТО українськими політиками як, насамперед, інструмента побудови самосвідомості і політичної міці. Тому здається ризикованим вимірювати позицію і силу Польщі в Альянсі позицією і силою України.

Не можна також виключати, що українське членство в НАТО істотно нічого не змінить, оскільки розширення буде лише вступом до принципових змін у зовнішній політиці України. Існуючі проблеми загостряться, чому сприятиме ймовірна відсутність позитивних імпульсів з боку ЄС. Так що Польща буде зіставлена з лабільним партнером, який позбавлений послідовності в діях. Для НАТО Україна стане скоріше черговим об’єктом турботи, ніж прикладом стратегічного успіху з усіма наслідками для загального стану організації, що уже сьогодні сильно підірваний.

Навіть якщо сьогодні немає реальної альтернативи членству України в НАТО, то воно повинно залишитися питанням політичного вибору, а не історичної необхідності. Найбільше розчарування завжди викликають проекти, приречені на успіх.

Олаф Осіца є аналітиком Європейського Центру Натолін (Natolin)