Союз Росії – Ірану – Сирії – Туреччини – Хезболли розпався. Абсолютно природно для часів стратегічного силового зіткнення. Росія та Туреччина, як й повинно було статися, завмерли перед прямим зіткненням. Можливо, 11 січня 2020 року, після прямих телефонних переговорів між Путіним та Ердоганом, світ увійде у стадію війни між Росією та Туреччиною. Що абсолютно зрозуміло, що, ані Москва, ані Кремль вже не відступлять. Питання вже давно не щодо Сирії, а щодо влади над цілим Близьким Сходом, а також про життя, або смерть, Путіна та Ердогана.

«Сочинські» папери вже мертві. Це зрозуміло, про це знав кремлівський диктатор із моменту їх підписання. «Астанінський» процес також зруйнований. Путін про це також знав із самого початку. «Женевський» процес помер, не народившись. Все це робилося заради єдиного: після розгрому всіх сил, які воюють проти Путіна-Асада-Хаменеї у Сирії, сказати Анкарі та Ердогану «дякую» та наказати покинути сирійську землю. Як виглядає, лише зараз турецький президент це нарешті збагнув.

Зараз перед Ердоганом та його урядом розверзлася наступна реальна стратегічна картина.
.
Перше, кремлівський монстр наджорстоко познущався над турецьким президентом, як щодо Ідлібу, так й щодо Аллепо, так й щодо Сирії загалом.

Таке Ердоган вже не забуде й не пробачить. Тому турецька армія, не дивлячись на втрати, повинна максимально заволодіти сирійськими територіями. Саме це зараз й спостерігається. Питання єдине: «Коли опам’ятається Кремль і Путін, та чи не стане це запізно для них?».

Друге, Туреччина дуже незабаром може увійти у пряме силове зіткнення із Росією.

Втрачати, ані Анкарі, ані Москві, вже нічого. Ніхто не відступить. Стратегічний чинник зараз - це лише час, для накопичення сил для стримування та подальшого наступу. Зараз, коли армади турецької армії входять до Ідлібу та Алеппо, цей час на боці Туреччини. Але цей час вельми обмежений.

Третє, НАТО Туреччині не допоможе.

Найбільш іронічно, якщо можна зараз використовувати такі слова, якщо Туреччина формально запросить ініціювання 5-ої статті Вашингтонського Договору. Це дійсно може просто «добити» Альянс, у якого й так «смерть мозку». Ось чому Путін та Кремль діють так агресивно та впевнено. Вони знають, що за спиною у Анкари нікого немає, окрім, потенційно, Дональда Трампа.

Четверте, єдиний на цій землі, хто може допомогти Туреччині, це Дональд Трамп. Але, навряд чи допоможе.

А якщо допоможе, тоді як? Москва відступить лише тоді, якщо біля берегів Сирії стане ядерна ескадра кораблів США. Але, президент Трамп вже у виборчій кампанії. Розрахунок дуже простий та жорстокий: «Війна в Сирії – це не війна США та Трампа, а залучення до неї, навіть заради Туреччини, ніяк не додасть більше голосів Дональду Трампу».

Стрімке наближення до нинішньої безумної кульмінації розпочалося саме тоді, коли президент Ердоган був у Києві. Можливо, кремлівський монстр таким чином мстив, як Туреччині, так й її президенту. Навряд чи Ердоган щось казав Зеленському щодо того жаху, у який потрапила Туреччина. Казати про це тому смертельно переляканому та затравленому створінню – абсолютний нонсенс. Скоріш за все, Ердоган, чисто інстинктивно шукав допомоги.

Що ми знаємо точно, так це те, що саме після візиту Ердогана до Зеленського й розпочалося те стратегічне побоїще у Сирії. Якщо Путін там переможе, тоді ми точно будемо знати, що Зеленський також винен. Але, найбільш страшне буде полягати в тому, що якщо Кремль та кремлівський монстр переможуть у Сирії, тоді над Чорним морем буде встановлений тотальний російський контроль. Далі продовжувати сенсу немає. Що зрозуміло єдине, що кінцевий лік правління для криворізького