Пане Новак, чому Польща вирішила приєднатися до НАТО, як ухвалювалося це рішення? Чи були якісь альтернативи? На відміну від України, в Польщі з самого початку громадськість визнавала, що символом єдності із західним світом є, власне, Північноатлантичний Договір. Тоді так вважало 90% населення. Цікаво, що нині так думає дещо менше людей, та все ж цей показник залишається високим. Тому нам було зрозуміло, до чого готуватися, і що треба зміцнювати демократію, бо Північноатлантичний Альянс ґрунтується, насамперед, на спільних цінностях. Як було подолано проблему різних технічних стандартів озброєнь, бо Військо Польське мало, переважно, техніку радянського зразка? Щодо військового радянського стандарту, то, на відміну від загальнопоширеної думки, він не був перешкодою. Навіть більше – деякі речі приймалися у природний спосіб. Наприклад, винищувачі «МІГ», танки та інше важке озброєння мали досить високу репутацію. Проблема полягала в іншому – у старому радянському мисленні щодо військового планування, бо до цього все планувалося проти Заходу. Ще однією проблемою було занижене значення військових нижчого рангу і солдатів у радянській системі – тобто на нижчому рівні мало бути сліпе виконання наказів. Натомість у НАТО вимагається активна участь солдатів та молодших офіцерів. Перейти на нову систему було важко, й процес тривав довго. Ви добре пам’ятаєте Варшавський договір. Як ви порівнюєте його функціонування та НАТО? У певному сенсі я – єдиний представник у НАТО, який був представником країни і у Варшавському договорі. Розповім кумедну історію. Після приходу до влади першого посткомуністичного уряду Мазовецького мене викликав до себе тодішній міністр закордонних справ Скубішевський і сказав: «Прошу пана, Варшавський договір – інституція недемократична. У ньому немає навіть політичних представників! Тому призначаю вас політичним представником Польщі у цій організації. Це – не просто, бо ви маєте знайти спосіб, у який Польщу представити політично. Розумієте мене?». Я кажу «Так!». А міністр мені: «Ні, ви мене не зрозуміли! Ви не повинні зміцнювати Варшавський договір. Ви маєте зробити все можливе, аби його якомога швидше розпустили…» І яка була різниця? Різниця була очевидною – у Варшавському договорі явно домінував Радянський Союз, Москва. Якщо відбувалися зустрічі на високому рівні, то існувало правило, що заключний документ чи постанова завжди готувалися в Москві. А у НАТО працює секретаріат, і всі разом напрацьовуємо якийсь документ. У Варшавському договорі всі рішення ухвалювалися в Москві, і документ розсилався у столиці країн-членів Варшавського договору. Зазвичай документи направлялися навіть не до міністерств закордонних справ, а до центральних комітетів компартій. Була подвійна недемократичність. Що Польща отримала від членства в НАТО і що дає йому зі свого боку? У загальнополітичній та психологічній площині Польща отримала відчуття безпеки. Уперше зникла споконвічна польська проблема, що ми перебуваємо між Росією та Німеччиною. Проблеми вже немає, бо ми з німцями союзники. Окрім цього, маємо в Польщі добрий ґрунт для інвестицій, бо всі переконані у неможливості якихось різких змін чи катаклізмів. Коли ми приєднувалися до НАТО, росіяни лякали нас надзвичайно великими коштами, з якими пов’язане членство в Альянсі. Але такі прогнози не справдилися. Польща витрачає на оборону 1,95% ВВП. НАТО вимагає 2%. Ще кілька цифр. Польща на рік платить 2,13% бюджету НАТО. Гадаю, що Україна платила б менше. Отже Польща до цивільного бюджету НАТО платить ?4 млн, а до військового – менше ?15 млн. Але Польща найкраще з нових членів працює з інвестиціями з боку НАТО – і не лише у військові об’єкти в Польщі, але й цивільну галузь. НАТО інвестує, скажімо, в летовище чи порт на Балтиці, але одночасно й будує дороги, залучає польські фірми. Окрім цього, польські компанії навчилися змагатися за тендери НАТО на території інших країн – від сусідньої Німеччини до далекої Португалії. Поляки виграли тендер на встановлення комп’ютерної системи НАТО в Лісабоні. Щороку з таких проектів отримуємо понад ?40 млн. Це означає, що ми «заробляємо» в НАТО вдвічі більше, аніж вносимо до його бюджету… І насамкінець ще одна важлива річ. Ми відчуваємо, що перебуваємо серед друзів, в елітарному клубі, який стабілізує Європу. Якщо припустити, що Україна вступає в НАТО, – чому б Альянсові її не прийняти? Які тут перешкоди, які сильні сторони в української кандидатури? Як представник Польщі – країни, яку часто називають «адвокатом України в Європі», ви маєте знати відповідь. Передусім, з точки зору європейської безпеки, Україна має важливе стратегічне розташування, країна велика за територією. Має потужний військовий потенціал. НАТО, зокрема, віддає належне військово-транспортній авіації України – згадаймо великі літаки «Руслани». Я б сказав, що це – ключова країна регіону. Також є думка, що Україна як частина колишнього СРСР дуже добре розуміє Росію та увесь пострадянський простір. Вона – надзвичайно впливовий гравець, коли йдеться про майбутнє Білорусі, Молдови та регіону Чорного моря. Якщо Україна повністю використає потенціал, який був відкритий Помаранчевою революцією, – вона стане беззаперечним ключовим гравцем у Європі. Гадаю, що після революції частина українських еліт зрозуміла, що Україна не може бути відділеною від Європи, Європейського Союзу та НАТО. Також є розуміння, що вона не може стати й антиросійською. Це було б помилкою! Тому тут у НАТО є сподівання, що Україна сама знайде рецепт зближення із Заходом без конфлікту з Росією. Це непросто, але хто краще знає Росію, аніж українці? Звісно ж, це вимагає більшої внутрішньої єдності в Україні – в Польщі зараз теж триває запекла внутрішня політична боротьба. Але ті десять років, що ми намагалися долучитися до НАТО та ЄС, у нас була цілковита згода: можемо чубитися з приводу різних речей, але щодо питання євро- та євроатлантичної інтеграції стоїмо всі як один. Наразі часто можна почути дискусії на тему, де проходять межі Європейського Союзу? Чи є такі розмови щодо НАТО? У Північноатлантичному Договорі 1948-го року є формулювання, що він відкритий для демократичних європейських держав. Але ніхто не дав визначення, що є Європою, чи що таке європейська країна. Але вважають, що визначення Європи існує – це простір до Уралу й Кавказу. Тобто якщо йдеться про Україну – то вона країна європейська. Також НАТО вважає, що Україна – демократична держава, але ще не має цілковитої впевненості, що демократичні зміни в Україні сталі й безповоротні. Це важливий момент. У плані європейської географії немає сумніву, що Грузія та Вірменія є також європейськими. Натомість відсутня впевненість в Азербайджані, бо він ніби з іншого – каспійського – боку Кавказу. Проте є думка, що всі три країни Кавказу – в Європі. Так само Росія є європейською країною, але з нею проблем немає, бо вона наразі не прагне приєднатися до НАТО. Але, чесно кажучи, в Альянсі ще не було серйозної дискусії на тему – до якої межі можна розширювати Альянс.