Казати, що Ле Пен у глибинному шоку, це, напевно, не казати нічого. Що вона повинна зробити екстраординарного, аби через три довгих роки мати надію виграти президентство? Її «Національне об’єднання» зараз не просто в опозиції. Воно без будь-яких союзників та у повній політичній ізоляції всередині Франції.

Макрон, фактично, став тріумфатором та єдиним переможцем у глибоко ризикованій, великій стратегічній політичній грі, яку сам й розпочав. У новому складі Національних Зборів переможців немає й в цьому політичному безладі ключові важелі будуть знаходитися виключно в Єлисейському палаці.

Передусім, французький президент намагався зберігти прем’єрство Атталя. Ключова мета – майбутнє президентство нинішнього французького прем’єра. Це було вкрай складним завданням для Макрона. В разі невдачі Макрон може погодитися на прем'єрство від ліво – центристів, але із серйозним представництвом від свого блоку «Разом». Іншим варіантом може стати формування «Новим Національним Фронтом» лівого уряду меншості Такий уряд, майже точно, буде дуже нестабільним, а у президента Республіки буде вдосталь важелів для потужного впливу на такий можливий уряд.

Що об’єднує силу Макрона із ННФ, так це абсолютне несприйняття крайнє лівого угрупування на чолі із «французьким Леніним» - Меланшоном, але яке входить до складу ННФ, та блоку на чолі із Ле Пен – Барделлою.

Що ж буде далі робити Марін Ле Пен у такій вкрай скрутній ситуації? До цього, для неї на протязі багатьох, багатьох років завжди існував новий шлях для відновлення. Зараз, як виглядає, такий шлях майже не проглядається. Тому вона й мовчить, як й її найближчий антураж. Знову бути в опозиції, коли майже всі пророкували успіх на парламентських виборах, вельми непросто. Але, бути в опозиції та ізоляції – це зовсім інше. Наразі, як виглядає, шансів на нове відродження у Ле Пен, фактично, немає. Та до виборів нового президента Франції ще довгих три роки, ціла вічність для політики.

А на зовнішньому обрії можливий новий, відносно міцний та довготривалий альянс між Францією Макрона та Британією Стармера. Не треба забувати, що Макрон розпочинав політичний шлях, як соціаліст. І він був міністром в уряді соціаліста Олланда. Такий альянс Париж – Лондон, у разі його виникнення, докорінно змінить геополітичну архітектуру в Європі й однозначно закріпить їх оборонне і безпекове лідерство на європейському просторі.

Більше того, в Європі може утворитися надзвичайно потужна ліво – ліво - центристська вісь Париж – Лондон – Мадрид – Берлін. З такою потугою в Європі зрівнятися не зможе ніхто. А найближчі вибори у цій потенційні осі – у Німеччині та й ті лише у 2026 – ому. Вирішальне питання буде полягати в тому, а якою буде стратегічна місія такої уявної коаліції в часи, коли Європа знову в лихолітті силової політики? Зазвичай такі виклики поборювали праві та право – центристські лідери, на кшталт, Рейгана, Тетчер, Коля. І хто, в кінці кінців, може бути лідером у такій осі? Стармер навряд чи погодиться бути на других ролях Макрон також. Найближча зустріч господарів Єлисейського палацу і Даунінг – Стріт, 10 може багато чого прояснити.

Ємануель Макрон виграв грандіозну битву, у себе вдома. Він зараз мало чим стриманий і тому може приймати далекосяжні, стратегічні та ризиковані рішення. Та чи буде?