Президент Франції був непохитний щодо розпуску Національних Зборів, не дивлячись на всі заклики та ультиматуми з боку прем’єра Атталя, якого він лише нещодавно призначив та якого розглядали, як наступника Макрона. Значить, Макрон прийняв доленосне рішення.
Як виглядає, вибори до Європарламенту стали лише приводом для президента Франції. Парламент був розпушений лише розчерком пера Макрона. Не було, ані урядової кризи, ані колапсу парламентської більшості, нічого. Доленосне рішення приймав лише президент Республіки.
Макрон занадто впевнений. Він впевнений у тому, що вийде переможцем, незалежно від того, хто сформує новий французький уряд – «Національне Відродження», ліво-центристи, або центристи самого Макрона із право-центристами. Ле Пен та Барделла навряд чи здогадуються, що чекає на них у разі приходу до влади в уряді Франції. Або, чудово здогадуються про це й Барделла, ця нова молода зірка правих Франції, вже наперед заявив, що буде формувати уряд лише тоді, коли його сила отримує абсолютну парламентську більшість. Майже через два тижні буде ставати зрозумілим, яким шляхом піде Макрон.
Якщо «Національне Відродження» сформує свій уряд, то, скоріш за все, буде «війна» з президентом Республіки майже за всіма напрямками. А на вулицях та площах французьких міст будуть бушувати протести і маніфестації лівих, крайніх лівих, потужних профспілок та всіх інших, хто буде поза владою.
Кожен крок уряду правих радикалів щодо ЄС буде наштовхуватися на грандіозне протистояння із Брюсселем, що буде потужно дестабілізувати французьку економіку та банківський сектор. Одного цього буде достатньо, аби новий уряд захитався. Погіршення відноси із Німеччиною може також мати вкрай негативні наслідки. Погіршення відносин із Британією, особливо у питаннях міграції, теж буде ударом для Ле Пен та її уряду. Ці виклики може продовжувати й продовжувати. А Ле Пен – це не на постать, яка схильна до компромісів. Занадто довго вона йшла до влади. А попереду у неї вирішальна битва за Єлисейський палац через три роки. Нинішня стратегія Макрона, як виглядає, націлена саме на це.
Якщо владу, завдяки складній французькій виборчій системі, візьмуть ліво-центристи, то для Макрона це стане, фактично, перемогою. Президент та такий новий уряд швидко знайдуть спільну мову, а Франція, майже точно, уникне катаклізмів.
Перспектива приходу до влади сили самого Президента в союзі з право - центристами вкрай мала. І, схоже на те, що Макрон буде зберігати таку можливість до якогось часу «Х», коли, наприклад, впаде уряд «Національного Відродження». Але, зараз Макрон зосередиться на битві із Ле Пен, яку оголосить, як битву за збереження ідеалів Франції та Європи. Так Макрон створить собі нову історичну місію. Парадокс лише в тому, що й іЛе Пен також має місію збереження ідеалів Франції та Європи. Просто у них занадто різні ідеали. Тому й битва, яка вже розпочалася, буде вкрай запеклою.
2024 рік може стати повторення року 1968-го, який докорінно змінив Францію. Тоді президент де Голль покинув Єлисейський палац. Але, неможливо порівнювати політичне положення де Голля тоді із політичним положенням Макрона зараз. Після виборів стратегічна ініціатива буде у Макрона й він програє лише тоді, якщо він програє цю ініціативу.
Франція вступила у свою нову геополітичну фазу. Якою вона вийде з неї ніхто зараз немає адекватної відповіді.
Макрон, скоріш за все, також зараз не знає про це. Але, він почав цю велику стратегічне гру і він вже не зупиниться.
|