Вони страшенно поспішають. Часу у них, приблизно, до листопада. На запланованій на листопад зустрічі у Лос-Анджелесі, Байден повинен дозволити своєму соратнику та партнеру – диктатору Сі, захоплення Тайваню. Без цього нового захоплення Білого дому статися просто не може. Вирішальне питання в тому, що та як Сі і ЦК КПК будуть робити для цього, запланованого, нового захоплення влади у США? Це дійсно вирішальне і ключове.
Але, геополітично Сі нізащо не погодиться на таку, неймовірної складності та абсолютно ризиковану оборудку із своїм вашингтонським соратником, якщо не буде гарантій і домовленостей із третім членом цього зловісного Союзу – диктатором із Кремля. Тому, Сі кличе Путіна до себе у жовтні, на ще одне вирішальне «рандеву», яке повинно відкрити шлях до Лос-Анджелесу. Що точно зрозуміло, що Сі та Путін домовляться про все. Вони, в принципі, домовилися про все ще у березні, у Кремлі, коли на виході із Кремля Сі зловісно, але публічно сказав Путіну: «На нас чекають вирішальні події». Жодних сумнівів у тому, що одна із найвирішальних подій для них – це збереження окупації Білого дому їх союзником.
Байден щодо Китаю вже нічого не приховує. Одночасно, страх перед китайськими комуністами, а також матеріали, щодо родини Байденів, якими володіє ЦК КПК, зробили Сплячого Джо жалюгідним та беззахисним. Огидне було дивитися на Блінкена під час його публічного приниження диктатором Сі. Мерзотно було спостерігати Еллен, коли вона ледь не кланялася перед вищими китайськими комуністами. І апофеозом приниження США стало відправлення Байденом сторічного старця Кіссінджера на поклін до Сі. А Блінкен, за наказом Байдена, покинувши Вільнюс, полетів до Джакарти, де, скоріш за все, відбулася зустріч трьох, а не двох.
Це так готується «Лос-Анджелес», де буде віддаватися на поталу Тайвань. У Тайпеї, як виглядає, це вже зрозуміли. Тайвань буде віддаватися на розтерзання заради другого перебування Байдена та його ліворадикальної кліки у Білому домі. Але, буде вирішуватися доля не лише Тайваню. України також.
Путін, поза сумнівами, різко втратив паритет щодо свого китайського соратника. В принципі, за логікою геополітичної динаміки, це і повинно було статися. Погано для Путіна те, що це сталося саме зараз, коли стратегія Путіна, як виглядає, починає вже нове фокусування. Або, сказати правильніше, вона повертається до своїх початкових витоків та намірів.
Доволі зловісно, але й доволі точно, можна передбачити, що силовий натиск на Прибалтику розпочнеться десь у вересні. Це вже гіркий урок краху «Вільнюсу». Схоже, що домовленості у Женеві між двома союзниками виходили за рамки України. І майже точно, стратегічний шок у тому самому Вільнюсі, а також Ризі, Таллінні і Хельсінкі, після того злощасного «Вільнюсу - 2023», непереборний. Як виглядає, вони праві у своїх відчуттях та передчуттях. До сих пір, абсолютно незрозуміло, чому кремлівський диктатор не рушив спочатку саме на Прибалтику, а повів свої підрозділи на Україну? Зараз, як виглядає, він може це зробити. Абсолютно зрозуміло, що допомоги не буде, ані від НАТО, ані без НАТО. Сама Варшава не зможе захистити своїх прибалтійських сусідів.
Та ситуація зараз вже різко відмінна від тієї, яка була наприкінці 2021-го, коли Кремль оприлюднив свої ультиматуми США та НАТО щодо Східної Європи. Гірка правда полягає в тому, що майже точно, ті «ультиматуми» готувалися та писалися спільно – у Білому домі та Кремлі. І вони, ті хто, скоріш за все, писали ті «ультиматуми», були переконані, що Україна впаде швидко, дуже швидко. Зараз все кардинально по-іншому.
Якщо Сі і Байден домовляються відкрито, то Путін і Байден домовляються таємно. Наришкін спеціально публічно розповів про свої переговори з так званим «директором ЦРУ» Бернсом лише заради ще більшого утаємничення та прискорення тих переговорів. А фундаментальна відмінність полягає в тому, що у Білорусі вже розміщена ядерна зброя Росії й вона спрямована, передусім, на Прибалтику та Польщу. Ось чому, така гнітюча тиша у тих столицях після краху «Вільнюсу». То було заздалегідь зрозуміло, що «Вільнюс» буде не про Україну взагалі, а саме про долю Східної Європи. Так воно й трапилося. А звернутися прибалтійцям немає до кого. І агресія, спочатку, гібридна, як виглядає, почнеться вже незабаром, якщо вже не розпочалася. Ядерні бомби вже в Білорусі і Байден не поворушить ані пальцем, аби захистити союзників по НАТО. Але, яке НАТО після «Вільнюсу»?
Коли зараз, наприкінці липня, багато чого стало зрозумілим, ключове питання полягає в тому, а хто це геостратегічне безумство в змозі зупинити? Спочатку надія була на Конгрес, або набагато правильніше, на республіканців у Конгресі США. Та схоже, що ці надії вельми примарні, а через півроку ці надії можуть і взагалі випаритися, коли в США буде вже бушувати виборча стихія. Залишалася єдина надія – Дональд Трамп. Окупант Білого дому, хазяїн Кремля і пекінський диктатор знали про цю останню надію. Важко припустити, чи то були їх спільні дії щодо Трампа? Але, судилище над Трампом призначено на травень наступного року заради єдиного – зберігти соратника Сі та Путіна у Білому домі. Якщо Дональд Трамп та його люди це збагнуть, вони переможуть й в тому безумному судилищі, що насувається, й у листопаді 2024-го. Тому цей страшний «Союз трьох» так поспішає.
Наша найбільша перевага в тому, що ми все це знаємо. Наш найбільший недолік в тому, що ті політичні діячі, які повинні діяти зараз, як мінімум, розгублені, а як максимум, нездатні збагнути всієї складності і драматичності цього геостратегічного сучасного розвитку. Ми даємо їм графік, ми даємо їм аналіз основних ліній поведінки «Союзу трьох», ми визначаємо ключові наміри та побажання цього зловісного Союзу. Що ще їм потрібно в час, коли може розверзтися прірва вже не в Україні, а на їх землях?
|