Існують майже всі параметри для того, щоб Широкий Близький Схід вибухнув та запалав, аби змінити там цілий геостратегічний порядок. Надовго.

Виникнення подібного геополітичного вакууму, який зараз утворився у цілому регіоні, важко взагалі пригадати, якщо щось схоже траплялося взагалі. Якщо стисло, то такий страшний вакуум стався точно у результаті відходу, а точніше, втечі камарильї Сплячого Джо з Широкого Близького Сходу . Та набагато страшніше те, що ця жалюгідна втеча, як виглядає, є добровільною, свідомою та, скоріш за все, за домовленостями – із Кремлем, ЦК КПК та радикальними муллами з Тегерану.

Але, окрім зовнішньополітичних чинників, також на повну потужність запрацювали вже й чинники внутрішньополітичні у самих США. Майже жодних сумнівів у тому, що Сплячий Джо та його кліка зволікають із офіційним оголошенням щодо його другої спроби виграти президентські вибори до того моменту, поки все, або майже все, щодо Близького Сходу не буде домовлено. Та точніше сказати, здано на поталу та розтерзання.

А часу стає катастрофічно менше, максимум до кінця травня. І схоже, що Бібі та його люди це збагнули. Вони не могли не збагнути цього, тому шо ситуація навколо Ізраїлю стала дійсно надзвичайно небезпечною. А Байден ненавидить Ізраїль, як і ненавидить він і Нетаньяху. Що Бібі, доводиться тепер гірко жалкувати за фактичну зраду Трампа два з половиною роки тому? І таке ж саме жалкування точно настигне і Зеленського. Чи збагнуть ці двоє – Нетаньяху із Зеленським, що вони спільно, нерозривно пов’язані на даному історичному етапі й що вороги у них, майже, ті ж самі?

Сучасне страхіття, що покриває Широкий Близький Схід, розпочалося відразу, як кліка Сплячого Джо захопила Білий дім. Миттєво були зняті санкції із бандитських формувань хоуситів в Ємені. Санкції знімав особисто Блінкен за наказом Байдена. Вже жодних сумнівів, що Блінкен – один із найбільш слабких, невдалих та жадюгідних державних секретарів у сучасній історії США. Звичайно, що після друга Лаврова – Керрі. Але, саме Блінкен офіційно розпочав геополітичне безумство, яке зараз охопило Широкий Близький Схід.

А друге рішення, яке вийшло від окупантів Білого дому, стосувалося процесу підготовки повернення США до зловісної іранської ядерної угоди. В принципі, доля Близького Сходу та регіону Перської Затоки вже була визначена наперед. Ганебна втеча США з Афганістану, за наказом Сплячого Джо, просто зробила процеси незворотними та набагато небезпечнішими.

Страшне те, що зайняти вакуум, який залишають Сполучені Штати в регіоні, виконуючи вкрай злі наміри окупанта Білого дому, з демократичного табору просто нікому. Та чи хто взагалі у світі колись навіть претендував на те місце і роль, які США відігравали у цьому, кардинально важливому регіоні? Звичайно, шо ні. А зараз у цей вакуум ринулися найбільш страшні та реакційні світові сили – Китай, Росія, Іран. Якщо вакуум почав заповнюватися цими зловісними силами, тому й баланс сил у регіоні теж повинен був почати змінюватися. Що й відбувається. Спадщина Трампа, яку він залишив, у вигляді «Акордів Авраама», хоча формально ще існують, але неформально вони вже в минулому. Питання зараз полягає в тому, а як довго ще «протримаються» у нинішньому статусі ОАЕ, Катар, Кувейт, Йорданія? За всіма ознаками недовго, можливо, рахунок пішов на місяці, можливо, що того менше.

Майже точно, що Оман також піде стопами Саудівської Аравії та швидко наблизиться до режиму в Тегерані. Та ж доля може чекати й на Кувейт. А тоді у Еміратів та Катару просто не залишиться іншого вибору. І на Бахрейн тоді чекає вельми сумна доля перебувати наодинці у дуже важкому та несприятливому середовищі І, можливо, що базування 5-го флоту США у Бахрейні може не врятувати. Гаразд, якщо Сплячий Джо із своєю зграєю свідомо втікають із Широкого Близького Сходу, чому вони тоді не можуть віддати наказ на виведення 5-го флоту з Бахрейну? Але ж може наступити момент, коли тиск на США буде такий, що іншого вибору не залишиться.

Відновлення відносин між Тегераном та Ер-Ріядом зловісно. Але, відновлення відносин між ними під наглядом комуністичного Пекіну – це вже навіть не зловісно, це – страшно. І хто, чим далі, буде згадувати долю бідолашного Ємену, коли на кону буде більше, набагато більше, а саме, домінування у надважливому глобальному регіоні. Перші ознаки цього «набагато більшого» вже виходять на поверхню. ОПЕК+ вирішив доволі суттєво знизити видобуток нафти. І це не економічне, а виключне політичне рішення, яке сталося майже відразу після поновлення зв’язків між двома тоталітарними режимами Тегерану та Ер-Ріяду.

І миттєво запрацював вже забутий «формат четвірки» щодо Сирії. Страшний не сам формат із його учасниками. Страшне те, що Туреччина, фактично, вже є членом осі зла. Не звертайте уваги на її еківоки та дії всередині НАТО. Це немає вже, по суті, жодного стратегічного сенсу. А те, що Лавров їде до Анкари саме зараз, це свідчить про розуміння реальності й що часу, стратегічного часу, залишилося мало. Можливо, що рубіконом стануть вибори у Туреччині? А якщо Ердоган програє? Хоча, за всіма ознаками, вибори можуть бути сильно сфальсифіковані. Джон Болтон недарма публічно заявив про такий можливий розвиток декілька тижнів тому.

У осі зла, як виглядає, не залишилося іншого вибору, як відкривати «другий фронт» . Їх «перший фронт» - це Україні. Широкий Близький Схід – це цієї осі «другий фронт». І як виглядає, після величезної невдачі в Україні, тут на неї може чекати зовсім інша доля. Бібі врешті-решт опам’ятається, чи буде чекати листопада 2024-го та повернення Трампа? Скорі за все, що може не дочекатися. Я не про Трампа, який, напевно, ніколи не забуде зраду Бібі.