Китай остаточно повернувся до часів великого керманича Мао. Абсолютно закономірний результат для комуністичних, тоталітарних режимів. Але, зараз це трапилося у найбільш невідповідний момент. Хоча історія не вказує, коли щось повинно трапитися, історія наказує. Китайські комуністи виконали історичний наказ сьогодення.

Сі – монстр. Тепер цей монстр отримав абсолютну владу, таку саме, яку мав монстр Мао. Червоні поводирі Китаю навіть статут своєї компартії змінили на кшталт статуту часів великого керманича. Першою жертвою новітнього маоїзму, на очах цілої країни та світу, став Ху Цзіньтао, фактично, «політичний батько» Сі. Його арешт став наджорстким сигналом всім.

Всі просторікування, гіпотези та дії, що комуністичний Китай зміниться, якщо він буде модернізований, виявилися порожньою та безглуздою фікцією. В першу чергу, треба дякувати цьому Кіссінджеру, а потім далі за списком, завершуючи Обамою та Байденом із Блінкеном. Трамп також вельми доклався до цього, постійно вихваляючи нинішнього пекінського монстра. Та Трамп хоч вів успішну економічну війну проти ЦК КПК та його керівників, зупиняючи їх від силових дій. Сплячий Джо та його камарилья є заручниками Пекіну, позаяк без китайських комуністів вони ніколи б не окупували Білий дім.

Тепер, після абсолютного утвердження у владі Сі, як виглядає зосередиться на наступних ключових напрямках.

Перший, тотальне знищення всіх опонентів всередині країни та максимальне і тотальне придушення паростків невдоволення та дисиденства.

Другий, максимальне одержавлення економіки країни та швидке її переведення на військовий лад.

Третє, максимально швидка реорганізація китайської армії та цілого сектору безпеки для виконання стратегічних завдань вже у найближчій перспективі.

Що стало вже абсолютно зрозумілим, так це те, що після 20 з’їзду КПК, Китай став ключовою потугою та беззаперечним лідером тоталітарних та диктаторських глобальних сил. Процес формування глобальної осі зла навколо Пекіну на чолі із Сі буде швидким. В принципі, прообрази такої осі були окреслені вже доволі давно. Не було лише лідера. Кремлівський монстр, зрозуміло, мріяв про те. Зараз йому залишилося лише мріяти. Тепер справжні реалії запрацюють на повну потужність, швидко. А ця страшна ось вже має у своєму складі Пекін, Москву, Тегеран, Пхеньян, Дамаск, Гавану. Майже у цьому безумному та мерзотному складі Анкара та Ер-Ріяд, а на підході Бразиліа та Йоханнесбург. Далі буде ще більше.

Сі, як виглядає, вже нічого не боїться. Цілком природньо та закономірно у момент такого фантастичного піднесення і тріумфу. Найбільш страшне те, що залякати Сі, фактично, немає ким. Вікно стратегічних можливостей для червоних монстрів із Пекіну відкрито широко, майже навстіж. Як воно, також, було відкрито для Путіна після окупації Білого дому Сплячим Джо у січні 2020-го. Хоча ні, значно раніше: коли Білий дім окупував Обама разом із тим самим Сплячим Джо у січні 2009-го. Сі чудово бачить, що відбувається із його соратником із Кремля.

Відверто смішно було чути, що ЦК КПК не нападе на Тайвань. Ще більш смішніші були прогнози про те, що Сі не надасть наказ на вторгнення до Тайваню до 2027 року. І ось, нарешті, адмірал Майкл Глідей, командувач морськими операціями США чітко та публічно заявляє: «Так ось, коли ми ведемо мову про вікно 2027 року, я вважаю, що це повинно бути про вікно 2022-го, або потенційно 2023-го року». Це було зрозумілим до того, а тепер стало абсолютно зрозумілим зараз, що часу немає у нікого. Та ще більш зрозуміло, що Пекін знає, що він повинен встигнути до того моменту, коли в Овальному кабінеті поки що є Сплячий Джо та його камарилья – всі ті Салліван, Керрі, Райс, Блінкен та інші. Всі погляди зараз виключно на США після 8 листопада.

Декілька тижнів тому я писав, що Сплячий Джо віддасть на поталу Тайвань саме після проміжних виборів. Чекати щодо мого прогнозу залишилося зовсім недовго. Навряд чи адмірал Глідей правий щодо вторгнення китайської армади до Тайвань у цьому році, часу вже вкрай замало. А у 2023-ому доля Тайваню може бути вирішена.

Найважливіше питання в цьому контексті: «Якщо республіканці переможуть до обох палат Конгресу, чи розпочнуть вони імпічмент проти Байдена, аби врятувати, в тому числі, й Тайвань? А якщо розпочнуть, то встигнуть чи?».