Коли у жовтні 2015 року, турецький винищувач збив російський штурмовик, хазяїн Кремля вимовив лише одну фразу: «Туреччина за це відповість». Минуло лише декілька тижнів і переляканий Ердоган з’явився перед Путіним під Ленінградом, приніс вибачення від турецького народу та підписав все, що від нього вимагав кремлівський монстр. Шлях для Ердогана назад був із того моменту абсолютно закритий.

Кремль чудово знав, що Обама та його ліворадикальна кліка, здали Сирію та її народ на розтерзання. Це ще трапилося всередині 2013 року, коли два стародавніх друга – покидька – Лавров та Керрі, підписали у Женеві спільний меморандум. А з вересня 2015 року, війська Путіна почали знищувати Сирію, одночасно рятуючи свого вірного соратника аль-Асада, проектуючи свою силу на Середземномор’я та утворюючи стратегічний союз, в першу чергу, із режимом мулл у Тегерані.

На протязі всіх цих кривавих та моторошних років, доля Туреччини була вкрай незавидною й така роль повинна була колись завершитися. А могла вона завершитися лише одним – фактичною капітуляцією Анкари та приєднанням Туреччини до союзу Москви – Тегерану – Дамаску – Хамасу –Хезболли. Що врешті – решт й трапилося у липні 2022 року, на зустрічі трьох у Тегерані – Путіна, Раїсі та Ердогана. Вісь зла на Широкому Близькому Сході остаточно сформувалася та замкнулася.

Жодних сумнівів у тому, що кардинальним для всіх трьох монстрів, що засіли у Тегерані, було питання побудови нової владної архітектури на просторі від Лівії до Перської Затоки та розподіл, як сфер впливу на тому просторі, так і ролей для кожного із цього зловісного союзу. Вирішальна роль, однозначно, була відведена Москві та Тегерану, причому, зараз незрозуміло, кому випала все ж таки роль лідера? Для Туреччини та Ердогана, автоматично, була відведена роль васала. Ердоган навіть не сперечався, що було природньо.

Якщо із Сирією, фактично, все було завершено ще, як мінімум, два роки тому, то зараз постало питання, який напрямок повинен бути вибраний наступним? Перед очима трьох диктаторів – Путіна, Раїсі та Ердогана, стояла картинка перебування Байдена у Саудівській Аравії. А то було дійсно принизливе видовище. Після того, як літак Байдена полишив Аравійський півострів, вакуум влади у регіоні став дійсно нестерпним. Трійця, що зібралася у Тегерані це вкрай гостро відчула. У них всіх – Путіна, Хаменеї, Ердогана, вкрай загострені, хижацькі відчуття на таке.

Як виглядає, остаточна битва розгорнеться саме за Ємен. Це зараз справжній «ключ» для володіння, як над Червоним морем, так й надалі, над цілим Аравійським півостровом. А далі буде битва за цілковитий контроль над Затокою. І в Ріяді, як і в інших столицях держав Перської Затоки, про це вже збагнули. Ось ще чому король Салман, а тим більше принц Мохаммед, фактично, нічого Джо Байдену не пообіцяли. Вони чудово зрозуміли, куди рушив силовий маятник у регіоні. І Байден із його людьми не стануть на захист країн Затоки. Але ж, саме Обама із Байденом кинули на розтерзання Сирію. А потім й Ємен.

Кремлівський монстр викликав до себе у Сочі диктатора з Анкари. Фактично, так саме, коли він викликав його восени 2015-го. Тоді до Ленінграду, тепер – до Сочі. Наказувати буде виключно кривавий кремлівський маніяк, а виконувати – принижений та загнаний диктатор з Туреччини. Та треба бути абсолютно відвертим: «А коли Туреччина в історії була взагалі на правильному боці історії, за винятком короткого періоду правління Ататюрка?». Відповідь зрозуміла.

Ні, мова не піде про те, що Анкара із Ердоганом приєднаються до війни проти України. Туреччина після «Тегерану - 2022», фактично, вже на стороні агресора. Як і Іран та Сирія. А після «Сочі - 2022» буде там остаточно. Мова про те, як Путін використає цілковито підкореного Ердогана для остаточного блокування діяльності НАТО, хоча куди вже й далі? А також для вирішального – спільної боротьби проти США. У всіх них - з Москви, Тегерану, Анкари, Дамаску – часу вкрай мало, до початку листопада.