Сирія не могла не вступити у війну в Україні. Непідтверджені дані про те, що «елітні» бойовики аль -Асада вже перебували на фронтах в Україні, але не витримали напруги, були лише прелюдією до вирішальних подій. Так воно й сталося.

Кривавий диктатор із Дамаску офіційно оголосив про визнання маріонеткових та терористичних організацій в Україні – «ДНР» та «ЛНР». Аль-Асад, напевно знав, що йому прийдеться виконати цей наказ, якій він отримав від іншого кривавого диктатора із Кремля. Але, аль-Асад, також, повністю усвідомлював, що в разі відмови, його доля була б вирішена дуже швидко.

Вражає інше. Чому саме сирійський режим став першим із списку тих, хто готовий визнати бойовиків із Донецька та Луганська? Чому це спершу не зробив диктатор із Мінська, або диктатор із Каракасу, або диктатор із Гавани, або хтось інший? Відповідь, скоріш за все, полягає в тому, що саме Дамаск розглядається кремлівськими архітекторами глобальної «осі зла», як одна із її ключових, вирішальних та найбільш надійних ланок.

Занадто багато було вкладено Кремлем, починаючи від 2015 року, для порятунку та відродження режиму Асада. Але, Кремль досяг багато чого в якості геостратегічної винагороди. Сирія та абсолютно лояльний і відданий Москві режим Асада, стали форпостом проектування влади та сили російського режиму, фактично, на ціле Середземномор’я, Йорданію, Ємен, Червоне море та Перську Затоку. Звичайно, що Путін не міг більше дозволити Асаду зволікати щодо «ДНР» та «ЛНР». Тепер режими у Москві та Дамаску пов’язані абсолютно.

Жодних сумнівів, що в Україну хлинуть загони сирійських бойовиків, терористи Хамасу та Хезболли, єменські бандити – хоусити та інша нечисть із регіону Близького Сходу та Північної Африки. Вони й так би хлинули, але після рішення Асада, це вже неминуче. Це саме те, на що розраховують стратеги із Кремля та Луб’янки й схоже, що вони не прорахуються.

Але, рішення Дамаску – це лише одне із рішень, хоча вкрай принципових, у ключовій стратегії Кремля по утворенню власної геополітичної коаліції. За великим рахунком, контури такої «осі зла», на чолі із Москвою, проглядалися вже доволі давно. Але, саме зараз наступив час дій.

Динаміка та наполегливість кремлівських стратегів і тактиків доволі вражає. Та вони вражають ще й тому, що спротиву цьому, практично, немає. Безпорадність, розгубленість, примітивізм, хибність та страх – ось що притамане зараз столицям та лідерам «вільного світу». І ситуація не поліпшується, як просторікували, а, навпаки, погіршується. А до проміжних виборів до Конгресу США ще довгих чотири місяці. Кремль знає, що він повинен зробити максимально багато до того моменту.

Офіційний Київ відреагував, фактично, миттєво. Із Сирією та безумним режимом аль-Асада рветься, фактично, все. Але, це лише реакція, хоча й абсолютно правильна. Головне полягає в тому, на кого Україна може спертися у геополітичному зіткненні, аби максимально приборкати режим Асада, який, фактично, відкрито вступив у війну на боці Москви? Потім постане не менш значуще питання: «А які геостратегічні цілі повинні бути з тими, на кого Україна, можливо, зможе спертися?». І третє питання: «А що робити Україні, якщо вона не знайде нікого у протистоянні із Сирією, яке вже неминуче?».

Парадоксально, але Байден через декілька днів прибуває до регіону. Надії на те, що людина, яка на очах втрачає залишки своєї влади, не кажучи про вплив, мізерні. В Ізраїлі, до того ж, безвладдя. Країни Перської Затоки розділені та у глибокому внутрішньому протистоянні. Держави Північної Африки все відчутніше дивляться на Москв. Дуже схоже, що вже незабаром «вісь зла» на чолі із Кремлем буде формалізована.