Те, що за залізною логікою історії повинно було втілитися у реальний союз України, Великої Британії та Польщі, стає важкою геополітичною невдачею.

Для України, Британії та Польщі не залишилося іншого виходу та вибору, як об’єднатися. Причому об’єднатися в доволі жорсткий, але водночас відкритий для трансформацій, союз. Саме у союз, а не в альянс, а тим більш не у коаліцію. І цей союз повинен був стати «союзом необхідності», а не «союзом бажання». На жаль, нічого цього не відбулося та, скоріш за все, вже не відбудеться.

У будь-якого союзу, або коаліції, повинен бути лідер. Як би не бажали всі ті, хто був причетний до ідеї «потрійного» об’єднання Києва, Лондона та Вашингтону, оминути вкрай чутливе питання лідерства, воно не змогло зникнути нікуди. Й треба було бути відвертим до кінця: лідером «потрійного союзу» повинна та має бути саме Велика Британія. Наявність у Британії ядерної зброї не залишало та не залишає інших варіантів.

На другій позиції цього союзу повинна була бути оголошена Україна. І не тільки, як жертва агресії Кремля. А тому, що Україна замикає дугу європейської стратегічної силової та владної конкуренції, яка простягнулася від України до Британії.
А Польщі, просто природньо, нічого не б залишалося, як зайняти третю сходинку в ієрархії цього «потрійного союзу». Навряд чи, Варшава образилася на таку роль. Вирішальне для Варшави зовсім в іншому, а саме, що Польща ставала захищеною з двох флангів і захищена одночасно Британією та Україною.

Жодних проектів статутних документів, жодних чернеток структурної організації «потрійного союзу», жодних дійсних, а тим більше, перспективних цілей. Жодних, окрім порожньої та неадекватної декларації. Найбільш сумнівні передбачення стали реальністю. А треба було починати з головного, а саме:

1. «Потрійний союз» повинен був чітко заявити, що він утворюється для оборонних та наступальних цілей;

2. «Потрійний союз» України, Британії та Польщі є об’єднанням із ядерною зброєю;

3. «Потрійний союз» утворюється на тлі абсолютного краху європейської архітектури безпеки й що саме ця архітектура й призвела до такого краху;

4. «Потрійний союз» головною своєю метою вважає тотальне стримування Росії, а за необхідності, застосування проти Росії силової політики відплати, не виключаючи застосування ядерної зброї;

5. «Потрійний союз» є відкритою для приєднання формацією, але виключно на добровільній основі.

Жодних сумнівів у тому, що якщо б засновники «союзу» Києва, Лондону і Варшави були б здатні відповісти на ці вирішальні виклики, тоді б всі інші проблеми «Потрійного союзу» розв’язалися, майже, автоматично. Й з статутом, з структурою, системою ухвалення рішень, із розташуванням штаб-квартири та таке інше. Нічого цього не трапилося.

Демагогія, порожнеча та позерство Кулєби вже не дратують. Вони відверто стали небезпечними. Це одна школа – Кулєба, Клімкін, Єлісеєв, Пристайко й такі саме, як вони. Їх головний вчитель та ментор – Костянтин Грищенко. Далі сенсу продовжувати немає жодного. «Кримська платформа», «Асоційоване тріо», «Люблінський трикутник» - це все «діти» саме Кулєби. Рахітичні, нікчемні та безглузді. На жаль, як виглядає, «Потрійний союз» України, Британії та Польщі миттєво став копією вищезгаданих формацій. І це найбільш страшно.

Замість того, щоб бути абсолютно відвертим перед історією, засновники «Потрійного союзу» вирішили від цієї історії втекти. Але, вони нікуди не втечуть. Та чи буде ще можливість для утворення справжнього союзу України, Британії та Польщі?