Шанси на те, що такий статус буде надано Україні під час грудневого саміту Україна-ЄС, в Києва є. Інша справа, ринковий статус – технічне питання і трактовка його як одного із змістовних пріоритетів у відносинах з ЄС є певним перебільшенням значущості самого ринкового статусу.

Але більших успіхів досягти за півтора місяці, що лишились до саміту, навряд чи вдасться.

Шанси на вступ до СОТ у грудні цього року, а, відповідно, і на початок переговорів про зону вільної торгівлі з ЄС у 1-й половині 2006 р. – не перевишують шанси України виграти чемпіонат світу з футболу в Німеччині. Тобто, теоретично можливо, але…

Не справдились сподівання і щодо винесення на грудневий саміт питання щодо лібералізації візового режиму з країнами ЄС. Як зазначила комісар Беніта Ферреро Вальднер, переговори розпочнуться лише після саміту. Враховуючи, що відповідний мандат єврокомісія отримала ще наприкінці серпня, таке зволікання схоже на або політичне, або бюрократичне гальмування.

Затримка із візовими переговорами стає особливо чутливою для України на тлі рішення жовтневого саміту Росія-ЄС завершити відповідні переговори до грудня. На згаданому саміті російська сторона вже озвучила основні параметри майбутньої візової угоди: безвізовий режим для власників дипломатичних паспортів, п’ятирічні багаторазові візи для науковців, студентів, представників бізнесу, журналістів, спрощені процедури оформлення віз. В обмін на лібералізацію Росія підпише з ЄС угоду про реадмісію.

Хотілось би помилятися, але складається враження, що у візовому питанні українцям, у порівнянні з росіянами запропонують умови а) гірші, б) пізніше. Це незважаючи на те, що Україна, на відміну від Росії, в односторонньому порядку скасувала візи для громадян ЄС із 1 травня 2005 р.

На тлі скромних досягнень України загалом все ж хочеться привітати нового прем'єр-міністра: більшість відгуків з європейського боку про змістовну частину його візиту є позитивними. Брюссельські експерти відзначають точність висловлювань і правильність мессиджів Єханурова в Брюсселі. Але при цьому сам візит керівника українського уряду викликав значно менший інтерес, аніж візити українських чільників у місяці постреволюційної ейфорії.

Між іншим, попри репутацію людини, зосередженої на внутрішніх проблемах, саме Єхануров протягом двох своїх перших тижнів перебування на посаді здійснив перші візити до Москви і Брюсселя – столиць, безпосередні стосунки з якими не цікавили попереднього премєр-міністра України. Підсумки обох візитів є доволі симетричними – налагодження атмосфери прагматичного змістовного діалогу, але без значних проривів на обох напрямках.