У Сочі Путін, майже ніколи, не підписує стратегічних документів. Там кремлівський диктатор примушує та абсолютно залякує свої обрані жертви, а в разі незгоди починає їх знищувати. Перелік великий та вражаючий – від Ердогана до Вучіча, до Лукашенко та далі.

Майже не існує сумнівів, що майже все було готове для підписання аншлюсу Біларусі 7 грудня. Можливо, два монстри – Путін та Лукашенко, хотіли скріпити знищення Біларусі якраз на 20-річницю підписання жахливого пакту про утворення «Союзної держави». Саме тоді, а не зараз, доля Біларусі була визначена.

Виходячи із природи цих двох монстрів, вони не домовилися про дві речі. Перша, скільки грошей просив наглядач біларуського концтабору для свого матеріального спокою?

Друга, що Путін повинен був запропонувати своєму союзнику в інституційній ієрархії спільної «держави»? Зрозуміло, що Лукашенко після аншлюсу може перебувати лише у Москві, але в якому кабінеті? У Кремлі? Це виключено.
Третій виклик, скоріш за все, майже, не розглядався: як погасити можливий спротив біларусів? Спротиву, як виглядає, не буде. Більше того, можливо, організують «плебісцит», як у Криму. На тому все й завершиться.

Кремлівського монстра вже, майже, не цікавлять, ані економічні, банківські, соціальні питання аншлюсу. Його вже цікавить лише геостратегічний баланс після аншлюсу та напрямки проектування вже спільної сили після завершення процесу поглинання. Таємні протоколи, які, майже, точно існують - про оборону та безпеку, та лише про них.

Щодо України, ситуація, майже, абсолютно зрозуміла. Кремль завершує оточення України та буде стискати своє безумне кільце. Питання, як швидко? Те, що на північному кордоні стануть елітні та штурмові російські підрозділи, абсолютно очевидно. А попереду них будуть, в якості живого щита, стояти біларуські солдати та офіцери. А північний український кордон, майже, беззахисний.

Те, що з боку Молдови Україна вже також має ворога, теж очевидно. Кишинів «впав» під контроль Кремля. Не міг не впасти і, звичайно, ті хто привів Молдову до геостратегічної катастрофи, тобто ЄС, мовчать, тому що знають, про це достеменно.
Вікно на кордоні з Угорщиною для України також вже закрите. Недарма, кремлівський диктатор навідувався до Будапешта декілька тижнів тому.

І що ж тоді залишається? Невеличкі ділянки кордонів із Польщею, Словаччиною та Румунією. Стратегічне ці ділянки, майже, не мали та не мають ніякого значення.

Та все ж таки, аншлюс Біларусі, в першу та головну чергу, про Прибалтику, а потім вже про Польщу. Й лише в разі успіху, потім вже про Україну.

Може хтось пам’ятає, що лише тиждень тому було засідання (ювілейне) НАТО на найвищому рівні? «Історичне», аж цілих дві години. Над Балтією дійсно грозові та чорні хмари. А після «Ленінграду» Прибалтика опиниться у «мішку», майже такому самому, як і Україні, тільки ще гіршому. І нехай знають зараз, а може вже нарешті зрозуміли, що НАТО їм не допоможе. Як там із «смертю мозку» НАТО? Як там із «союзницькою єдністю» після Лондону?

Зараз, коли до «Ленінградського» аншлюсу залишилося десять днів, зрозуміло лише одне – цьому вже ніхто не завадить. Страшне те, що цьому ніхто й не збирається завадити. Дванадцять років тому, у Мюнхені, Путін все чесно розповів. Зараз він це просто виконує.