Після публікації у попередньому тижневому випуску “Українського монітору” матеріалу “Непублічна дипломатія мертвого сезону”, де вперше піддавались сумніву деякі методи роботи Секретаріату президента на російському напрямку, а особливо після авторської статті “Випробування Росією: старі граблі зовнішньої політики” у останньому (13 серпня) числі газети “Дзеркало тижня” [1], тема спроб ревізії зовнішньополітичного курсу набула надзвичайного резонансу.

Нині можна констатувати основний факт: перша спроба перегляду концептуальних засад зовнішньої політики України завершилась фіаско. Документ, а разом з ним і закладені в нього ідеї, були офіційно дезавуйовані Секретаріатом президента України. Це означає, що від суботи, 13 серпня відомства, до яких раніше із СП надійшов документ під назвою “Концепція візиту Державного секретаря України до Російської Федерації” можуть бути вільними від необхідності його аналізу і, тим більше, виконання. Що більш важливо, були спростовані і рекомендації (за словами заступника держсекретаря Маркіяна Лубківського – “абсурдні”), виписані в тексті документу. Позиція СП дозволяє сподіватись, що в ближчому майбутньому документи з подібним набором ідей не будуть ані розроблятися, ані розсилатися.

Це не може не тішити, адже запропонований Головною службою із зовнішньої політики СП пропозиції нагадали нам радше програми радикально-опозиційних партій на кшталт КПУ та СДПУ(О), аніж ідеї, притаманні президенту Ющенку й інтересам тих соціальних прошарків, які привели його до влади.

Тим самим основна мета зазначених публікацій – а саме ревізію зовнішньої політики України зупинено у зародку.

При цьому спростування відбулось, мабуть, у найбільш зручній для СП версії: заступник держсекретаря стверджує, що  спроби перегляду концептуальних засад зовнішньої політики України не було. Тобто, документу немає і не планувалося. Відповідно, автор цих рядків або свідомо вкинув дезінформацію, або скористався неперевіреним джерелом. Як для професійної репутації автора, таке припущення є неприємним, однак, в давній ситуації більш важливим є результат: три сторінки скандального тексту відправлено у смітник. Виграш від цього держави і суспільства загалом перевищує гіпотетичні особисті втрати автора.

У всій цій історії без відповіді залишається питання щодо ролі держсекретаря та окремих його підлеглих у цій історії. За однією з версій, Олександр Зінченко лише доручив проаналізувати можливі шляхи покращення українсько-російських відносин, а зміст і тональність документу пов’язується з особистими поглядами Валерія Миколайовича Гребенюка – керівника Головної служби із зовнішньої політики СП, колишнього Консула України в Сан-Франциско. Згідно цієї ж версії, Гребенюк перевищив свої повноваження, направивши документ в урядові інстанції як позицію Секретаріату.

За іншою версією, документ писався “під диктовку” самого Зінченка. На жаль, наявної в нас інформації на сьогодні недостатньо, щоб солідаризуватись із однією з цих версій. Але зрозуміло, якщо праві прибічники першої версії, що незабаром до Гребенюка мають бути застосовані оргвисновки – як мінімум, догана – за перевищення службових повноважень. У випадку, якщо справедлива друга версія – жодних проблем у Гребенюка не буде, а можуть вони виникнути у деяких посадових осіб в органах виконавчої влади, які, на думку СП, “злили” автору цих рядків скандальний матеріал.

До речі, на жаль, обрана СП офіційна тактика відкидання наявності документу як такого більшою мірою є аргументом на користь другої версії, аніж першої.

 В той же час, навіть якщо оргвисновки непублічно будуть зроблені, це не усуне проблему присутності на високій державній посаді особи (осіб?), які не поділяють базових, світоглядних позицій тої частини суспільства, що складає соціальну базу нинішньої влади. До таких позицій, відноситься, зокрема, вимога проведення незалежного зовнішньополітичного курсу України, заснованого на загальноєвропейських (а не пострадянських) цінностях та підходах.

Примітка

1.       http://www.zerkalo-nedeli.com/ie/show/559/50917/