Сполучені Штати та їх союзники у регіоні почали «втрачати» Катар два роки тому. Зараз вже можна стверджувати, що офіційна Доха, майже, остаточно відмовилася від союзництва із своїми найближчими сусідами у Перській Затоці, встала на бік союзу Росії-Ірану-Туреччини-Сирії та серйозно змістила геостратегічний баланс сил у регіоні на користь цього союзу.

Стратегічна переорієнтація Катару стала результатом дуже багатьох помилок, як самих США, так й американських союзників у регіоні. Зараз не час згадувати про ті дуже прикрі помилки, яких можна було уникнути. Рекс Тіллерсон доклав багато «зусиль», щоб стався такий сучасний геополітичний злам. Майку Помпео та Джону Болтону прийдеться докласти надзусиль, щоб розвернути такий небажаний розвиток.

Противники США та їх союзників це дуже чудово розуміють, як й те, що фактор часу грає чи найважливішу роль у ситуація, що склалася. Кремль та Тегеран будуть робити все можливе та неможливе, аби ще більше прив’язати до себе нинішній режим в Анкарі. Та й особливого тиску застосувати й не треба, тому що режим Ердогана власноруч готовий ще й далі скріплювати ті «братні зв’язки». В умовах прямого зіткнення із Вашингтоном – це природнє.

Жодних сумнівів у тому, що емір Катару Аль-Тані приїхав у минулу середу до «турецьких братів» після отримання благословення від Путіна та, можливо, від Роухані. Анкара та режим Ердогана отримали серйозну допомогу – 15 млрд. доларів на підтримку падаючої ліри та перспективи великих економічних проектів – це стратегічні рішення.

А через два дні, після візиту катарського еміру, до Туреччини прибув голова центрального банку Катару, підписавши важливу угоду із своїм турецьким колегою щодо механізмів обміну валютами.

Чи втратили стратегічно США та їх союзники з Перської Затоки та близько-східного регіону Катар остаточно? Схоже, що так. Чи піде Вашингтон та його союзники на ескалацію та жорсткі дії? А що, залишаються якісь інші варіанти, враховуючи, що на території Катару розміщена найбільша військова база США у регіоні?

Що стало вже набагато складнішим, так це те, що застосовувати силові механізми треба вже не лише проти Ірану та Туреччини, а й проти Катару. Це результат, в принципі, доволі простих помилок та елементарної недалекоглядності. Як й те, що наближається також й битва за Оман. Якщо США та союзники примудряться втратити ще й Оман, тоді ситуація стане, майже, невідворотною на сучасному етапі.

І все є таки, як видається, головні напрямки дій Білого Дому та союзників, передусім Саудівської Аравії, ОАЕ, Бахрейну, Кувейту та Ізраїлю, повинні бути спрямовані проти безумного тегеранського режиму та такого, що все більш схожого на нього, режиму в Анкарі. Білий Дім повинен чітко показати правлячим емірам у Катарі, що їх може чекати у разі сліпого слідування у фарватері рішень, які ухвалюються зовсім не в Досі, а у Москві та Тегерані.

До зустрічі союзу Росії-Ірану-Туреччини у Тегерані 7 вересня, залишилося дуже мало часу.