Турецький президент прилетів до Вашингтону із Пекіна, де були здійснені спроби накреслення нової геополітичної архітектури. Вищих посадовців Сполучених Штатів на тих засіданнях у китайські столиці не було. І, звичайно, що Ердоган зустрічався там із Путіним.

Було зрозуміло, що у Білому Домі та урядових структурах Вашингтону втрачений фокус щодо американського позиціювання по відношенню до Анкари, в цілому, та до Ердогана, зокрема. Трамп поздоровив турецького президента із так званим «розширенням повноважень», можливо, не розуміючи, що заволодіння Ердоганом тими повноваженнями, зробить його ще більш агресивним та безкомпромісним.

Фактично, так і сталося. Ердоган озвучив, що одним із головних пунктів його переговорів із Трампом, стане вимога видачі проповідника Гюлена турецькій владі. У відповідь, Трамп та Пенс жорстко вимагали повернення до США американського пастора, який утримається Анкарою. Це було тло для зустрічі 16 травня у Білому Домі.

Хоча, ключовим пунктом переговорів повинен був бути пункт щодо долі південного флангу НАТО. Саме після обговорення цього абсолютно принципового питання, природними ставали інші стратегічні питання. Як випливає, проблематика південного флангу НАТО на переговорах Трампа та Ердогана не піднімалася, або, майже не піднімалася. І це за десять днів до надзвичайно важливого саміту НАТО.

Трамп та Ердоган говорили про «міжнародний тероризм», не називаючи, ані деталей, тим більш, ані стратегій. Схоже, що у Вашингтона та Анкари «міжнародні терористи» різні. На практиці в Сирії це є саме так. Туреччина розлючена, що адміністрація Трампа, як і адміністрація Обами, прямо підтримують загони курських бойовиків у Сирії та Іраку. Для Анкари немає значення, які курські загони й де воюють. Для Анкари вони є всі терористами. У Кремлі та Тегерані це знають.

Тому, «сирійське питання» було провалено. Як і очікувалося. Ердоган вже не піднімає питання усунення аль-Асада від влади . Це вимога Путіна – Асада не чіпати. Тоді – що робить Туреччина у Сирії взагалі? І що роблять там США?

Трамп та Ердоган обговорювали Ірак. І знову жодної конкретики, хоча тут спільних поглядів та похицій набагато більше. Але, знову нависає тінь Кремля та Тегерана.

Скоріш за все, іранське питання не обговорювалося взагалі. Це за два тижні до першого туру президентських виборів в Ірану. Невже Трамп та Ердоган «забули» про страхітливу іранську ядерну угоду? Звичайно, що ні. Так що, так докорінно змінилися умови? Так змінилися, й не на користь Сполучених Штатів. Через декілька днів Трампу повинні надати звіт про оцінювання тієї оборудки й тоді прийдеться ухвалювати рішення. Але, без підтримки Анкари впоратися із Іраном буде дуже важко. І знову, на обрії кремлівська тінь.

Про страхіття в Ємені теж, схоже, не йшлося.

І всі перераховані, вкрай принципові проблеми, знову невід’ємні від проблематики південного флангу НАТО. А майбутнє цього флангу прямо проектується на Чорне море та на Балкани. Зони, які Росія визнає виключно своїми сферами впливу. А Туреччина Ердогана вже, майже, член союзу Путіна- Хаменеї-Асада-Хезболли.

Трамп вилітає на Близький Схід. В Ер-Ріяді, скоріш за все, Ердогана не буде.