Політично-світоглядна «стратегія» Павла Клімкіна спирається на двох постулатах.

Перший, Клімкін вибудовує стратегії, які, як максимум, є руйнуючими, як, мінімум, глибоко дестабілізуючими.

По-друге, ті, так звані «стратегії» є фундаментально проросійськими, не беручи до уваги, де Клімкін народився.

З цих двох «стратегій» бере витоки третя, найбільш небезпечна та загрозлива – антиукраїнська. Не має значення, що Клімкін може відторгати таке твердження. Він ніколи не зможе відторгнути реалії, які витікають з його політичної та персональної  глибинної антиукраїнської стратегічності. 

 
Міріади надважливих та менш важливих прямих дій, рішень та закликів підтверджують такі висновки.

Необхідно сконцентруватися лише на двох, інші мають похідну природу.

 
Клімкін був одним із головних «архітектором» політичного злочину у вигляді «перемир’я». Друге – глобальне.  Клімкін був ініціатором та натхненником «смертельної коаліції» для України – Росія – Німеччина – Франція.  Наслідки такої «коаліції смерті» й справді є божевільними. Для Клімкіна наступив час розплати. 

 
Зараз вже не має жодного значення, як ця людина стала міністром закордонних справ України. Чи був він прямою креатурою «кремлівського м’ясника» або спільної креатурою двох союзників – колишнього підполковника КГБ та колишньої першої комсомолки ГДР. Має значення лише те, що Клімкін є абсолютним провідником того, що диктується із Москви та Берліну.

Наджорстка брехня Клімкіна, що «чорні» скриньки малайзійського лайнера у розпорядженні України – вирішальне підтвердження.

Над-аксіоматично – Клімкін – не міністр, не закордонних справ, і не України.