Путін приступає до реального втілення стратегічної концепції, над якою він невтомно та цілеспрямовано працював на Кавказі, залишивши російську столицю, яка відторгла його, відразу після чергового грандіозного шабашу 9 травня.

Жодних сумніві, що Путін вже не зупиниться. Він й так втратив багато часу, але він розуміє головне – ситуація в Росії не залишає більше для нього часового простору.

В Астані Путін остаточно закріпить тотальне політичне поневолення Казахстану та Білорусі і доведе до двох деспотів – Назарбаєва та Лукашенко – основні напрямки дій в рамках його, путінської стратегії.

Перший – Сирія. Кремлівські політики чудово відчувають, що терези сирійського протистояння схилилися в бік союзницького режиму аль-Ассада. Це надає нечуваної наснаги та впевненості. Путін рішуче буде виступати за розвиток успіху на тлі безпорадності, роз’єднаності та нерішучості Західних країн та інституцій. Провал візиту Керрі до Москви став надихаючим, як для Путіна з Ассадом, так і для астанінського та мінського тиранів.

В Бішкеку, за день до збіговиська в Астані, Путін дасть чіткі та недвозначні команди для ОДКБ. Всі ролі та ресурси будуть розподілені, хто не погодиться – будуть жорстко третирувані.

Другий напрямок – північ Європи. Путін, за всіма ознаками, розпочне свою неприховану експансію на півночі Європи, в першу чергу, в Балтії, у вересні. Дуже масштабні навчання «Захід - 2013» стануть мілітаристською прелюдією до інтервенціоністських політичних дій. Лукашевич на цьому напрямку дій буде виступати як ключова ланка загальної стратегії. Якщо відмовиться – його дні будуть лічені.

Третій напрямок – Середня Азія. Кремль приступить до радикальних політичних та економічних дій по встановленню подавляючого контролю над державами регіону, які входять до пост-радянських структур. Узбекістан у цій комбінації виглядає як найбільш незручна складова. Але, коли контроль над сусідами Ташкенту стане майже, або цілковитим, у узбецького режиму простору, напевно, не залишиться.

Четвертий напрямок – Кавказ. Схоже, що головні вади у путінській стратегії пов’язані з Азербайджаном. Але скільки може триматися тотально корумпований та авторитарний режим Алієва, коли відчує себе майже у цілковитій ізоляції? А Грузія за режиму Іванішвілі неймовірно швидко скочується в геополітичну засідку і Путін, можливо, сам не може повірити в те, що відбувається з все наростаючою швидкістю в Тбілісі.

П’ятий напрямок – Україна. Путіну вже все рівно – захопить він контроль над газовою системою чи ні. Він досягнув головного: він знищив Януковича. Для кремлівського реаліста Янукович – це «Ніхто». Саме після знищення Януковича Путін та його кліка цілковито наблизилися до головного – військової агресії проти Криму. Хтось зараз може сказати, що знайдуться ті, хто прийде на допомогу, ні, не Януковичу, а Україні? Обама, Меркель, Комаровський?

Із сьогодення стратегія Путіна виглядає бездоганною. Скоріш за все, він готувався до цього все своє життя. Але що завжди перемагало тих, у кого в очах тільки три букви: «КГБ»?  Тільки свобода, віра та рішучість. Речі, які несумісні, ні з Путіним, ні з Януковичем. Але Путін, не здогадуючись, неймовірно допоможе Україні. Він знищить Януковича. В якій спосіб, немає значення.