Наприкінці лютого представники так званої "Групи мудреців" зустрічалися у Вашингтоні, де обговорювали положення нової Стратегічної Концепції НАТО, яку згодом запропонують для затвердження Генеральному секретареві Альянсу Андерсу Фог Расмуссену. До складу "Групи мудреців" увійшов і колишній міністр закордонних справ Польщі, авторитетний експерт з міжнародних відносин Адам Ротфельд. Про своє бачення майбутнього Північноатлантичного альянсу та місця України в Європі польський фахівець поділився з власним кореспондентом УКРІНФОРМу.

- Пане професоре, Ви є членом авторитетної групи експертів, яка розробила основи нової Стратегічної Концепції НАТО. Чим вона відрізняється від попередніх?

- За 60 років свого існування НАТО мав шість стратегічних концепцій, тобто новий документ з'являвся в середньому один раз на десятиліття. Тому в опрацюванні нової концепції немає нічого надзвичайного, як це часто намагаються інтерпретувати у світі. Хочу наголосити, що на сьогодні організація не виконує завдань, які ставилися перед нею в момент створення. Перший Генеральний секретар НАТО британець лорд Хестінгс Ісмей при створенні Північноатлантичного альянсу визначив головні цілі організації: обмеження впливу Росії, притягнення США до Європи та контроль за Німеччиною (to keep the Russians out, the Americans in, and the Germans down). Від того часу багато змінилося, тому елементи цієї тріади потрібно сприймати по-іншому. По-перше, НАТО сьогодні не існує для того, щоб контролювати німців, ФРН сьогодні є одним з головних акторів організації, без якого Альянс не відігравав би такої ролі. По-друге, американці сьогодні мають значно важливіші інтереси в інших регіонах світу - в Тихоокеанській зоні, на Корейському півострові, Перській затоці. Що ж до Росії, то в 2002 році країни НАТО прийняли документ про якісно нові, конструктивні відносини з Москвою, на підставі чого створено Раду Росія-НАТО.

- Чи повинна, на Вашу думку, п'ята стаття Вашингтонського договору про колективну оборону Альянсу залишитися у такому ж вигляді, як сьогодні?

- Дійсно, ключовою статтею, на яку спирається НАТО, є положення про надання колективної допомоги у випадку агресії на одну з країн-членів організації. У період "холодної війни" її суть була актуальною, але сьогодні вперше за 300 років жодній з країн Європи не загрожують її сусіди. Тому сьогодні потреба такої статті залишається відкритим питанням... Однак у Польщі вважають, що цінність НАТО спирається саме на цю статтю, яка повинна залишитися фундаментом Альянсу. Вона має бути ключовою й виражати автоматизм у випадку загрози для будь-якої країни-члена організації.

- Які виклики сьогодні стоять перед Альянсом?

- Нова епоха породжує нові виклики: глобальний тероризм, загрозу енергетичній безпеці країн-членів організації, міжнародне піратство, кібернетичну загрозу тощо. Однак найважливішим питанням є те, яким чином НАТО має застосовувати свої сили за межами Альянсу. В цьому контексті організація повинна буде знайти баланс: між розвитком експедиційних і оборонних сил Альянсу.

- Яким чином "Група мудреців" при розробці положень Стратегічної Концепції співпрацюватиме з країнами, які не входять до НАТО?

- Наша група не може приймати рішення в ізоляції, потрібно, щоб документ задовольняв усі 28 країн-членів організації. Крім того, перед Альянсом сьогодні стоїть проблема, яку потрібно буде з'ясувати: чи вважати організацію європейською, європейсько-американською чи глобальною. На сьогодні при НАТО функціонує Рада євроатлантичного партнерства, діє програма "Партнерство заради миру", в які входять партнери організації, зокрема й Україна. Крім того, працюють Комісії Україна-НАТО, Грузія-НАТО та Рада Росія-НАТО. Північноатлантичний альянс сьогодні не може абстрагуватися від інтересів цих країн, тому потрібно демонструвати партнерський підхід і не лише вислухати ці країни, а взяти до уваги їхні інтереси. Новий стратегічний документ НАТО повинен базуватися на концепції взаємозалежності. Україна давно розпочала співпрацю з Альянсом, й не виключаю, що це співробітництво може бути ще глибшим. Те ж саме можу сказати й про Росію.

- Останнім часом в Україні часто говорять про необхідність нейтрального статусу країни. Чи Ви погоджуєтеся з таким твердженням?

- Сьогодні категорія нейтральної країни є анахронізмом. Не виключаю, що на деякий перехідний період може звучати декларація про політичну нейтральність країни, однак цього не можна говорити про статус. Таких країн в Європі сьогодні фактично немає. Політику нейтральності декларують Австрія, Швейцарія, Швеція та Фінляндія. Однак хочу наголосити, що навіть ці чотири країни не є нейтральними в розумінні цієї категорії як функції поділу між ворожими таборами. Про нейтральність країн можна було б говорити, якби на противагу Північноатлантичному альянсу існував блок анти-НАТО, а цього немає. Ці чотири вищеназвані країни не є нейтральними й у зв'язку з тим, що усі вони є членами ЄС, а Швейцарія практично задекларувала прагнення вступити в Спільноту й витрачає кошти, щоб її трактували як країну Євросоюзу.

- У такому разі як Ви оцінюєте європейські та євроатлантичні перспективи України?

- У березні 2005 році у Києві колишній Прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко запитала мене і Йошку Фішера (тодішній керівник МЗС ФРН - УКРІНФОРМ), що Україна повинна зробити для відкриття дороги України до ЄС? Я відповів, що ключ до Євросоюзу та НАТО лежить не в Брюсселі, а в столиці України.

У питанні наближення до НАТО Україні потрібно переламати негативне ставлення суспільства до організації. Членство в НАТО - це рішення України, оскільки не можна силоміць змушувати когось до членства в Альянсі. Протягом останнього часу Україна здійснила значний поступ у співпраці з НАТО. На мою думку, сьогодні українська армія значно краще готова до членства в Організації, ніж збройні сили деяких країн, які вже перебувають в Альянсі.

Натомість інтеграція до Євросоюзу вимагає виконання копіткої "домашньої роботи" й не потрібно очікувати, що буде якесь поблажливе ставлення до країни з боку Брюсселя.

- Чи можна Вас назвати другом України?

- Для мене справа України є фундаментальною, хоча українсько-польськими відносинами безпосередньо не займаюся. Я прихильник Стратегічної Концепції, яку близько 60 років тому опрацювала група інтелектуалів польського еміграційного часопису "Культура" (газета видавалася з 1947 року в Парижі - УКРІНФОРМ) на чолі з Єжи Гедройцем. У ньому вперше наголошувалось на будівництві відносин з Україною на цілком новій основі. Тоді я подумав, що в журналі працюють не лише далекоглядні люди, а свого роду пророки, які розуміли речі, що здавалися відірваними від реальності. Правдою є й те, що ідеї паризької "Культури" відіграли дуже важливу роль у формуванні стратегії нинішньої польської політики. Часто я критично ставлюся до певних аспектів у відносинах України та Польщі, однак це є свідченням небайдужості до співпраці обох країн та наших народів. Коли я був міністром закордонних справ Польщі (січень-жовтень 2005 року - УКРІНФОРМ), то одним з пріоритетів своєї роботи я визначив українсько-польські відносини.

Варшава Розмову вів

Юрій Банахевич