На Празькому саміті у 2002 році, лідери країн Північноатлантичного Альянсу підтвердили свої наміри щодо необхідності здійснення подальшої трансформації Альянсу. Як частина цих зобов’язань вони направили свої зусилля на трансформацію командної структури НАТО, яка повинна стати більш ефективною, мати можливості до гнучкого розгортання з такими можливостями, які б відповідали усім оперативним вимогам під час проведення всього спектру можливих операцій Альянсу.

Розробка та впровадження нової командної структури НАТО був найважливішим результатом та кроком у подальшому розвитку НАТО з часів його заснування понад 50 років назад.

 Нова командна структура замінила ту командну структуру, яка була розглянута та проголошена як головний крок вперед у 1999 році. Заснована на ранніх поглядах та спираючись на отриманому досвіді НАТО після закінчення Холодної війни у 1999 році.

Командна структура НАТО була розроблена з метою:
поширення відстаней виконання місій Альянсу, включаючи в основному миротворчу діяльність;
сприяння розробки та удосконаленню концепції Коаліційних об’єднаних оперативно-тактичних сил;
поглиблення співпраці зі стратегічними партнерами та допомоги у можливостях покращання з безпеки та оборони Європи.

Заснований, як на усіх інших попередніх принципах, географічний розподіл зон відповідальності розподіляв зону відповідальності Альянсу на дві відокремлені зони на чолі з двома Стратегічними командуваннями з широкими та порівняно однаковими завданнями:
Стратегічне командування в Європі;
Стратегічне командування на Атлантиці.

Кожне Стратегічне командуванням мало сім підлеглих штабів оперативного рівня. Стратегічне командування в Європі мало трьохрівневу структуру з одинадцяти  штабів, кожний мав відповідну географічну зону відповідальності. 

Однак, в скорі стало зрозуміло, що подальший розвиток командної структури було необхідністю часу відповідно до тих змін, які відбувалися в той час у світі.

Зменшення рівня територіальної безпеки вимагало поступового відходу від принципів статичної оборони. У той же час підвищувалась необхідність іншого підходу, метою якого було своєчасне та попереджувальне реагування на кризові ситуації, які могли виникнути як в зоні відповідальності НАТО так поза її межами. Це вимагало покращання здатності військ (сил) НАТО у розгортанні на великі відстані від місць дислокації, оперативності реагування на кризові ситуації та стійкості в управлінні (стійкість управління за поглядами фахівців НАТО - це відстань на який штаб відповідного рівня управління має можливість починати, здійснювати та контролювати хід проведення операції в межах своїх оперативних можливостей у мирний час) операціями з подолання криз, миротворчими операціями та іншими, які не підпадають під статтю 5 Вашингтонського договору. 

 
Взаємозв’язок між кризовими ситуаціями у світі та своїми оперативними можливостями було цілком визнано фахівцями НАТО та стало зрозуміло, що НАТО вже має зону своїх інтересів за межами традиційної зони відповідальності.

За поглядами фахівців подальше удосконалення командної структури НАТО (в основному створення органу військового управління з підлеглими наземними військами та морськими силами високої ступені готовності), необхідно було здійснювати у напрямках:

покращання взаємовідносин та співпраці з Європейськими Союзом;
проведення необхідних заходів для майбутніх змін з метою зменшення невідповідності оперативних можливостей між збройними силами США та збройними силами країн-членів Альянсу.

Водночас, підвищення тиску на бюджети країн-членів НАТО та збільшення кількісного складу Об’єднаних Збройних Сил Альянсу вимагало покращання загальної ефективності через проведення інституційних реформ.

Переворот у поглядах та баченні був драматично прискорений із зміною загальної змісту стратегічного середовища після проведення терористичних атак на США 11 вересня 2001 року.

Таким чином, прийняття виваженого рішення на Празькому самміті щодо переходу НАТО на нову командну структуру та здійснення заходів з трансформації Альянсу означало майже повний відхід від старого організаційного підходу та встановило подальший розвиток НАТО на подальшу амбіційну траєкторію чим на будь якої стадії історії існування та розвитку НАТО.

ФУНКЦІОНАЛЬНІСТЬ КРАЩЕ ЧИМ ГЕОГРАФІЧНІСТЬ

Серцевиною всієї організаційної реформи та трансформаційних процесів була концепція використання функціонального підходу замість географічного, як базису раціональної трансформації для командного устрою НАТО. Географічний підхід для організації нової командної структури у будь якому контексті міг привести до небезпеки розпорошення для кожної складової частини командної структури, яка сама відокремлено „шукала” подальші кроки у розвитку своїх "окремих" оперативних можливостях.

Такий  підхід спрямовував поширення функціонального дублювання та не ефективного використання ресурсів. Крім того, паралельні штаби мали тенденцію щодо паралельних та не узгоджених позицій на виконання поставлених завдань, та узгодження таких позицій могло затягувати час та зусилля без прирісту додаткових важливих оперативних можливостей, які відповідали поставленому завданню. 

На протилежність цьому, підхід заснований на функціональності для організації нової командної структури допомагає та сприяє інтеграції, гармонізації та тісної взаємодії. Це відкидає можливий ризик дублювання та реплікації в самій організаційній структурі, направляє роботу цієї структури зосереджуючи дії всіх органів військового управління на швидке виконання поставленого завдання.

 Під час Холодної війни, коли умови були статичними та система зв’язку була обмежена по своїм можливостям, підхід заснований на функціональності для устрою командної системи НАТО був не практичним.

Крім того, в умовах глобалізації, динамічності та нестабільності безпеки у сучасному стратегічному середовищі та у майбутньому  спостерігається все більша залежність від доступу до ресурсів, передачі великого об’єму інформації у масштабі реального часу, тому функціональний підхід є основою.

За допомогою використання підходу заснованого на функціональності, який обговорювався на Празькому Самміті, НАТО застосувало фундаментальну переоцінку раціональності, та переглянуло військові завдання в світлі нового середовища безпеки.

Як у 1999 році командна структура НАТО, так і у 2003 році командна структура НАТО, формувалась навколо двох Стратегічних командувань.

Вся оперативна функціональність НАТО концентрується на одному Стратегічному Командуванні – Об’єднаному командуванні з поточних операцій, яке зараз відповідальне за всю зону відповідальності НАТО.

ТРАНСФОРМАЦІЯ

Роль Командування з трансформації НАТО, це спрямовування всіх військових зусиль у напряму покращання можливостей Альянсу, які б відповідали вимогам сучасності та на перспективу.

Трансформація представляє собою вкрай вагомий виклик для Альянсу. Хоча головна мета трансформації сприяння у розробці та розвитку відповідних оперативних можливостей Альянсу та взаємосумісності, та в подальшому більш амбіційно – в термінах масштабу, змісту та темпу – зближення за змістом програм розвитку Альянсу.

В розробці концепції трансформації, Альянс застосував, як стартовий майданчик, модель Об’єднаного оперативного командування та міжвидового оперативного об’єднання збройних сил США.

Відштовхуючись від цього, НАТО визначило наступні п’ять головних основ для трансформації, а саме:

1. Стратегічні Концепції, Доктрини та Політика;
2. Вимоги, Можливості, Планування та Виконання;
3. Міжвидові та Багатонаціональні майбутні оперативні можливості;
4. Проведення Експериментів, Навчань та їх Оцінка;
5. Освіта та Тренування.

Перша основа та її складові (Стратегічні Концепції, Доктрини та Політика) ітеративно та сумісно працюють для визначення, розробки та документування трансформаційних концепцій та стратегій.

Друга основа та її складові (Вимоги, Можливості, Планування та Виконання) забезпечує механізм взаємодії для вибраних концепцій з трансформації, доки четверта та п’ята основи будуть координувати та впроваджувати результати від інших основ в проведенні тренувань та навчань.

Трансформація НАТО це не одноразовий захід, це тривалий та безперервний процес для підтримання та розвитку необхідних сучасних та майбутніх оперативних можливостей Альянсу.

Отже важливість вищезазначених трансформаційних основ зобов’язало НАТО мати орган управління, який би зміг розробляти та координувати діяльність всього Альянсу у напрямі трансформації.

Таким органом управління стало Командування з трансформації, яке  дислокується в США в місті Норфолк, штату Вірджинія. Це місце дислокації було вибрано не випадково, воно не тільки допомагає утримувати міцний трансатлантичний зв’язок однак також дозволяє активно співпрацювати з Об’єднаним оперативним командуванням збройних сил США, яке також дислокується неподалік від Командування з трансформації.

Як ціла нова організаційна структура – яка складається з чотирьох головних елементів – була розроблена та дозволяла Командуванню з трансформації підтримувати різні трансформаційні основи.

Елемент для координації дій з розробки Стратегічних концепцій, Політики та Вимог встановлено елементом штабу Командування з трансформації у Європі в штабі Об’єднаного командування з операцій.

Розробка Об’єднаних (міжвидових) концепцій - другий головний елемент Командування з трансформації, зосереджено в Об’єднаному Центрі операцій та бойових дій, який дислокований у Стравангері (Норвегія), який здійснює та підтримує взаємодію з Об’єднаним Центром аналізу та вивчення досвіду в Монсанто (Португалія), та Об’єднаним тренувальним центром військ в Бидгощі (Польща).

Елемент Майбутні оперативні можливості, Дослідження та Розвиток включає підводний дослідний центр в Ля-Спеція (Італія), однак також він пов’язаний з іншими національними та міжнародними дослідними організаціями. Морський центр оперативного попередження в Греції, також відноситься до Командування з трансформації.

Останній елемент – Освіта – включає в себе Оборонний коледж НАТО в Римі (Італія), Школа НАТО в Обераммергау (Німеччина) та Школа НАТО зв’язку та інформаційних систем в Латінії (Італія).

Кожний з цих елементів інтегрується у головному офісі в Норфолку (штат Вірджинія). Крізь це, вони будуть пов’язані через обидві агенції та структури НАТО та різні Національні „Центри удосконалення”, які залучені у сприянні трансформації Альянсу та Об’єднаного оперативного командування Збройних Сил США.

Великим кроком у трансформації Альянсу стало започаткування та створення Сил Реагування НАТО. За кількісном та якісним вимірами складу цей елемент в термінах сухопутних військ відповідає бригадному рівню, з додатковими повітряним та морським компонентами залежно від поставлених завдань.

Сили реагування НАТО на даний час вже знаходяться в оперативній готовності, що надає Альянсу безпрецедентні оперативні можливості реагування на кризи в світі. Під керівництвом штабу об’єднаних оперативно-тактичних сил здатних до розгортання, Сили Реагування НАТО дозволяють здійснювати швидке реагування на керування військовими засобами з можливістю подолання кризи на ранніх стадіях її розвитку. Відповідно до ситуації, яка складається, Сили Реагування НАТО в процесі розгортання можуть бути посилені та збільшені чисельно з додатковими можливостями та підтримані Коаліційними оперативними об’єднаними силами.

Більш того, встановлення більш жорстких вимог до здатності з розгортання та своєчасності реагування для країн-членів НАТО, також вимагає покращання можливостей у багатьох сферах. Тому Сили Реагування НАТО й надалі будуть відгравати роль ключового двигуна для трансформації Альянсу.

Таким чином, обидва Стратегічних командування задіяні у сфері покращання можливостей Сил реагування НАТО та відповідно до цього, це впливає на покращання взаємосумісності збройних сил країн-членів Альянсу.

ПРИСКОРЕННЯ ЗМІН

Передача повноважень обом Стратегічним командуванням  стала ключовим критерієм успіху для нової командної структури НАТО та процесу трансформації. Командування з трансформації та Об’єднане Командування з поточних операцій були формально інаугуровані 19 червня та 1 вересня 2003 року відповідно.

19 червня 2003 року були передані повноваження колишнього Стратегічного Командування на Атлантиці Об’єднаному командуванню з поточних операцій в Європі, а Командування з трансформації було наділено повноваженнями над Школою НАТО.  Це були прості аспекти, але водночас  надзвичайно складним завданням. Багато штабів різних рівнів управління командної структури НАТО з 1999 року були розформовані, до тих пір поки декілька цілком новітніх були створені на нових засадах, деякі з них на зовсім відмінній основі. Масивний перегляд функціональних завдань повинен був здійснений на початковій фазі завдяки взаємній роботі штабів різного рівня управління, в яких змінювався існуючий ланцюг управління, але люди та штаби залишались на своїх існуючих місцях дислокації.

Використання додаткового добровільного вкладу країн-членів НАТО відносно офіцерів штабу  допомогло закрити прогалини, але перехід на нову командну структуру НАТО під впливом великих труднощів продовжувався на протязі трьох років. В кінцевому рахунку прогресивне переміщення персоналу мале місце, як у середині, так між різними штабами. Як у будь якій організаційній структурі, найважливіший ресурс НАТО це люди, та головні зусилля були спрямовані на безболісний перехід на нову організаційну структуру та якомога зменшити до мінімуму небажаного впливу, який мав місце від такої широкої реорганізації.

Все це повинно було виконано без втрати оперативних можливостей НАТО для подальшого проведення поточних операцій (включаючи Афганістан, Боснію та Герцеговину та Косово), у той же час також завдяки сприянню партнерських ініціатив та подальшого інтегрування семи нових членів, це також поставило перед НАТО масштабний виклик, який безперечно мав місце.

Зараз попри усі труднощі та негаразди НАТО має унікальну командну структуру, яка відповідає вимогам сучасності та здатна адаптуватися до нових викликів та загроз у майбутньому за допомогою такого органу, як Командування з трансформації.

Освіта та підготовка

Оперативний морський тренувальний центр з попередження, (Сауда Бей, Греція)

Стратегічні концепції, Політика та Визначення Вимог     Штабний елемент Командування з трансформації, Бельгія

Розробка об’єднаної концепції         Об’єднаний центр операцій та бойових дій (Стравангер, Норвегія)

Дослідження та технологій майбутніх        Підводний дослідний центр (Ля Спеція, Італія)

Планування можливостей та імплементація

Командування з трансформації НАТО, Норфолк (США)

Об’єднаний тренувальний центр (Бидгощ, Польща)

Об’єднаний центр  аналізу та вивчення досвіду (Монсанто, Португалія)

Школа НАТО зв’язку та інформаційних систем (Латіна, Італія)

Оборонний коледж НАТО (Рим, Італія)

Школа НАТО (Обераммергау, Німеччина)

Об’єднане оперативне командування ЗС США

Багатонаціональні та національні центри підвищення кваліфікації

Агенції та структури НАТО