Ісламська Республіка Іран, країна на південному заході Азії, що межує на півночі з Вірменією, Азербайджаном і Туркменістаном, на сході з Афганістаном і Пакистаном, на заході з Іраком, на північному-заході з Туреччиною, на півночі омивається Каспійським морем, на півдні і південному-сході - Оманською затокою.

Ірану належить 18% розвіданих світових запасів газу та 10% нафти. Саме ця країна останнім часом опинилася в центрі світової уваги з низки причин. Передусім через те, що свого часу вона була віднесена Дж. Бушем до так званої осі зла. А останнім часом ще й через те, що Іран дедалі більше фігурує у міжнародних новинах як ініцітор скандалу навколо збагачення урану, який на думку західних країн може використовуватися для виготовлення ядерної зброї.

Метою даного дослідження є аналіз мотивації основних гравців, щодо Іранської проблеми, відповідь на питання кому і навіщо потрібна війна в Ірані і якими можуть бути наслідки цього конфлікту для міжнародної системи.

Передусім виділяється позиція Сполучених Штатів. Після того, як президент США відніс Іран до осі зла, зрозуміло, що правила хорошого тону у великій політиці змушують іх до подальших дій. Тим паче, що є й об’єктивна мотивація. Іран останнім часом значно радикалізувався. Чого лишень варті заяви президента Ірану про необхідність стерти Ізраїль з лиця землі. (23 січня 2006 року Дж.Буш виступаючи в Університеті Канзасу заявив, що наявність у Ірану ядерної зброї надасть останьому можливість шантажувати будь-яку країну світу. Серед аргументів, які наводить Дж.Буш – заява президента Ірану Махмуда Ахмадінеджада про те, що Ізраїль має бути стертий з лиця землі).

Є й необхідність контролювати процес нерозповсюдження ядерної зброї, процес, який свого часу вдало стримувався двома потужними гравцями – США та СРСР, а зараз є значно менш контрольованим, що на тлі росту світового тероризму може мати вкрай негативні наслідки для людства у цілому.

Зрештою є і ресурси, адміністрація Буша  займається грунтовними дослідженнями у галузі створення нового покоління ядерної зброї та систем її доставки. Відомо про наявність трьохрічного замовлення Радою з питань ядерної зброї дослідження щодо створення ядерної зброї, що здатні вражати підземні цілі (а саме такими цілями можуть стати ядерні об’єкти у Ірані). Окрім того у трьох ядерних лабораторіях розробляються нові види або нові модифікації ядерних боєголовок.

Щоправда, до причин, які спонукають США займати позицію “яструбів”, можна віднести і деякі приховані мотиви.

Скажімо, 20 березня Іран планує відкрити нову біржу, на якій планується вести продаж нафти і газу не за долари, а переважно за євро. Планується ввести також так званий новий маркер ціни на нафту, яка базуватиметься на іранській марці нафти і її вартості за барель у євро.

Іранська біржа має шанси на успіх завдяки тому, що цілій низці країн не вигідно здійснювати "нафтові" транзакції у доларах.

Така ситуація, водночас, негативно позначиться на статусі долара як основної світової валюти, яка використовується для національних валютних резервів. Серед небагатьох способів уникнути цієї проблеми – санкції і, можливо, мілітарні дії проти Ірану. Низка експертів вважає, що саме це і є причиною екскалації конфлікту навколо розробки Іраном ядерної програми.

 Аргументом на користь цієї гіпотези є те, що спроба Іраку перевести усі нафтові транзакції у євро в 2000 році призвела до ударів з боку США у 2003 році. Щоправда удари по Іраку мали місце аж через три роки після ініціативи Саддама Хусейна перейти на євро. Відтак “Нафта за євро” – лише одна з гіпотетичних причин, що називаються в контексті можливих приготувань до ударів по Ірану.

Її ймовірніть до того ж підривається тим, що наразі країни Європи, які були б зацікавлені у новому форматі нафторинку, наразі поділяють думку США. Ключові гравці ЄС – Франція, Великобританія та Німеччина схиляються до того, щоб передати досьє Ірану у РБ ООН. Зараз європейські високопосадовці інтенсифікували свої зусилля на переконання основних членів МАГАТЕ Бразилії, Росії, Китаю та Індонезії погодитися з необхідністю такого кроку. Вони вважають, що на території Ірану можна залишити експериментальну установку для збагачення урану, за умови, що промислові потужності буде перенесено на територію РФ.

Повертаючись до мотивації США, можна також сказати і про латентне бажання послабити Китай. Адже економіка Китаю досить тісно пов’язана з економікою Ірану. А удари по Ірану на тривалий час відкладуть у часі завершення таких проектів як газопровід до Китаю територією Пакистану. До того ж Китай буде позбавлено постачальника 10% енергоносіїв, яким зараз є Тегеран.

Зрештою, серед іншого, США можуть мати на меті й остаточне руйнування перспектив осі Москва – Делі – Пекін, оскільки Індію зараз активно намагаються долучити до проамериканської позиції, обіцяючи натомість широку підтримку у сфері мирного атому. Таким чином США “вбивають двох зайців”. З одного боку, Делі виходить навіть з умовної орбіти політики Москви у регіоні, з іншого боку, Індія перестає бути небезпечною як потенційний експортер ракет-носіїв для ядерної зброї Ірану.
Відтак вбачається, що США керуються доволі комплексною мотивацією.

Що стосується іншого потужного гравця, КНР, то наразі Пекін проти жорстких санкцій проти Ірану. Щоправда, вбачається, що Сполучені Штати змжуть переконати Китай почати змінювати свою позицію.

Адже, останнім часом у Китаї відбувається підвищення витрат на оборону, яке Пекін пояснює принциповими змінами, що відбуваються у світовій воєнній обстановці. До числа таких змін належить вихід США з Договору ПРО, яким нівелюється ядерний потенціал Китаю. Пекін же неодноразово заявляв, що в разі, коли США візьмуться за створення протиядерного щита, Китаєм буде піднято питання про поліпшення якості боєголовок та засобів доставки.

 Треба враховувати, що після розпаду СРСР Китай опинився на позиціях першої у світі за економічним та воєнно-політичним потенціалом держави з комуністичною формою правління. Це до певної міри сприяло продовженню зовнішньої політики Китаю, яка виходила із багатополюсності системи міжнародних відносин. Однак, беручи до уваги, що всередині країні існує цілий ряд потенційних конфліктів: між динамічною економікою і жорстким бюрократичним комуністичним режимом, між містом і селом, між внутрішніми і приморськими регіонами - ресурси в першу чергу використовуються для розв’язання внутрішніх проблем, що є загрозами національній безпеці, до яких треба віднести проблему Тайваню, який китайське керівництво вважає невід’ємною часткою своєї території. У цьому питанні виникають певні тертя з американською адміністрацією. Зокрема, у березні 1996 року балістичні снаряди, запущені Китаєм в рамках воєнних вчень впали у територіальні води Тайваню, що стало поштовхом до його тісної співпраці із США в рамках програми протиракетного захисту театру воєнних дій. Оскільки програма суперечить договору по ПРО, укладеному СРСР та США у 1972 році, а також була відвертою спробою Тайваню здобути незалежність від Китаю, це викликало доволі бурхливу реакцію з боку китайського уряду.

Наразі ж Тайвань вкотре голосно заявив про своє небажання повертатися у лоно китайської державності. Ймовірно – це той козир, який зможуть використати США у своєму діалозі з Пекіном. Ймовірно, у відповідь на мовчанку Пекіну у іранському питанні, тайванська проблема буде й надалі заморожена, таким чином, Китай ціною певного погіршення стану справ у економічні сфері зможе зберегти територіальну цілісність і не буде втягнений у конфлікт безпосередньо.

Схоже, що найбільші переваги як в разі виникнення конфлікту так і у разі його залагодження дипломатичними методами матиме Росія.

25 лютого у Тегерані розпочалися ірансько-російські переговори. Росія пропонує створення спільного підприємства для збагачення  іранського урану на території РФ.

Візит до Ірану керівника атомної агенції РФ – С.Кірієнка дає Ірану нову можливість врегулювання назріваючого конфлікту дипломатичними шляхами.

Про це повідомили представники обох держав у Тегерані. Така домовленість надасть можливість Ірану оминути санкцій з боку Ради Безпеки ООН - прогнозують у Європі.

Під час візиту до Ірану, голова "Росатому" Сєргєй Кірієнко переконав іранських колег у необхідності підтримати пропозиції Кремля. У Тегерані не проти створення спільного підприємства, утім, тут не хочуть віддавати уран на переробку до Росії.

В разі, якщо переговори все-таки будуть успішними, Росія здобуде лаври миротворця, які не вдалося відстояти Європейському Союзу, отримає кредит довіри від ряду арабських держав і отримає квиток на повернення у велику світову політику в статусі дещо відмінному від її теперішньої ролі.

Для усвідомлення всіх переваг для Росії – трохи історії.

 Після розпаду СРСР США надали перевагу стратегії нейтралізації ядерного потенціалу РФ. Даний процес може бути здійснений шляхом розгортання національної системи ПРО. Втілення цього шляху мало місце після приходу до влади  республіканської частини американської політичної еліти. Крок подібного характеру було зроблено з прийняттям адміністрацією Буша рішення про вихід США з  Договору по ПРО від 1972 року.

 РФ, усвідомлюючи важливість такої події, виступала навіть проти внесення будь-яких змін до вищеназваного договору. Ступінь конфліктності у зв"язку з позицією РФ зростала. Президент та міністр закордонних справ Росії у відповідь на американські спроби погрожували виходом із домовленостей по СНО-2.

 Виходячи із ситуації, Росія здійснювала ще й кроки одностороннього характеру. Таким кроком можна вважати внесення змін до Воєнної доктрини РФ. В якості основних факторів зовнішньої воєнної загрози Росія розглядає наявність територіальних претензій до неї, таке нарощення угруповань військ, яке порушує баланс сил, що склався поруч з кордонами Росії та її союзників і в прилеглих морях, розширення воєнних блоків на шкоду воєнній безпеці Росії та її союзників, введення іноземних військ ( без санкції РБ ООН) на території співкордонних і дружніх з Росією держав.

 В умовах реформування всієї ядерної організації держави і зниження бойовою могутності збройних сил, роль фактора ядерного стримування підвищується. Росія залишає за собою право на застосування ядерної зброї у відповідь на застосування проти неї ядерної та інших видів зброї масового знищення, а також у відповідь на великомасштабну агресію із застосуванням звичайних засобів знищення в критичних ситуаціях для її національної безпеки та безпеки союзників.

 І хоча такі зміни у Доктрині міжнародною спільнотою і не віталися, проте на тлі виникнення нових ядерних загроз у світі, тепер на жорсткість російської позиції закриватимуть очі.

 Крім того, і США будуть надто зайняті війною в Ірані, що конкуркувати з Росією на східноєвропейській території, і Китай, який вже тривалий час є серйозним виколиком для РФ, буде на деякий час пригальмовано.

Зрештою, початок воєнного конфлікту змістить всі акценти у зовнішній політиці великих держав в бік Ірану і боротьби зі світовим тероризмом та розповсюдженням ядерної зброї. У цьому контексті інтерес до країн “кольорових революцій” буде втрачено, а Російській Федерації буде дано ще один шанс на реванш.