“Малоймовірно, що неформальний самміт в Хамптон Корт
увійде в історію. Скоріш за все,
не буде жодних домовленостей щодо того,
 яким чином ЄС вирішуватиме проблеми глобалізації”

Марк Херделл, ВВС

“Найкраща річ, яка сталася
 в результаті роботи самміту –
 загальне фото усміхнених лідерів”

Катінка Бариш, Центр європейських реформ, Лондон

Замкові палаци, схоже, стають віховими атрибутами в історії Європейського Союзу. Помпезність, яка супроводжувала самміти Європейської Ради, будь-то в  Лаекені поблизу бельгійської столиці, чи в Хамптон Корт, розташованого на околицях Лондону, ставала передвісником масштабних, стратегічних невдач організації.

Самміт ЄС в грудні 2001 року увійшов в історію ухваленням знаменитої Лаекенської Декларації, що започаткувала фатальний конституційний процес і разом з цим , фактично, провал досягнення принципових та необхідних цілей для наближення “ever closer Union” до рядових громадян об’єднаної Європи. Мабуть, не треба заперечувати реальність того, що сама сутність проекту, незрозумілість його мети та цілей, не кажучи про перспективи ефективного розвитку, все більше відгороджували європейців від інституцій ЄС, тим самим різко знижуючи ефективність їх функціонування та підриваючи саму легітимність іх діяльності.

Вже ніхто не заперечував про наявність масштабної системної кризи, що охопила організацію, але ніхто не намагався зробити, хоча б, мінімальні зусилля для встановлення істинних причин такого становища, або не наважувалися ці зусилля зробити. “Період рефлексії”, який був започаткований на не менш провальному самміті в червні 2005-го, розтягнувся, фактично, вже до рамок, що не виглядають пристойними. Комісар з питань внутрішнього ринку Чарльз МакКреві, виступаючи у себе на батьківщині в Дубліні в середині жовтня, був відвертим: “Так, дійсно була пауза, але, на жаль, не було рефлексіїї”. Та ба гірше, кінцевих часових рамок цього періоду також не встановлено.

Що відбулося з британським головуванням в другій половині нинішнього року, мабуть, залишиться таємницею, розгадати яку буде до снаги політичним історикам та персонам, яку були наближені до тих, хто був відповідальним за втілення, або, скоріш за все, невтілення задекларованих програмових засад. 23 червня 2005 року, на вкрай гнітючому тлі після референдумних  поразок, коли за виловлюваннями багатьох, “європейський проект лежав в руїнах”, Тоін Блер подарував блискучу та перспективну надію. В тому числі й на те, що задекларовані підходи будуть політично підтримані на неформальному самміті на Альбіоні.

Після яскравих та надихаючих пасажів в Європейському Парламенті британський прем’єр маже зник з європейського політичного небосхилу, а з ним і сподівання на, хоча б, поступовий вихід із всеосяжної кризи. Більше того, сама ідея проведення неформального засідання лідерів країн та урядів Європейського Союзу, який був запроектований на максимально відверту розмову про майбутнє Європи, ставилася під сумнів. Реальністю стало те, що самміт був  скорочений лише до одного дня і було зрозуміло, що це не є добрим передвісником щодо можливості досягнення реальних результатів, не кажучи про успіх.

Хамптон Корт – заспокоєння чи «розрядка»

Хамптон Корт - палац, що був збудований в 16-сторіччі королем Генрі VIII, відверто не став Великим Будинком Заспокоєння, як того бажав Тімоті Гартон Еш, один з провідних британських аналітиків та публіцистів. В свою чергу, високопоставлений британський урядовець очікував, що в палаці буде переважати атмосфера “розрядки”. Поза сумнівом, така розрядка була вкрай бажаною для європейських політиків, виснажливих від гірких суперечок навколо бюджетного процесу, конституційного колапсу, розширення, турецького питання, Сервісної директиви, іракського питання, іранського питання, Спільної Сільськогосподарської Політики, британських грошових повернень, Пакту стабільності та зростання, Лісабонської Стратегії  інше. В принципі, після червневого самміту основні європейські гравці знаходилися в стані, близькому до холодної війни.

Зрозуміло, що в таких умовах вести мову про знаходження будь-яких домовленостей не мало жодного сенсу. Про це чудово здогадувалися такі надзвичайно досвідчені політики, як Блер та Ширак, усвідомлюючи, що саме вони є головними політичними гравцями на європейській арені після закінчення політичної кар’єри німецького канцлера та апологета “соціальної Європи” Шрьодера.

Так, це був його останній самміт і базуючись на повідомленнях, Шрьодер перейшов в нічим не замасковану атаку на нагальну необхідність переформатування  всієї економічної політики ЄС. Немовби підкреслюючи свою непохитну позицію та нехтуючи загальними дипломатичними нормами, німецький канцлер, що рахує останні дні перебування у найбільш владному берлінському кабінеті, демонстративно на півгодини запізнився на відкриття самміту.

В свою чергу, прихильники радикальних перетворень в ЄС, які об’єдналися в умовну групу під керівництвом тандему “Блер- Баррозу”, проектуючи важку розмову, вельми ґрунтовно готувалися до зустрічі в Хамптон Корт. Президент Європейської Комісії Баррозу, немовби передбачаючи майже фіаско самміту, попереджав: “Ми не можемо сховатися. Європа повинна прийняти глобалізацію, або ми нічого не значимо”.

А сам господар зустрічі, напередодні знову приїхав до європейських депутатів, на цей раз до Страсбургу. Тональність його виступу докорінно відрізнялася від яскравості виступу червневого. Деякі пропозиції, зокрема, коли йшлося про спільну Європейську енергетичну політику викликали жорсткий осуд з боку консерваторів. Тоні Блер виокремив три основних пріоритети та два самміти на два місяці, що залишилися для рятування честі британського головування. Пріоритет перший – спроба досягти консенсусу щодо правильного вибору економічного розвитку Європи. Пріоритет другий – концентрація на основних напрямках європейської дії. І третій пріоритет – досягнення результату в процесі ухвалення бюджету ЄС.

Три пріоритети спільних сподівань

Програмовим та вирішальним інструментом реалізації таких намірів за логікою покликаний був стати спеціально підготовлений Європейською Комісією документ “Європейські цінності в глобалізованому світі”, який за чутками мав двох основних авторів – Тоні Блера та Жозе Мануеля Баррозу і який побачив світ саме напередодні відкриття самміту в середньовічному британському замку.  

Перший стратегічний напрямок був охарактеризований з максимальною ємністю: “Зростання та створення нових робочих місць є справжнім європейським порядком денним”. Такий пріоритет виглядав абсолютно очевидним на тлі 19 мільйонів безробітних в ЄС. Поєднання низького рівня зайнятості та неприйнятно високого рівня безробіття стали головною соціальною проблемою. Цілі поновленої Лісабонської Стратегії прямо скеровані на вирішення цього кардинального протиріччя. Але, враховуючи той факт, що “Лісабон” був перефокусований на національний рівень, проблема досягнення взаємозв’язку політик стає критично складною. А координація повинна відбуватися в таких сферах, як пенсійне забезпечення, охорона здоров’я, соціальний захист, освіта, ринок праці та узгоджена податкова політика.. Багато з перерахованих сфер виходять за межі “червоної лінії”, що жорстко відокремлює для деяких держав сферу виключного національного пріоритету.

Наприклад, Литва, Латвія та Ірландія на власні системи соціального захисту скеровують від 14 до 15 % ВВП, Велика Британія та Бельгія – 27 %, а Франція та Швеція близько 30 %. Рівень пенсійного забезпечення також коливається в межах від 31 до 37 % від рівня середньої зарплати в Ірландії, Британії та Бельгії до вище 70 % в Австрії, Фінляндії, Угорщині, Італії, Люксембурзі, Португалії та Іспанії. В середньому всі 25 країн ЄС витрачають 27 % ВВП на потреби соціального захисту по зрівнянню з 15 % в США та 17 % в Японії. Саме такі рівні відрахувань, та більше того, спроби їх змін викликають різке незадоволення та вельми серйозний спротив з головним гаслом “захисту цінностей соціальної Європи”.

Другий стратегічний напрямок сконцентрувався на шести пріоритетних областях європейської дії.

Область перша – дослідження та розвиток, інновації. Більш низькі рівні розвитку в сфері освіти, досліджень, інновацій та продуктивності праці мають прямий негативний вплив на розвиток ринку праці, зокрема, та  економіки, в цілому. 2/3 розходжень в стандартах життя в США та ЄС є наслідком більш низького рівня продуктивності. Інвестиції у дослідницький сектор в Китаї збільшуються щорічно на 20 % .

Область друга – енергетика та енергетична політика. Пропозиція щодо створення та розвитку спільної Європейської енергетичної політики викликало різке неприйняття, в першу чергу, серед британських консерваторів. Та, більше того, така пропозиція виявилася повністю абстрактною й на самміті, фактично, не отримала будь-якого логічного продовження.

Область третя – університети. Було визнано, що університетський сектор в Європі не здатний конкурувати з американським. Більше того, екстраординарні шляхи розвитку університетів в Китаї та Індії вже становлять серйозний виклик для ЄС. І лише в наступному році Європейська Комісія повинна підготувати спеціальний документ щодо даної тематики та надати його на розгляд Європейської Ради. 

Область четверта – контроль над міграцією. Основною ідеєю запропонованих заходів є збільшення контролюючих функцій над нелегальною імміграцією. При цьому, міграція, що контролюється та регулюється, буде скеровуватися з метою підвищення ефективності та конкуренції європейської економіки.

Область п’ята – комплекс проблем, що пов’язаний з демографічними факторами та балансом між рівнем довжини життя та періодом трудової зайнятості. До 2050 року в ЄС буде мешкати близько 58 млн. людей, вік який перевищуватиме 65 років. На протязі наступної декади нинішня пропорція працюючих до пенсіонерів – 4:1 – зміниться до рівня 2:1. Після 2015 року зменшення кількості працездатного населення буде негативно впливати на потенційне економічне зростання ЄС, скорочуючи його з нинішніх 2-2,5 % до рівня 1,25 % в 2040 році. На протязі наступного десятиріччя, в разі продовження реалізації нинішніх політик, рівень витрат на пенсійне забезпечення, охорону здоров’я та медицину виросте на рівень від 4 до 8 % ВВП.

Область шоста – ідея створення Глобалізаційного Фонду. Згідно ідеї авторів, дана структура не буде захищати компанії від необхідності реструктуризації або банкрутства, а буде фокусуватися на адаптації тих, хто постраждав в результаті глобалізації. При цьому, передбачалось, що даний Фонд буде виведений за рамки бюджету ЄС, хоча адмініструватися буде існуючими структурами. І саме ця ідея викликала найбільш жорстку критику з боку низки лідерів країн блоку.

Третім стратегічним напрямком, поза сумнівом, є фінансові перспективи Європейського Союзу на 2007-2013 роки. Вкрай складна, чутлива та високо заполітизована проблема, що зачіпає інтереси практично всіх. Глухе незадоволення з приводу, фактично, будь-якого прогресу з бюджетної проблематики зростало в прогресії, яка збільшувалася. Тільки лише за тиждень до саміту в Хамптон Корт з’явилися «п’ять пропозицій Баррозу», які можуть стати стартовим майданчиком для поновлення надзвичайно актуального питання.

Перша пропозиція стосується переорієнтації використання засобів політики узгодження на цілі економічної модернізації, зростання та зайнятості з метою досягнення завдань поновленої Лісабонської Стратегії. При цьому, кожна країна повинна встановити пріоритети в рамках національних планів із середнім рівнем фінансування 60 % від загального обсягу політики узгодження.

Друга   пропозиція передбачає утворення Глобалізаційного Фонду – свого роду фонду солідарності з метою перепідготовки, зміни місця проживання працюючих, створення умов для ефективного пошуку нової роботи. Фінансування Глобалізаційного Фонду, для підвищення ефективності та прозорості, пропонується виконувати за допомогою інструментів та правил Структурного Фонду. При цьому, рішення щодо використання засобів Фонду повинно отримати схвалення з боку Європарламенту та Ради.

Третя пропозиція зачіпає проблематику Спільної сільськогосподарської політики, але, в принципі, залишаючи без суттєвих коректив базисні положення цієї політики до 2013 року. В той самий час, передбачається, що буде відбуватися поступова переорієнтація від прямої фінансової підтримки фермерів до фінансування розвитку сільських регіонів. Така переорієнтація, як планується, розпочнеться лише з 2009 року та буде вимірюватися рівнем в 1 % від загальної суми аграрної підтримки.

Четверте - на основі, немовби, консенсусу, що має місце, Європейська Рада повинна встановити чіткі параметри та графік фундаментальної ревізії бюджету ЄС. Ревізія повинна розпочатися підготовкою Білої Книги з питань модернізації витрат та доходів, яку Європейська Комісія повинна підготувати до початку знову ж таки 2009 року.

П’ята пропозиція концентрується на проблематиці зовнішньої політики ЄС. Зокрема, основна увага, передбачається, буде сконцентрована на фінансуванні Цілей Розвитку Сторіччя та Європейського Фонду Розвитку. При цьому, планується підсилення ролі Європейського Парламенту в ухвалення політичних рішень з питань фінансування спільної зовнішньої політики.

Доволі іронічно, але майже одночасно з даною пропозицією, пролунали також пропозиції чеського, словацького президентів та міністра закордонних справ Фінляндії щодо формування складу Європарламенту виключно з представників національних парламентів та проведення  пленарних засідань лише чотири рази на рік. А також ідеї багатьох впливових громадських діячів та аналітиків щодо переобладнання комплексу Європейського Парламенту в Страсбурзі в Європейський Центр наукових досліджень.

В свою чергу, британське головування напрацювало власний графік для можливого ухвалення кінцевого рішення щодо фінансових перспектив на грудневому саміті ЄС. Першим кроком в такому графіку став лист, що був адресований міністрам закордонних справ країн-членів ЄС, з пропозиціями для обговорення на засіданні Ради ЄС 7 листопада. Лист містить пропозиції з трьох ключових положень – структурі бюджету, його модернізації, внесків країн до його прибуткової частини.

В разі, якщо на засіданні міністрів вдасться досягти згоди, наступним кроком стане  розгляд детальних пропозицій вже 21 листопада. Якщо цей процес спіткає невдача, криза в Європейському Союзі впритул наблизиться майже до катастрофічної позначки.