Не так давно Барак Обама для тих, хто був зачарований ним, уособлював стильність Джона Кеннеді і історичну місію Франкліна Рузвельта, який поспішав на порятунок нації. Тепер він уособлює нещасливе президентство Ліндона Джонсона, з яким стратег демократів Роберт Шрам [Robert Shrum] порівнює правління Обами. Минулого місяця Шрам написав у журналі Week, що Джонсон ніколи "не підтримував емоційного зв’язку з американським народом" і обрав ескалацію війни, що "змусила його відмовитись від президентства."
 
Розірваний зв’язок з народом, і війна в Афганістані, якої він не приймає, не продає своїй партії і не відмовляється від якої – це час зніяковіння для президента Обама. Падіння його політичної популярності було настільки стрімким, як і зростання декілька років тому. Він був популярним політиком у 2006 році і, звичайно, в 2008. Але тепер він вестиме кампанію 2010 року на підтримку кандидатів своєї партії здалека - збираючи кошти, але не беручи активну участь у кампанії у більшості важких перегонів у штатах. Очевидно, що масові мітинги палких прихильників Обами у минулому.
 
Розрекламоване фіскальне стимулювання економіки від Обами, обсягом $862 мільярдів, не спрацювало. "Прогресисти" хочуть подвоїти його, і якщо б вони домоглися свого, вони б вимагали ще більшого стимулу. Але американці відверто проти економічної стратегії державного боргу, вищих податків і безкінечних дефіцитів. Виявляється, ми не всі кейнсіанці. Паніка, яка винесла Обаму у президентське крісло, минула. Звичайно, існує глибоке занепокоєння. Але стратегія Обами втратила згоду народу.
 
Обама міг би заперечити, що раптове і стрімке падіння його популярності – не його вина. У нього була бездоганна репутація і прихильники проектували на нього свої надії і мрії. Його перемога не була тріумфом політики, яку він детально сформулював. За все своє життя він ніколи нічим не керував. У нього короткий перелік публічних діянь, але як не дивно, це спрацювало на його користь. Якщо він збирався оновити світ, для нього краще було менше знати про урядові механізми.
 
Він заявляв про стан Америки з абсолютною, чистою впевненістю. Він мав мало, якщо взагалі мав, поваги до прецедентів. Його можна пробачити за його переконання у тому, що віра американців в економічну свободу згасла, і що він народний наказ рухати націю у напрямку супер-регульованої командної економіки. "Економічна надзвичайна ситуація" тиснула на нас, і це мало б бути черговим Новим Курсом [як проголошена Франкліном Рузвельтом нова економічна політика – Z].
 
Не було вагань у монументальних змінах, які Обама мав на думці. Логіка була якобінська - повноваження, що походять від уявного мандату змінити перевірені часом практики. Це було справжнє правління за допомогою указів надзвичайного стану. Навіть якщо громадськість не виявила жодного захоплення капітальною реформою національної системи охорони здоров’я - адміністрація далі гнутиме свою лінію. З часом громадськість призвичаїться.
 
Країна може ніяковіти від законопроекту реформи імміграційного законодавства, який надасть 12 мільйонам нелегальних іммігрантів шлях до отримання громадянства, але адміністрація все ж наполягатиме на вищості власної думки. Вона судитиметься з Арізоною, хоча громадськість дала зрозуміти, що розуміє імміграційний закон Арізони як вираз фрустрації штату через відмову федерального уряду від своєї відповідальності за безпеку кордону.
 
Було ясно, як божий день, що між відкриттям шляху до громадянства величезному потоку нових прохачів і політичною економією перерозподілу, яку обирає адміністрація Обома, існує вбудоване протиріччя. Вибір чіткий: ви можете або "ширити багатство навколо", або відкрити браму для легалізації мільйонів некваліфікованих іммігрантів. Ви не можете зробити і те, і те.
 
Для цієї адміністрації та її функціонерів канонічним було те, що їм передали зламану країну, що їх завдання - її полагодити, що їх завдання - оподаткувати і змінити її відповідно до своїх вподобань. Втім, в 1980 році після інших виборів, які знаменували собою історичну віху, був лідер, який виступив вперед у час "нездужання" країни та її міжнародної слабкості: Рональд Рейган. Його програма відрізнялась від програми Обами. Його віра в країну була безмежна. Що він намагався відновити, так це віру нації у себе, у свою політичну і економічну живучість.
 
Хоч яким великим був мандат Рейгана після двох виборчих кампаній, він ніколи не був більшим, ніж його країна. В ньому ніколи не було нарцисизму чи роздутого відчуття особистої долі. Він прославився у країні і черпав підтримку з її героїчних справ і її здатності до одужання. Жоден політичний клас не прийшов з ним до влади, прагнучи загарбати своїми руками національне багатство, готовий замінити ринкові сили своїми власними економічними вподобаннями.
 
Звичайно, Рейган забуксував посередині свого другого терміну — через торгівля зброєю в обмін на заручників, аферу Іран-контрас, яка мало не зруйнувала його президентство. Але він виправився, нація згуртувалась навколо нього і перенесла його через фінішну лінію, і його зв’язок з електоратом був глибоким і правдивим. У нього залишалось два роки правління, і його політичне одужання було настільки подібним на диво, що він і його права рука, держсекретар Джордж Шульц, скріплять своїми підписами перемогу нації у Холодній війні.
 
Є мало свідчень того, що президентство Обами все ще змогло б знайти нове виправдання, ще один дозвіл на життя. Обама відбуде свій термін, але відтепер він не визначатиме національного порядку денного. Він не буде сховищем надій і сентиментів країни. Амбітні сподівання, що його президентство буде "трансформуючими" – він правильно описав лідерство Рейгана цим словом – даремні.
 
Це залишається фактом його біографії, його життєвого шляху. Безсумнівно, особливості його характеру є перешкодою до політичного одужання. Відчуженість Обами не потребує глибоких і тривалих роздумів, і навіть зараз вона настільки очевидна для експертів, які тремтіли, коли помітили його вперше під час його вражаючої президентської кампанії. Обама немає гнучкості Біла Клінтона, який піднявся з руїн перших двох років свого президентства, обтрусився, відійшов від радикальних спроб своєї дружини переробити американську систему надання послуг у системі охорони здоров’я і змістився до політичного центру.
 
Така природа харизми, що виникає з нічого, з нужди і лиха, і коли чари не спрацьовують, вона зникає. Країні з надлишком вистачає пошуку офірних цапів, якому не має кінця і краю, від президента, який поклявся покінчити з взаємними обвинуваченнями і поділом за партійною приналежністю. Не можна відтворити диво 2008 року і слава Богу. Нація повільно повертає собі свою врівноваженість. Масовим є відчуття несформульованого сорому від того, що політична більшість, хай навіть на якусь мить, запала на обіцянки неперевіреного спасителя – вірування, чужі характеру цієї такої практичної і тверезої нації.