„НАМ НЕОБХІДНИЙ ТОЧНИЙ, СИСТЕМНИЙ, ЗОСЕРЕДЖЕНИЙ ДІАЛОГ”

Даніель ДЕКУТЮР, Генеральний Директорат з досліджень, Європейська Комісія

29 травня 2007 року в приміщенні Великого конференц-залу НАН України  відбулася Міжнародна конференція „Україна та сучасні тенденції інноваційного розвитку Європейського Союзу”, співорганізаторами якої виступили Центр європейських та трансатлантичних студій, Благодійний Фонд „Місія Інтелектуальних Ініціатив” і Національний центр програми „EUREKA”, засвідчила появу в Україні помітного центру інформаційного впливу на формування  недержавного, незалежного вільного  інноваційного ринку ідей.
 
Стало вже певною традицією, що конференція такого високого рівня відбулася за повної фінансової підтримки Міжнародного фонду „Відродження”, яка надається заходам цього спрямування вже не вперше, за що і організатори, і учасники склали МФВ свою щиру подяку, відзначивши ту увагу, яку саме ця благодійна структура приділяє кардинальному питанню сучасного науково-економічного розвитку  України задля збереження науки, ефективного використання її потенціалу, інтеграції у світовий, насамперед, європейський  науковий та дослідницький простір та конвергенцію України через інноваційні процеси  зі світовою економікою.

Успішність конференції полягала у тій зацікавленості, яку вона навіть без проведення масштабної рекламної кампанії від початку викликала у численних наукових організацій та серед підприємств насамперед недержавного сектору та ринково орієнтованих науковців як в Україні, так і за рубежем, забезпечивши добірне коло неформальних і особисто зацікавлених учасників. Список учасників і доповідачів був сформований шляхом подачі заявок вже задовго до відкриття конференції. Це засвідчило гостру зацікавленість наукової та підприємницької громадськості України в інформації саме такого плану для її врахування у своїх особистих бізнесових планах просування на ринок продуктів наукової творчості.

У конференції взяли участь представники  Міністерства освіти та науки України, Українського центру інноватики  та патентно-інформаційних послуг, ДП „Український інститут промислової власності”, а також деяких інших структур.

У ході конференції учасники й доповідачі, позитивно сприйнявши питання світової макрополітики у сфері інноваційного розвитку, у ході обговорень зосередили увагу винятково на практичній стороні питання. Це забезпечило конференції змогу продуктивно застосувати те, що запропонували їм як орієнтири гості з Євросоюзу. Практичного спрямування обговорення надали саме учасники, серед яких переважали науковці, підприємці і незалежні експерти.

Хід обговорення засвідчив кілька вважливих моментів. Чи не найголовнішим з-поміж них виявилося бажання успішних учених і наукових колективів через механізми малого та середнього підприємництва інтегруватися в світовий інноваційний процес. Ту саму тенденцію спостерегли й експерти з питань наукового менеджменту, котрі прибули на конференцію з міст — наукових центрів України насамперед по інформацію від перших знаних осіб і для обміну досвідом діяльності. У підсумку можна впевнено зробити висновок, що Україна має талановитих учених, перших наукових менеджерів, експертів, які прагнуть самостійно виступати партнерами в міжнародних інноваційних процесах, не покладаючи перебільшених сподівань на ефективне посередництво українських державних структур, на активну допомогу яких вони намарне покладалися усі попередні роки. Це, своєю чергою, показало, що в Україні формується незалежний науковий інноваційний ринок, успішність якого значною мірою залежатиме від постійного притоку цінної інформації у оперативному режимі „сьогодні на сьогодні”. Саме цьому сприяли й сприятимуть надалі подібні конференції.

Привертає увагу як склад учасників з українського боку, серед яких переважали експерти, наукова молодь та науковці старшого й середнього віку з успішним незалежним досвідом співпраці у міжнародних проектах, так і склад доповідачів — впливових осіб з-поміж менеджерів вищого європейського рангу, які відповідають за втілення міжнародних програм на стику економіки й науки, а також представників потужного європейського банківського капіталу, який прогнозує дедалі потужніше зміщення економічних змагань у інноваційну сферу і вважає за необхідне завчасно забезпечувати ці процеси належним фінансовим інструментом.

Тон конференції задали доповіді знаних у Європейському Союзі осіб. В Україну для участі у конференції прибули такі загальновизнані авторитети з питань інновації, як Даніель Декутюр, Генеральний Директорат досліджень, який представляв Європейську Комісію та  7 Рамкову Програму, а також П’єтро ді Порто, Головуючий Національного офісу EUREKA, Італія — речник країни, котра головує у 2007 році в EUREKA як одній з найважливіших міжнародних інноваційних програм, зосереджених  на прискореному впровадженні  досягнень ужиткових наук безпосередньо у виробництво.

Великий банківський капітал, який не лише пильно вивчає проблеми, а й впливає на перебіг  інноваційних процесів, який ретельно відстежує, виявляється, ситуацію не тільки у світі та ЄС, але й в українській науці й економіці як сусідці та потенційній партнерці ЄС, і не в останню чергу, виявляється, з метою вирішення питання доцільності можливого інвестування в інновації,  представляв Вольфганг Хейсліц,  Голова офісу європейських відносин банку Deutchland Bank (Дойче Банк), Німеччина. Він виступив з доповіддю „Лісабонська стратегія — передумови та перспективи”. Але вона значною мірою ґрунтувалася не на суто європейських, а саме на українських даних. Його аналіз вразив учасників глибоким не тільки знанням, а й осмисленням  українських реалій на стику державної політики, соціальної психології, науки й економіки, що в багатьох виникла утопічна думка запросити його в Україну для практичного вирішення існуючих проблем в сфері формування інноваційної політики на державному рівні.

Механізми впливу на інноваційні процеси в їх практичному застосування у країнах ЄС на державному рівні у рамках Лісабонського процесу висвітлили  Анджей Грас, офіс комітету з європейської інтеграції, Польща, у доповіді „Польський досвід впровадження Лісабонської стратегії”.

 Питання інновацій стосовно конкурентоспроможності бізнесу  ґрунтовно висвітлював Гійом Касперський,  який представляв Французсько-Український Центр університетської та наукової співпраці, у доповіді „Французька стратегія „Полюси співпраці”.
Втім головною, як і сподівалися,  стала доповідь Даніеля Декутюра, зі змістом якої в головних рисах варто ознайомити осібно тих, хто не взяв участі у конференції, але хотів би знати її спрямування.

Доповідь розкрила додаткові можливості для України і Європи у поєднанні їхніх потенціалів, які часто випадають з поля зору. Інтерес до України значний. Він пояснюється  її унікальними можливостями і не обмежується рамками формального членства в  ЄС. Ба навіть реальні інтеграційні процеси, як можна було зрозуміти, можуть випереджати формальні, рухаючись у проривних сферах. Для цього досить лишень  використовувати механізми регулювання як у самих країнах, так і поза їх межами, якщо на рівних ефективно використовувати як міжурядові, так і суспільні механізми, якщо уміло координувати їх поєднання і взаємодію. На разі, деяким чином увиразнюється актуальність програми сусідства. У ній ЄС надає  однакової ваги як тому, що відбувається в самому ЄС, так і тому, що діється безпосередньо по сусідству.  „Ми б хотіли, щоб те, що відбувається в Україні, відбувалося під спільною парасолькою ЄС. Це стосується і наукової співпраці, — прямо заявив пан Декутюр.— Ми маємо угоду про співпрацю у науці і наукових технологіях між Україною і ЄС. Немає чим похвалитися, бо немає результату, але дивитися треба не в минуле, а в майбутнє.  Головне — мати платформу для цього процесу”.

Зазначаючи відсутність протиріч у позиція України і ЄС, доповідач констатував, що „наші наміри й дії розпорошені. Нам слід консолідуватися”. Для початку, гадалося, слід подолати політичні й формальні бар’єри, бар’єри між державними та приватними науковими навчальними закладами і наукою. „Наука не існує відрубно, — нагадав він. — Створення вільного наукового ринку без бар’єру між країнами, ученими, дисциплінами, програмами — це наша головна мета.   А для цього необхідно точно знати, як саме ви б хотіли скористатися з можливостей, що існують на поточний момент, у своїх інтересах”.   Демонстрація стану справ з інноваціями у самому ЄС предметно вказала на більш ніж просто потенційні  можливості для партнерства у науці й технологіях. ЄС непокоїть можливість появи економічних лідерів, які нарощують інвестиції у інновації, кидаючи виклик Європі. Вона шукає противаг та нових сфер застосування. У тому числі й в Україні.

Є загроза, що протягом вже поточного року Китай може зрівнятися з ЄС за рівнем  фінансування науки.  А Японія вже вкладає в науку 3,9% від національного доходу... Питання щодо перспектив розвитку ЄС та фінансування „7 Рамкової Програми” природно переходять у сферу стратегічного партнерства України та ЄС.   Воно актуальне  вже сьогодні. На прикладі програми біопалива було показано реальність спільної амбітної сільськогосподарської програми, у якій Україна має очевидний великий потенціал. Головне, як вбачалося, щоб партнерство було постійним, осмисленим і передбачуваним. „Біоенергетика — це не тільки вигоди, а й розширення території співробітництва, розвиток в Україні спільного з ЄС спеціалізованого сільського господарства, яке  сприятиме  поглинанню вуглекислого газу й зменшенню „парникового ефекту”, чого можливо досягати тільки спільно”. І так по багатьох інших питаннях. 

Всяку співпрацю, у тому числі й в межах конференції, на погляд Декутюра, доцільно було б розглядати з позицій  двох рівновеликих пріоритетів — економіки й довкілля: „Не слід забувати про прямий зв’язок економіки з загрозами довкіллю і змінами клімату. Це важливий момент міжнародної політики. Кіотський процес — це поділ відповідальності.  Якби ми заснували стратегію економічного розвитку на добрій науці, то мали б і відповідно добрий  результат:  добра наука дає і добру стратегію. З виходом на рубежі нанотехнологій ми дістаємо змогу реально досягати такого результату. Тому поєднання можливостей ЄС та України у розробці нанотехнологій видається вельми перспективним. Важливо  зважати на бурхливу інтеграцію технологій у наше повсякденне життя і проблеми, які це створює,— зауважив Декутюр. — Стосовно нашої конкурентоспроможності, то ми маємо знати, чого чекати через п’ять років. (...) Ми розробляємо етичний аспект, бо діяльність науки обмежується етикою”.  

Іншим винятково перспективним напрямком наукової і технологічної інтеграції України та ЄС  було визначено аеронавтику та повітряний транспорт. Спроби звузити коло космічних держав не влаштовує ЄС, який має власні амбіції: „Нам потрібне партнерство. У ЄС має бути власна космічна програма. Ми не допустимо, щоб опанування  космосом здійснювалося без ЄС і без України як нашого партнера”. 

Практично співробітництво має розвиватися за певним алгоритмом. Як вбачається, розмова на кшталт „ми робимо це” непродуктивна Слід виходити з діючих програм, які вже дістали схвалення й фінансування. Перш, ніж робити пропозицію ЄС, Україна чи її вчені і підприємці мають бути добре обізнані з програмами ЄС. І готувати пропозиції під програми.  Йдеться ж бо не про українські, а про європейські програми, долучитися до яких може й Україна. В ЄС вже існують критерії для оцінки пропозицій. Тим українським партнерам, від яких виходитиме пропозиція, слід враховувати саме інноваційний аспект: „Нам потрібна не просто хороша наука. Нам потрібна саме нова наука!— підкреслювалося у доповіді. — Не розповідайте, що це цікаво! Нас цікавить, який це матиме вислід! Треба переконувати, який вплив матиме досягнення! Треба, щоб всі партнери були певні, з ким вони співпрацюють, треба, що усі вони знали і мали свій бюджет і могли підтвердити його. Це ті головні критерії, за якими провадитиметься оцінка проектних пропозицій. Водночас ми готові відчувати вплив України, але для цього нам слід спочатку створити платформу”.

Торкаючись розходжень у поглядах на науку, які існують між Україною та ЄС, доповідач зокрема зазначив: „Наука не має розглядатися лише з так званих наукових інтересів. Її слід розглядати з позицій ринкових концепцій. Вона має містити  інноваційний компонент. Для цього наука має кореспондуватися з промисловістю. У нас існує Програма конкурентоспроможності (CIP), яка підтримує інновації. В ЄС діє три напрямки інноваційних програм, і формально Україна бере участь в усіх трьох. Ми хочемо вирішувати і свої, і ваші проблеми, бо ви є членами світової політики. Якщо ви хочете в ЄС, то ви маєте брати участь у вирішенні проблем ЄС,”— особливо наголошувалося у проміжному висновку.

Технічні подробиці партнерства полягають у тому, що проекти в рамках основних програм фінансуються ЄС лише з половини,  себто на другу половину необхідно треба мати власні джерела фінансування. Претендентам треба мати засоби для участі. Треба вміти успішно шукати фінансування з різних джерел.  Проект не може бути суто українським, бо потребує 3-4 зарубіжних партнерів, з яких 2-3 має бути з ЄС.  Приміром, з 4 партнерів 2 може бути з України, а 2 — з ЄС. Інша річ — це повна участь. Та тут доведеться показати, хто є українська сторона, яка її спроможність, потужність. 

За приклад технології входження до програм було взято ICONET. Це платформа, що охоплює Східну Європу (з Україною включно)  і Середню Азію. Вона дуже цікава з погляду українського регіону. Тут буде свій тематичний перелік пріоритетів. Усі формальні умови щодо участі в платформі ICONET передані до МОН України . Та що знають про це українські науковці? „Вимагайте надавати вам інформацію, а не просіть, як це робиться  зазвичай в Україні!”— несподівано гостро зазначив доповідач, чарівно усміхаючись високопосадовцям з МОН України.

На українських учених на знак визнання їхнього потенціалу на рівних з європейськими поширюються стипендії М.Кюрі. Результати щодо кількості українських стипендіатів у „6 Рамковій Програмі”, на переконання п.Декутюра, були недостатні. „Українських дослідників було вкрай мало!— дещо розчаровано повідомив він. — Ми знову передбачили у своїх схемах включення українських вчених як стипендіатів М.Кюрі”.

Висновок був відповідний: „Нам необхідний точний, системний, зосереджений діалог”. Який і відбувся серед справді зацікавлених учасників. На черзі — такий діалог і між Україно та ЄС.