“Зустріч „Старої Європи”

зі східним деспотом не виглядає

приємною, особливо в очах нових членів ЄС ”

Катінка Бариш, CER, Лондон

Вибухи, що пролунали майже рік тому на станції Аточа в Мадриді, продовжують гриміти. Політично. Й, здається, все голосніше.

Нечистоплотність в перемозі на парламентських виборах в Іспанії пляма за плямою залишає свої відмітки, окреслюючи нові геополітичні обрії в не зовсім пастельних тонах. Але, схоже, що „художники таких обріїв” не вельми розбірливі під час вибору політичних фарб.

Одним із найбільш складних питань, на яке, поки що, важко знайти необхідну відповідь полягає в наступному: „Чому лідери Франції, Німеччини, Російської Федерації та Іспанії, що долучилася, зустрілися саме зараз? Що спонукало поспішати?”.

І ще важливий політичний аспект. На самміт не були запрошені „політичні пуделі” Ширака та Шредера з Бельгії та Люксембургу, країни, яка головує в ЄС. Розтиражований порядок денний, хоча й вельми розмитий, окреслював пріоритетність обговорення по лінії ЄС-Росія та підготовку до майбутнього самміту ЄС-Росія, який запланований одразу після 9 травня. „Якщо зустріч передбачала обговорення міжнародної політики Європейського Союзу, тоді Солана повинен бути присутній”, - коментує Бариш. Високого Представника ЄС в Парижі 18 березня не було. Та схоже, що проблеми взаємовідносин між розширеним ЄС та РФ не дуже займали „четвірку”.

В інтерв’ю „La Stampa” директор Європейської програми Центру безпекових та міжнародних студій Саймон Серфаті за декілька годин до початку переговорів казав: „Рим, Лондон, Варшава залишаться поза зустріччю та будуть ставити собі питання: що відбувається?”.

На відміну від саммітів лідерів Британії, Франції та Німеччини 18 вересня 2003 року (коли обговорювалися вкрай суперечливі питання статей проекту Конституційного Договору щодо європейської політики оборони та безпеки) та 19 лютого 2004 року (коли конституційний процес перебував, фактично, в руїнах), нинішня паризька зустріч, скоріш за все, переслідувала не зовсім позитивні (в загальноєвропейському сенсі) цілі.

Схоже, що в успіх Конституційного Договору ЄС вже мало хто вірить. У Франції, згідно останніх соціологічних опитувань, кількість прихильників Договору неухильно зменшується. Невже в Єлісейському Палаці почав реалізовуватися План В, наявність якого відкидають, в першу чергу, в німецькій та французькій столицях?

Можна серйозно передбачати, що розгляд можливих політичних конфігурацій на європейському континенті зайняли основну частину закритих переговорів. Нові інститути взаємодії, нові формати, нові центри прийняття рішень? Все більш ознак, що свідчать про підготовку до такого сценарію.

Найбільш делікатне політичне питання полягає в тому, наскільки прийнятними виявилися умови Путіна для лідерів „старої Європи” заради досягнення згоди? В усякому випадку, практично відомо, що питання Чечні на самміті не підіймалося.

В свою чергу, заради „гранд-проекту” Путін „здав” свого найбільш близького союзника на Близькому Сході – Сирію. Єдиною офіційною декларацією „четвірки” стала саме декларація щодо необхідності безумовного виводу сирійських військ із Лівану.

Поза сумнівом, потенційний розкол Європи та Сирія – для „кремлівського мрійника” речі несумісні. Ціна питання під час робочої вечері в Єлісейському Палаці – багатополярне політичне облаштування. При чому тут Сирія?

Коло питань в цьому контексті було, скоріш за все, окреслено глобально:
- розвиток Європейської політики оборони та безпеки із залученням Росії, природньо, на умовах конкуренції з НАТО. А НАТО краще за все взагалі розпустити (в лютому на конференції в Мюнхені та під час Самміту Альянсу про це, фактично, відверто проголосили Шредер та Ширак). Окрім того, Ширак навіть звозив Путіна на надсекретну базу в Таверні.;
- Іран: поза сумнівом, муллам не можна давати можливості володіти ядерною зброєю, але сприяти розвитку ядерних програм – із задоволенням;
- в ізраїльсько- палестинському діалозі ЄС та Росія повинні займати ключові позиції;
- Китай: тиск з боку Франції та Німеччини на ЄС щодо зняття ембарго стає все більш сильним. Росія готова допомогти, продаючи величезну кількість зброї до „піднебесної”;
- реформа ООН: блокувати США в РадБезі буде набагато простіше, якщо там буде Німеччина.

Минуло не більше трьох тижнів як президентський лайнер взяв курс на Вашингтон після „миротворчого візиту” Джорджа Буша в Європу. Ідеалізм – річ небезпечна. Та Буш і Райс не ідеалісти, більш романтики з доктриною звільнення світу від тиранії. Великі сумніви в тому, що „паризька четвірка” буде допомагати ім в  цьому. У неї інші завдання.

„Умиротворення” Буша, природньо, починає закінчуватися. Сигнали більш ніж чіткі. Номінування неоконсерватора Пола Вулфовіца на посаду голови Всесвітнього Банку. Призначення неоконсерватора Болтона послом США в ООН.

А Ширак, Шредер, Сапатеро займалися показним умиротворенням. Коли політика умиротворення деспотизму або диктатури була успішною?

Схоже, що Україна може вже нікуди не встигнути. Тому й Путін, підбадьорений та значно впевненіший, полетів до Києва. Навіть не з Внуково-2, а із Орлі. З привітом від Шираку, Шредера, Сапатеро. Спасибі.