Кожна демократична країна буває в стані виборів, що є невід'ємною частиною демократичного суспільства. І світова спільнота, із зацікавленістю стежить за цим напруженим процесом. Вибір лідера чи правлячої партії країни може або зберегти , або істотно змінити існуючий курс держави. Нещодавно світ побачив переобрання Джорджа Буша, що, безумовно, свідчить про продовження політики безкомпромісного унілатералізма ще на 4 роки.

26 грудня було поставлено крапку у справді революційних виборах президента України.

Завершилися перемогою помаранчевої опозиції вибори в Румунії.

 Навесні ж 2005 року мають відбутися загальні парламентські вибори в Великобританії. Які зміни можуть внести підсумки цих виборів у зовнішньополітичний курс Великобританії та на позицію цієї країни щодо Європейського співтовариства?

Варто звернути увагу на те, що у Великобританії склалася незвичайна ситуація. З одного боку, правляча лейбористська партія і її лідер Тоні Блер утратили довіру виборців, партія знаходиться в стані внутрішнього розколу і дуже багато членів вже полишили табор лейбористів. Безперечно, причиною цього явища стала іракська компанія й участь у ній Британії. Особливе невдоволення викликала всепоглинаюча підтримка прем'єр-міністром політики Джорджа Буша, котрий є дуже непопулярним серед англійців. З іншого ж боку, незважаючи на низькі рейтинги і зниження особистої популярності Тоні Блера, у лейбористів немає серйозних конкурентів, опозиція в особі консерваторів поки що слабка. Так за даними останнього соціологічного опитування, що було проведено центром MORI у листопаді, на питання про те, якщо вибори відбулися прямо зараз, за яку партію ви більш схильні проголосувати, 35% респондентів відповіли – за лейбористів, 31% - за консерваторів, і 23% за ліберал-демократів. Щодо особистої популярності лідерів, то респонденти відповіли так: Тоні Блер-32%, Майкл Ховард- 23%, лідер лібералів-демократів Чарльз Кеннеді – 38%.

За прогнозами аналітиків мають місце зміни в настроях електорату, котрі супроводжуються втратою голосів потенційних виборців партіямі лейбористів та консерваторів. Ситуація, що склалася, змушує навіть говорити про існування кризи двопартійної системи Великобританії. На думку Олексія Громико, керівника Центра британських досліджень інституту Європи РАН “вже протягом 30 років у Великобританії відбуваються сутнісні зміни традиційної двопартійної політичної системи, де більш важливим стає фактор малих партій. Мова йде про лібералів-демократів, а також про праві партії, а саме про Незалежну партію Британії (UKIP), яка домаглася великого успіху на виборах до Європарламенту, що сталися у червні цього року.

Так, коментуючи результати довиборів у парламент цього року у двох британських округах, де лідирували ліберали-демократи, лідер партії Чарльз Кеннеді висловив задоволення їхніми підсумками і заявив, що «на відміну від минулих років, якщо люди розчаровуються в лейбористах, вони тепер повертаються не у бік консерваторів, а у бік лібералів-демократів».

Утім, незважаючи на таку високу оцінку ліберал демократів, їх надії на перемогу на майбутніх парламентських виборах, на думку більшості аналітиків, можна поки що вважати передчасними. Проблема полягає не в браку популярності, а в статусі партії. Відповідно до опитувань суспільної думки більшість британців переконанні, що в цієї партії немає той обґрунтованості, що необхідна для партії влади.

Проте, день виборів поступово наближається, і з наближенням дати виборів стають усе більш актуальними деякі з проблем. Відзначимо ті, котрі більш стосуються зовнішньої політики Британії.

Референдум щодо Європейської Конституції, який очікують у Великобританії після парламентських виборів, має бути видатною подією: його результат, може на 180 градусів повернути європейську політику країни.

«Прийшов час раз і назавжди вирішити, чи хоче Британія бути в центрі європейських справ чи ні, час вирішити чи є ми ведучим партнером і союзником Європи», - заявив Тоні Блер, коментуючи своє рішення про проведення референдуму. Але, відповідно до опитувань суспільної думки, більшість виборців Великобританії виступають проти Європейської Конституції.

За даними соціологічного опитування YouGov, яке було проведено у червні цього року, на питання про те, як би ви проголосували, якщо референдум відбувся прямо зараз, тільки 23% респондентів відповіли “за”, 49% були “проти”. А відповідно до листопадових досліджень центра MORI, 62% респондентів висловилися проти єдиної європейської валюти і тільки 24% «за». Результати, відверто кажучи, невтішні для прихильників інтеграції Британії в Співтовариство.

Це зрозуміло, коли ми згадаємо історію взаємин Великобританії з Європейським співтовариством, адже вона завжди була складною, суперечливою і часом болісною. Згадаємо також той час, коли Великобританія приєдналася до ЄС. Тоді лідери і лейбористів, і консерваторів пояснювали громадськості, що це відбулося, заради того, щоб зберегти свій вплив щодо Європейських процесів. Показовим є той факт, що не встиг ще договір про приєднання набрати сили, як лейбористський уряд почав вимагати його перегляду (лейбористи тоді домагалися перегляду умов участі Британії в загальній сільськогосподарській політиці й у фінансуванні Співтовариства).

Сьогодні, проведення активної проевропейскої політики зв'язано насамперед з ім'ям Тоні Блера. Відразу після приходу до влади в 1997 році Т.Блер почав відновляти позиції Британії в Європі, що похитнулися за роки прем'єрства Маргарет Тетчер. Поставив свій підпис під Єдиною європейською конституцією, сьогоднішній прем'єр-міністр упевнений в тому, “що це в інтересах Британії” Але, наприклад, діючий міністр фінансів Гордон Браун, що відповідно до останніх опитувань суспільної думки навіть випереджає щодо популярності Тоні Блера, вважає, що слід «відкинути старі хибні уявлення про те, що спільний ринок веде до уніфікації оподатковування і далі до федеральної держави». На думку міністра фінансів, Британія поки не готова вступити в єврозону. Говорячи про позицію Гордона Брауна, треба звернути увагу на те, що у випадку відставки Тоні Блера, що зараз як ніколи можлива, він є найбільш гідним та впливовим претендентом на пост лідера партії. Варто помітити, що міністр фінансів акцентує на тому, що замість руху у бік Європейської федерації, варто краще зробити більш гнучким ринок праці, припинити марнотратні брюссельські субсидії, допустити податкову конкуренцію. Нещодавно Гордон Браун звинуватив Єврокомісію в тому, що вона не вміє належним чином контролювати свій бюджет. За твердженням  Г.Брауна фінансовий механізм Євросоюзу має  велику кількость  недоліків. Стає зрозумілим, що позиція Гордона Брауна, на відміну від позиції Тоні Блера, є більш прогматичною, і будується не на політичному аспекті Великобританії в Європі, а на позиції економічної доцільності та вигоди для його країни.

Проте, хто б ні став майбутнім прем'єром, остаточний підсумок під цією наболілою темою для британців підведе очікуваний референдум. Помітимо тільки одне, рішення Тоні Блера про проведення референдуму, багато в чому позбавило його супротивників одного із сильних пунктів критики прем'єра в його політичній боротьбі за третій термін на посаді прем'єр-міністра.

“Особливість” цих відносин підкреслює вже те, що Тоні Блер був першим лідером іноземної держави, що особисто привітав Джорджа Буша зі переобранням. А Джордж Буш не жалкує похвал на адресу Тоні Блера, називаючи його “далекоглядним політиком”, лідером “твердим як скеля”.

Проте, як засвідчив Жак Ширак у своєму інтерв'ю впливовій британській Times, Великобританія не одержала ніяких результатів від своєї підтримки США в іракській компанії. Однак Ірак може стати символом політичного фіаско лейбористського лідера, популярності якого мало щоб могло зашкодити. Іракська криза все змінила. Проти Блера були усі: пенсіонери і студенти, профспілки й актори, велика частина його власної партії. Тоні Блер зараз перебуває під постійним вогнем критики. Підсилення напруги настільки сильне, що Джордж Буш навіть виключив Великобританію з маршруту своєї поїздки по Європі, запланованої після інагурації, у зв'язку з побоюванням, що його присутність у терміни близькі до виборів негативно позначиться на рейтингу Т. Блера.

“Я пишаюся непопулярністю як орденом, але іноді – це ціна політичного лідертсва і доволі сильних переконань”, - вважає Блер. Тоні Блер упевнений: «Сьогодні у світі залишилася лише одна супердержава. І ми її надійний союзник. Ну а сама впливова політична сила, - це Європейський Союз, і ми один з його ведучих членів».Тоні Блеру дуже імпонує роль «чесного посередника» між Європою й Америкою.

«Британія повинна пишатися своїм альянсом зі США і при цьому усвідомлювати свою роль у Європі, вона повинна бути невтомним захисником міцних зв'язків між США і Європою» - відмітив Тоні Блер, в інтерв'ю французькому виданню Le Journal du Dimanche. Але, виходячи з реакції виборців Британії на таку політику, можна помітити, що вона не викликає великої підтримки. «Така політика роздвоєності зовнішніх орієнтирів, між якими постійно виникають протиріччя, призводить до того, що значна частина британської інтелектуальної і ділової еліти зараз як ніколи відчуває хиткість положення країни, що одною ногою стоїть в Америці, а іншою – у Європі», - впевнений Олексій Громико керівник центра британських досліджень інституту Європи РАН. Тоні Блер чітко уявляє те, що сприяє відновленню міжатлантичного співробітництва. «Демократія – це саме те, в чому повинні зійтися Америка і Європа», - так заявив у своїй промові Тоні Блер.

Яскравим доказом слів прем'єр-міністра можуть стати драматичні події в Україні, адже під час гострої політичної кризи в країні Америка і Європейський Союз продемонстрували спільний погляд на ситуацію і її подолання. Підкреслимо, що українська криза об'єднала їх саме на основі спільної цінності – демократії, а саме, того, що вибори президента України не відповідали її вимогам.

Так відомий американський політолог Роберт Каган у своїй статті в «San Francisco Chronicle» висловлює думку про те, що в ході кризи в Україні висвітлилися кращі риси міжатлантичного співробітництва, а вірогідніше з його слів це був «безпрецедентний акт міжатлантичного співробітництва». Він навіть зробив припущення про те, що можливо, саме це і є реальна модель майбутнього міжатлантичного співробітництва. Таким чином, український народ своїм прагненням до демократії нагадав Заходові про головну цінність і головне досягнення західної цивілізації.

Отже, чи вдасться Великобританії побудувати міцний міст між Європою й Америкою, між якими утворилася міжатлантична тріщина?

Вибори повинні відбутися навесні майбутнього року і поки, ми можемо лише приєднатися до думки діючого прем'єр-міністра Тоні Блера, що сказав, що «остаточний вердикт винесе англійський народ».