На початку жовтня Державний секретар США Кондоліза Райс здійснила турне по країнах Близького Сходу, відвідавши Королівство Саудівська Аравія, Єгипет, Палестинську автономію, Ізраїль та Ірак. Офіційною метою поїздки було оголошено пошук вирішення конфліктних ситуацій в регіоні, зокрема, палестино-ізраїльське урегулювання, ситуація в постконфліктному Лівані, Іраку та іранське ядерна програма.

На початку візиту близькосхідні спостерігачі та аналітики висловлювали здивування, наголошуючи, що нового може запропонувати Держдепартамент США? Не очікувалось якихось пропозицій по вирішенню існуючих конфліктів та протиріч. Навпаки, прогнозувалося, що голова американського держдепу їде в регіон, щоб почути нові пропозиції від арабської сторони.

В цілому так і сталося. Відвідування Кондолізою Райс близькосхідних країн не призвело до помітних зсувів в обстановці у регіоні, не з’явилося також якихось нових конструктивних ідей для розв’язання нинішніх проблем та конфліктів.

Однак не дивлячись на нібито буденність візиту держсекретаря Сполучених Штатів Америки, цей дипломатичний захід все ж таки став безпрецедентним з огляду на обраний час та програму. По-перше, раніше вона ніколи не зустрічалась з представниками арабських країн у форматі “6+2” (шість міністрів закордонних справ країн Ради співробітництва арабських держав Перської затоки (Кувейт, Об’єднанні Арабські Емірати, Королівство Саудівська Аравія, Бахрейн. Оман та Катар) плюс Єгипет та Йорданія). І по-друге, як вказувалося раніше, щодо обраного часу також виникають питання. Одним з офіційних моментів було оголошено відновлення близькосхідного мирного процесу. Проте чому саме зараз і чи готовий регіон для того, щоб сісти за стіл переговорів? Можна з упевненістю сказати, що Близький Схід потребує мирного процесу, особливо після лівано-ізраїльського конфлікту. Однак важко сказати, що він до цього готовий. Інше питання, що близькосхідний мирний процес на даному етапі може використовуватися для реалізації інших стратегічних завдань.

Реальні результати візиту не оголошувалися, однак висновки випливають із заяв Кондолізи Райс. Зокрема, вона поділила країни регіону на “помірні та радикальні”, зустрівшись лише з першими. Цікаво, але голова американського зовнішньополітичного відомства відкинула повідомлення, що виникли на “арабській вулиці” про те, що основною метою її візиту на Близький Схід є створення “союзу помірних проти радикальних”. Міністр закордонних справ Єгипту Ахмед Абу Аль-Гейт та голова зовнішньополітичного відомства Кувейту Мухаммед Ас-Сабах підтримали свою американську колегу, наголосивши, що зустріч „6+2” в жодному разі не передбачає внесення розколу в арабський світ. Однак, скоріш за все, це і було основною метою близькосхідного турне – зміна балансу сил в регіоні за допомогою нового союзу.

Водночас візит Кондолізи Райс свідчить про зміну самої політики США в регіоні. Очевидно, що Вашингтон прагне розпочати новий процес лібералізації регіону, центром якого має стати не “демократизовані” Ірак та Афганістан, а власне арабська помірна політика “восьми обраних країн”. Саме вони мають створити новий режим на Близькому Сході, на який би могли спиратися США. Основним стимулами таких дій для “помірних” є ядерні амбіції Ірану та поширення шиїтської ідеології в арабських країнах, особливо після “тріумфального” з точки зору арабів протистояння шиїтської “Хезболли” та Ізраїлю. Водночас основною небезпекою такої стратегії може стати не зближення, а навпаки ще більше нарощування протистояння “помірних та радикальних” держав, до того ж розділених по конфесійним ознакам. Радикальні країн (Сирія, Іран) представляють собою шиїтські режими, “помірні” – сунітські.

Зважаючи на це, арабські керівники обережно поставилися до побажань Вашингтону та неодноразово підкреслили, що не мають на меті “створення вісі або розколу в арабському світі”. Міністр закордонних справ Єгипту Ахмед Абу Аль-Гейт заявив, що його країна має власні уявлення про темпи демократичних реформ, зазначивши “у нас не все робиться швидко за один день, проте ми рухаємося по цьому шляху”. Голова МЗС Саудівської Аравії принц Сауд Аль-Фейсал наголосив, що офіційний Ер-Ріяд не підтримує силове вирішення іранської ядерної проблеми, зовнішній тиск на Тегеран та виступає за використання дипломатичних засобів у цьому напрямку.

Міністри закордонних справ “6+2” не оминули увагою й іншу не запрошену на зустріч “радикальну” країну – Сирію. “Сирія – важке число в теоремі миру, бо Ізраїль окупує сирійські Голанські висоти. Сирія буде незримо присутньою в Каїрі, оскільки арабська мирна ініціатива передбачає вивід ізраїльських військ зі всіх окупованих арабських територій”, - сказав керівник зовнішньополітичного відомства Кувейта.

Таким чином, можна сказати, що арабські країни розуміють важливість Ірану та Сирії для урегулювання ситуації на Близькому Сходу і намагаються враховувати їх інтереси. Логічно, бо з об’єктивних причин це – впливові регіональні держави із ефективними механізмами впливу на регіон, не зважаючи на те, що Сполучені Штати Америки намагаються ізолювати та приглушити їх позицію. Проте все ж можна казати про якщо не повну відповідність, то близькість підходів США та їх “помірних” арабських партнерів у багатьох питаннях сучасної близькосхідної політики.

З іншого боку, ознаки внутрішнього розподілу Близького Сходу на два табори стали помітні під час лівано-ізраїльського конфлікту, що виразилося саме у реакції на протистояння Ізраїлю та „Хезболли”. Від початку конфлікту офіційна позиція арабських країн була пасивною. Їм не вдалося скликати надзвичайний саміт Ліги арабських держав (ЛАД). Уперше за вся історію існування ЛАД ця організація не засудила дії ізраїльтян проти арабської країни. Згодом Тель-Авів офіційно засудила Сирія, однак Єгипет, Саудівська Аравія, Йорданія та інші „помірні” країни виступили проти „непропорційного застосування сили”. Така реакція пояснюється порушенням сунітсько-шиїтського балансу в регіоні після падіння режиму Саддама Хусейна та посиленням так званого шиїтського півмісяця (Іран, Сирія, „Хезболла”).

Однак реальних кроків, окрім політичних заяв, групи “6+2” у напрямку лібералізації “радикальних елементів” поки що не спостерігається. А от Вашингтон, судячи з усього, вирішив показати приклад своїм помірним арабським колегам.

Адміністрація Білого дому оголосила про виділення 42 млн. доларів США на підтримку політичних опонентів “Хамас”. За відсутності впливових партій в Палестинській автономії основна частина допомоги буде розподілена “Фатх”. Ймовірно, такий крок Сполучених Штатів Америки потрібно розцінювати як підтримку головного опозиційного “Хамас” руху, “Фатх”, який у Вашингтоні ті й Європі вважається “помірною політичної силою”.

Крім цього, у ЗМІ попала інформація про те, що США виділили 20 млн. доларів для підготовки президентської гвардії, яка підпорядковується безпосередньо голові Палестинської національної адміністрації (ПНА), представнику фатхівців Махмуду Аббасу. Тренування будуть проводити американські інструктори. У ряди так званого елітного “підрозділу 17” будуть призиватися найкращі співробітники, але після того, як пройдуть тест на лояльність голові ПНА. За даними ізраїльських джерел, всього на ці цілі американці виділили 300 млн. доларів США із призначених для допомоги автономії коштів, заморожених після перемоги на парламентських виборах “Хамас”.

Водночас з іншого боку, Тегеран оголосив про намір допомогти технічно оснастити палестинські силові структури, в основному підконтрольні ісламістам. Така домовленість була досягнута під час візиту до Ірану 14 жовтня міністра внутрішніх справ Палестинської автономії, представника “Хамас”, Саіда Сияма.

Можливо збіг обставин, але саме в останній час з’явилася інформація про поставки на територію Палестинської автономії стрілецького, протитанкового та зенітного озброєння для активістів “Хамас” з території Єгипту в районі Філадельфійського проходу на півдні сектору Газа через підземні тунелі. У цьому контексті ізраїльські військові підрозділи бригади “Гіваті” за підтримки авіації та спеціальних військ проводять наземну операцію “Людина дощу” на півдні сектору Газа з метою пошуку та знищення підземних тунелів. Важке завдання, оскільки південь сектору Газа представляє собою територію, яка в основному використовується для сільськогосподарських цілей, тому там багато як наземних так і підземних меліораційних каналів. Але нас цікавить інше питання, хто поставляє зброю ісламістам “Хамас”? Відповідь на це поки що не дають навіть самі ізраїльтяни, які не шкодують критики на адресу прибічників палестинських радикалів.

Водночас не вщухають активні політичні консультації (пункт, де група “6+2” діє згідно з американськими інтересами) щодо уряду палестинської національної єдності, де, знов-таки, простежуються радикально протилежні інтереси “помірних” та “радикальних” сторін. Центром консультацій стає то Дамаск, то Каїр.

З огляду на вищезазначене, можна зробити висновок, що Палестинська автономія стала першим місцем застосуванням нової стратегії американської зовнішньої політики, побудованої за принципом боротьби “помірних” та “радикальних” блоків. Не викликає сумнівів, що у кожного можуть бути свої власні інтереси і кожен має право їх відстоювати, але є такі конфліктні ситуації, де не може бути “поганих” та “гарних”, бо рішення полягає у спільному консенсусі. Інше рішення від початку буде мати певну долю нестабільності. До таких варіантів належить палестино-ізраїльський конфлікт. На все потрібен час і нам залишається тільки чекати, як покаже себе новий курс лібералізації регіону.