На Балканах зростає ймовірність виникнення нової кризи, яка може або занурити регіон в безодню перегляду кордонів, депортацій, спалахів насильства, а можливо і нових конфліктів, або ж регіон в існуючому вигляді інтегрується в Європейський Союз. На порядку денному знову “сербське питання”. Йдеться не про проблему Косово, рішення щодо статусу якого ніяк не можуть прийняти міжнародна спільнота, Белград та Пріштина.

Мова про цілком реальну загрозу розпаду Боснії і Герцеговини, що виникла після виборів у цій невеличкій, штучно створеній республіці. Хоча незалежність ця країна й отримала у 1992 році, її географічні межі остаточно було визначено лише через чотири роки під час переговорів на військово-повітряній базі США Райт-Петерсон (Дейтон, штат Огайо). Дейтон увійшов в історію як місце, де під тиском міжнародної спільноти, передусім США, було поставлено крапку в одному з найтриваліших і найкривавіших збройних конфліктів сучасної Європи, пов'язаного з розпадом Югославії.

У листопаді ц.р. виповнилося 11 років з моменту підписання Дейтонських угод представниками сторін, що брали участь у війні.  Їх очолювали, тодішні лідери націй - Слободан Мілошевич, Франя Туджман і Алія Ізетбегович. Посередниками виступили представники США, ЄС і Росія. 21 листопада переговори закінчилися парафуванням мирної угоди, яка була офіційно й урочисто підписана 14 грудня в Єлисейському палаці в Парижі.

Відповідно до положень документу, Боснію і Герцеговину (БіГ) було розділено на два державних утворення – створену в 1994 р. Федерацію Боснії і Герцеговина (Мусульмансько-хорватську федерацію – 51 % території БіГ) і Республіку Сербську (РС – 49 %). Дейтон визначив кордони загальної держави, повноваження органів влади всіх рівнів, права та повноваження міжнародних збройних сил і цивільних представників, намітив основні методи і форми відновлення миру в багатоетнічній державі.

Одним з основних інструментів подолання наслідків конфлікту згідно з  Дейтоном передбачалося проведення виборів, які за задумом творців угоди, повинні були змінити  укорінену впродовж п'яти років традицію вирішувати етнічні і територіальні суперечки за допомогою сили. Натомість очевидним було те, що забезпечити демократичний характер і свободу волевиявлення в спустошеній війною та насиченій національними трагедіями БіГ, буде не просто. Результати всіх виборів, які проходили за останні 10 років підтвердили невтішні прогнози геополітиків. Ще на початку створення БіГ в ідею державності було закладено безліч протиріч, які загострюючись час від часу наближають поступово розкол БіГ Останні жовтневі 2006 року вибори  президента країни, депутатів парламенту і місцевих органів самоврядування не стали виключенням. Важливість результатів цих виборів переоцінити важко, адже у 2007 році міжнародне управління БіГ закінчитися. Місія Верховного представника Генерального секретаря ООН, встановлена відповідно до Дейтонських угод, закінчиться в середині майбутнього року, влада в країні перейде до місцевих політиків.

Глава держави БіГ – президент, право по черзі займати його крісло кожні вісім місяців мають представники трьох общин (боснійців-мусульман, хорватів і сербів), які обираються один раз на чотири роки. Глава уряду БіГ призначається президентом і затверджується Палатою представників. Законодавчий орган БіГ - Парламентська асамблея, її представників всенародно обирають на два роки.

Підсумки жовтневого голосування стали одним з лакмусових папірців, що  застерігають світову спільноту про загрозу розпаду БіГ, яка посилюється. У той час як серед боснійців перемогли прихильники ідеї перетворити БіГ на унітарну державу, сербська община проголосувала за максимальну незалежність від Центру. Боснійські та сербські виборці обрали Харіса Силайджіча та Мілорада Додіка відповідно. Перший отримав підтримку виборців через вимогу перетворити державу в єдине територіальне політично однорідне утворення, а другий через ідею відокремлення РС, існування якої в межах об’єднаної держави гарантує нинішня конституція БіГ, заснована на положеннях Дейтона.

Донедавна соціал-демократи РС вважалися опозицією, хоч їхній лідер Мілорад Додік з лютого 2006 року очолює уряд. Більшість на виборах традиційно набирала Сербська демократична партія (СДП), свого часу заснована “військовим злочинцем” Радованом Караджичем. Під тиском світової спільноти СДП “відхрестилася” від колишнього лідера. Однак боснійські серби підсвідомо ще тривалий час сприймали її як спадкоємицю партії Караджича, без якого РС не існувало б взагалі. Відтепер довіру підірвано, очевидно, ще і тому, що колишній президент РС, член СДП Драган Чавич постійно йшов на нові поступки, які принижували національні інтереси РС. Упродовж лише останнього року поступово втілювалася вжиття кампанія по скасуванню атрибутів державності РС, зокрема,  ліквідовано її армію, контроль над сербською поліцією передано від республіканської влади федеральним органам.

Зараз важко прогнозувати, наскільки послідовними виявляться у відстоюванні національних інтересів соціал-демократи. Свого часу їхнього лідера, Мілорада Додіка, на Заході вважали помірним політиком, а окремі боснійські серби називали опортуністом. Фактом тепер є те, що успіх його партії було гарантовано саме жорсткими заявами про майбутнє РС. На думку соціал-демократів,  державність РС не підлягає сумніву, тому республіка має право на самовизначення і при необхідності, на вихід зі складу БіГ. Напередодні виборів Мілорад Додік закликав перетворити їх фактично у референдум про долю РС. Масова підтримка партії продемонструвала, що переважна більшість виборців не бачить свого майбутнього в  "єдиній і неподільній" БіГ. А сьогодні в РС проживає понад 40% населення БіГ.

Протилежні настрої в іншій частині держави, Федерації БіГ, де від боснійців в склад колективної президії обрано лідера партії "За БіГ" Харіса Силайджіча, який обійшов свого конкурента і нинішнього члена президії Сулеймана Тіхича. Обидва відстоюють ідею унітарності БіГ, тобто виступають за ліквідацію державних ознак РС. Найактивнішим прихильником подібної ідеї є саме Силайджіч. Він – ідеолог боснійської політики часів фундатора мусульманської державності, радикального націоналіста та першого президента БіГ - Алії Ізетбеговича.

Отже, вектори розвитку майбутнього БіГ, які відстоюють боснійські серби і мусульмани діаметрально протилежні. Йти на компроміс жодна зі сторін не збирається. Трохи осторонь поки що знаходяться хорвати, яких в БіГ налічується близько 12 %. З трьох новообраних членів федеральної президії тільки боснійський хорват Іво Міро Йович повторно переобраний на свою посаду. Його вважають лояльним до ідеї єдиної і неподільної БіГ. Але абсолютно очевидно, що між боснійськими мусульманами і хорватами існує "шлюб за розрахунком" і будь-яка серйозна загроза цілісності БіГ неминуче сприятиме зростанню настроям сепаратизму серед хорватського істеблішменту. Його представники мріють про власну державу Герцег-Босна і про можливість об’єднання з Хорватією у велику державу. Ця ідея все ще жевріє в серцях частини хорватського населення БіГ.

Хоча сучасну ситуацію в БіГ і не порівняти з повоєнною, однак вона залишає бажати кращого. Проблема полягає в тому, що лідери етнічних общин мають дуже великий вплив на свідомість громадян БіГ. Зараз референдум про незалежність РС нереальний, однак, якщо вимоги щодо ліквідації автономії не припиняться, він можливий. Водночас крах державності БіГ для ЄС і США є неприйнятним не лише тому, що існує ймовірність виникнення нового конфлікту на Балканах. Головним чином, це засвідчить провал західної політики на Балканах. У разі виходу РС зі складу БіГ, на відміну від Сербії, яка у разі втрати Косово, не припинить свого існування як суверенна держава, боснійська держава існувати не зможе.  Однак саме проблема Косово на Балканах є другою причиною, яка привертає увагу європейців до боснійських виборів і майбутнього республіки, а можливо і перегляду Дейтонських угод.

Зараз, коли результати виборів в БіГ підтвердили той факт, що громадяни РС бажають незалежності, стало абсолютно очевидно, що ЄС потрапив у глухий кут. Відстоюючи ідею - надання незалежності Косово,  міжнародне співтовариство створює умови для розвитку подібного сценарію в РС. У такому разі не варто стверджувати, що різний підхід визначається різницею в історичному минулому, оскільки ці території кільканадцять років тому були частинами однієї держави - СФРЮ. ЄС відкрито називає референдум з відокремлення Косово від Сербії легітимним і якщо це буде затверджено міжнародним законодавством, не виключено, що боснійські серби вимагатимуть широкої автономії. Отже боснійські політики мають шанс отримати карт-бланш і скористатися аргументом   "більшості". Якщо понад 90 відсотків мешканців Косово, які за національністю є албанцями, висловлюються за суверенітет, то чому цього не можуть зробити боснійські серби, які в РС складають переважну більшість. Подібна логіка дій може привести до перегляду практично всіх існуючих кордонів на Балканах - з ризиками, які погано прораховуються, як для БіГ, так і для всього регіону. Варіант обміну незалежності Косово на відокремлення РС як "утішний приз" для Белграда - може знову створити в регіоні вибухонебезпечну ситуацію.

Однак, чи варто йти на такий обмін, можливо існує єдиний вихід – євроінтеграція балканських республік. Вона дозволила б зняти напруженість в питаннях про міждержавні кордони, встановити нові партнерські відносини між сусідами, у тому числі й різними сербськими областями на Балканах. Натомість Брюссель розмірковує. До кінця зрозумілим сьогодні залишається одне - національні питання на Балканах повинна вирішувати вся Європа.