Більше трьох тижнів триває збройний конфлікт між Ізраїлем та радикальним шиїтським угрупованням “Хезболла”. Політичні амбіції, особливості конфліктуючих сторін та вимоги, які висуваються ізраїльтянами та арабами для завершення бойових дій є занадто несумісними. Було зрозумілим, що потрібен час та третя сторона для того, щоб привести лівано-ізраїльське протистояння до мирного врегулювання. Очевидно, що у якості посередника може виступити тільки світова спільнота. Проте досі залишається відкритим питання, скільки все ж таки потрібно часу світовій спільноті, щоб прийняти рішення про припинення вогню?

Конфлікт між Ізраїлем та “Хезболлою” розпочався 12 липня, коли бойовики після диверсійної вилазки взяли у заручники двох ізраїльських військовослужбовців.

Практично через декілька днів у Санкт-Петербурзі розпочався саміт “Великої вісімки”, де світова спільнота уперше організовано почала висловлювати занепокоєність подіями в Лівані. Вона визнала право Ізраїлю на самозахист та засудила радикалів “Хезболли” та ХАМАС. Проте головне те, що “Група восьми”, усвідомлюючи необхідність свого посередництва, почала розвивати ідею розміщення на лівано-ізраїльському кордоні стабілізаційних миротворчих сил. Ця ідея була озвучена генеральним секретарем ООН Кофі Аннаном та прем’єр-міністром Великої Британії Тоні Блером. Щоправда тоді дипломатичні зусилля не припинили вогонь та не розв’язали кризу.

Наступним кроком-намаганням зарадити конфлікту стала конференція по Лівану, яка пройшла 26 липня в Римі за участю міністрів закордонних справ 15 країн та представників ряду міжнародних організацій. Там також були присутні делегації Єгипту, Йорданії, Лівану та Саудівської Аравії. Цікаво, але представники Ізраїлю та “Хезболли” не були запрошені. Не були запрошені й делегації Сирії та Ірану, які постійно звинувачуються у підтримці радикальних ліванських шиїтів. Згодом світова спільнота зрозуміє, що без Дамаска та Тегерана (двох ключових гравців регіону) вирішити проблему буде значно складніше, тому їх необхідно залучати до миротворчого процесу.

Зустріч закінчилася прийняттям декларації загального характеру із закликами до обох сторін припинити насилля. Міжнародна конференція звернулася до Ради Безпеки ООН з проханням розгорнути на півдні Лівану миротворчий контингент, щоб допомогти ліванському уряду встановити контроль над всією території країни. І хоча знову не вдалося досягнути миру, було прийняте одне вкрай важливе рішення: формування міжнародних миротворчих сил повинно здійснюватися під контролем ООН. Це дійсно важливо, бо існував варіант створення стабілізаційних сил під егідою НАТО. Північноатлантичний альянс не сприймається на Близькому Сході у якості миротворця, бо асоціюється зі Сполученими Штатами та Заходом. Досвід натовського контингенту в Афганістані чітко демонструє це. Протистояння західної та східної цивілізації створило б з самого початку широку конфліктну базу, що у подальшому могло б дестабілізувати ситуацію далеко за межами регіону. Участь в операції можуть взяти країни-члени НАТО, однак виключно за мандатом ООН.

Практичних результатів конференція в Римі не дала і бойові дії продовжувалися. За негайне припинення вогню почав виступати майже весь світ, окрім США. Саме Вашингтон наклав вето на резолюцію Ради Безпеки ООН, підготовлену Катаром. У документі засуджувалися дії Ізраїлю в Лівані та Палестині та висувалася вимога про припинення бойових дій. Ймовірно, саме тому прем’єр-міністр Великої Британії Тоні Блер після римської зустрічі направився з візитом до США. Британський прем’єр намагався переконати Джорджа Буша в необхідності негайного припинення вогню на Близькому Сході та в тому, що “Хезболла” вже зазнала суттєвих втрат. Лондону також була необхідна підтримка запропонованої ним в Римі резолюції РБ ООН по Лівану. Документ передбачає рішення конфлікту у два етапи. Спочатку Бейрут та Тель-Авів домовляються про припинення вогню, після чого на “блакитну смугу” (лівано-ізраїльський кордон) вводиться невеликий контингент міжнародних миротворчих сил, що дозволяє Ізраїлю покинуту південь Лівану. Друга фаза передбачає розміщення на кордоні від 10 до 20 тисяч миротворців для практичної реалізації резолюції №1559 РБ ООН, згідно з якою, зокрема, формування “Хезболли” мають бути роззброєні.

Результати зустрічі Джорджа Буша та Тоні Блера не можна назвати дуже ефективними, оскільки Білий дім, коментуючи події в ліванському місті Кана, де в результаті ізраїльського ракетного-бомбового удару загинуло понад 60 мирних ліванців, більшість з яких діти, обмежився закликом до Ізраїлю “проявляти максимальну обережність, щоб виключити втрати серед цивільного населення”, таким чином, фактично, давши згоду на продовження бойових дій. Однак, можливо, Лондон отримав з боку Вашингтона підтримку свого проекту резолюції. Це ми побачимо, коли вона буде прийнята та оприлюднена.
Іншим етапом вирішення лівано-ізраїльської кризи була зустріч голів зовнішньополітичних відомств країн Європейського Союзу, яка проходила 1 серпня в Брюсселі.

“Бойові дії Ізраїлю проти “Хезболли” неприйнятні та не матимуть військового успіху”, - зазначив головуючий в Раді ЄС міністр закордонних справ Фінляндії Ерккі Туоміоя перед початком зустрічі, присвяченій врегулюванню конфлікту в Лівані. За його словами, розширення бойових дій на півдні Лівану зіграє на користь радикальним шиїтам та іншим екстремістським організаціям, підвищивши їх підтримку серед місцевого населення. Потрібно негайно припинити вогонь, підкреслив фінляндський дипломат.

Наприкінці зустрічі, що тривала майже 4 години, з’ясувалося, що саме формулювання “негайне припинення вогню” завадило міністрам закордонних справ країн ЄС прийняти спільну заяву. Проти такої “жорсткої” позиції виступили Велика Британія, Німеччина, Чехія та Польща. За їх словами, така вимога може завадити поетапній розрядці напруги в регіоні. В результаті було прийняте компромісне рішення, у якому містився заклик до “припинення ворожих дій”. Слід наголосити, що жодних "негайно" там вже не було.

З іншого боку, представляє інтерес реакція на конфлікт в Лівані з боку арабського світу.

З самого початку офіційна реакція арабських країн була пасивною. Вони не змогли погодити єдину позицію до подій на півдні Лівану та створити механізм припинення вогню. Їм також не вдалося скликати надзвичайний саміт Ліги арабських держав (ЛАД). Всі зазначені фактори дали Ізраїлю додаткові стимули для поширення військової операції.

Це перший випадок в історії ЛАД, коли ця організація не засудила військові дії Тель-Авіва проти арабської країни та не виразила солідарність з нею.

Офіційно засудили Ізраїль Сирія, Судан, Ірак та деякі інші країни, однак Єгипет, Саудівська Аравія та Йорданія виступили проти “непропорційного застосування сили”.

Таку позицію арабського світу, який у своїй більшості представлений сунітами, можна пояснити побоюванням посилення позицій шиїтського Ірану та шиїтського фактору в цілому (посилення так званого шиїтського півмісяця). Після усунення від влади в Іраку Саддама Хусейна в регіоні порушився сунітсько-шиїтський баланс, оскільки Вашингтон розпочав активну співпрацю з іракськими шиїтами. Через це арабські країни побоюються посилення шиїтського угруповання “Хезболла” та, ймовірно, схвально сприймають знищення його інфраструктури руками ізраїльтян.

Водночас серед звичайного населення популярність “Хезболли” та її лідера шейха Хасана Насрулли зростає. Підвищується також імідж Ірану як “основного борця проти США та Ізраїлю за права ісламу”. На “арабській вулиці” все частіше лунають гасла: “Ми всі мусульмани, тому повинні підтримувати тих, хто веде боротьбу з євреями, не дивлячись, шиїти вони чи суніти”.

В цілому стало зрозумілим, що фактор арабської солідарності в державній політиці наразі знаходиться не на найвищому рівні. Але можна бути певними, що арабські країни при бажанні могли б внести значний вклад у нормалізацію обстановки. У 2001 році Саудівська Аравія та Єгипет значно посприяли тому, що лідер Організації визволення Палестини Ясір Арафат прийняв пропозицію міжнародної спільноти про створення двох держав: Палестини та Ізраїлю. Тож, дзвоник конфлікту в Лівані має показати “арабській вулиці”, що не можна залишатися осторонь, а потрібно намагатися взяти конструктивну участь у процесі встановлення близькосхідного миру.

Повертаючись до теми розміщення багатонаціональних сил, слід зазначити, що зараз тут виникло деяке непорозуміння. Прем’єр-міністр Ізраїлю Ехуд Ольмерт заявляє, що ізраїльська армія не припинить вогонь доти, доки не буде розміщений контингент. Зі свого боку, генсек ООН Кофі Аннан вимагає від Тель-Авіва негайного припинення вогню, щоб дати можливість розмістити стабілізаційні сили. Ізраїлю доведеться виконати вимогу, коли він вважатиме, що достатньо знищив бойовий потенціал “Хезболли”, або коли Вашингтон так вважатиме.

Передбачається, що загальна кількість контингенту складатиме до 20 тисяч чоловік. Франція, Польща, Австралія та Туреччина вже планують послати в Ліван своїх солдатів. За наявною інформацією, Україна не отримала запрошення взяти участь в операції. Це можна оцінити, як позитив, бо, з огляду на обставини, ця миротворча місія буде однією з найскладніших в історії ООН. До цього вона вже була найбільш смертельною. З 1978 року на лівано-ізраїльському кордоні загинули 260 миротворців.

Коли питання зі стабілізаційними силами почало активно вирішуватися, президент Лівану Еміль Лахуд виступив категорично проти розміщення багатонаціонального миротворчого контингенту на півдні країни. За його словами, потрібно посилити оонівський контингент UNIFIL, який зараз дислокується на “блакитній смузі”. “Ми можемо покладатися тільки на війська ООН, тому не потрібно надсилати французьких або інших солдатів”, - зазначив він. Еміль Лахуд застеріг світову спільноту від повтору досвіду Косово, вказавши на можливість поширення впливу ООН та НАТО на Ліван. Ліванський лідер також звинуватив Францію у намаганні відновити свій вплив над Ліваном шляхом розгортання багатонаціонального контингенту.
З іншого боку, Еміль Лахуд вкотре підтвердив право радикального угруповання “Хезболла” на збройний опір, вказавши, що за умов поширення ізраїльської сухопутної операції ліванська армія також вступить у бій.

Те, що з розміщенням контингенту не погоджується ліванський президент одна сторона медалі. Більш небезпечним є незгода шейха Хасана Насрулли на присутність миротворців ООН. Він розуміє, що стабілізаційні сили можуть бути використані як фактор тиску (тільки як фактор тиску, оскільки реальна участь у роззброєнні була б рівноцінна війні) для втілення у життя резолюції №1559 РБ ООН, про яку йшла мова вище. А роззброєння своїх підрозділів лідер “Хезболли”, звичайно, не хоче, оскільки зброя це запорука політичного і просто виживання. Силою збройний арсенал у радикалів неможливо забрати. Неможливо їх також примусити поважати цю силу, як цього хоче міністр оборони Франції. Бойовики “Хезболла” виступили проти найсильнішої на Близькому Сході Армії оборони Ізраїлю і вже більше трьох тижнів успішно ведуть проти неї бої. То хіба вони злякаються миротворців? Потрібні умови, за яких вони самостійно складуть гвинтівку та віддадуть ракету, яку бойовик, за словами ізраїльських військових, тримає вдома замість домашніх тварин. Умови, за яких радикальне угруповання “Хезболла” перетвориться на звичайну політичну силу.

Які ж це умови, де вихід з цієї ситуації? Здавна відомо, що вихід – там, де і вхід. Аналізуючи причини виникнення угруповання “Хезболла”, стає зрозумілим, що цей рух опору виник для визволення досі окупованої Ізраїлем частини території ферм Шебаа на півдні Лівану. Тому хіба не простіше лишити радикалів мотиваційної основи опору і просто звільнити захоплену місцевість? Це – маленькі малонаселені території, але вони – мотив боротьби. Саме це і є основа конфлікту. І поки ця основа не буде зруйнована, будь-які мирні угоди будуть прологом для початку наступної фази бойових дій. Не може бути довготривалого миру, як того хочуть Сполучені Штати, поки шиїти на Півдні Лівану будуть вмотивовані брати зброю у руки, щоб звільнити власну землю.

Є, звичайно, й інша точка зору. Деякі ізраїльські посадовці стверджують, що, згідно з мапами ООН, ферми Шебаа відносяться до території Сирії. Але хіба від цього міняється сутність справи? Сирія і так знаходиться на межі конфлікту з Ізраїлем через окуповані Голанські висоти. Роками не можуть поновитися мирні переговори щодо цього питання. Тож можна висловити упевненість, що приналежність спірних територій Шебаа Сирії не полегшить існуючу ситуацію.

Тим часом, поки світова спільнота “дозріває”, бойові дії тривають. В Лівані за 23 дні в результаті ізраїльських ракетно-бомбових уларів загинуло понад 900 осіб, більшість з яких мирні мешканці, не менш 3 тисяч отримали поранення, понад 800 тисяч стали біженцями. Ізраїль за цей же період втратив 59 чоловік (39 військовослужбовців, 20 мирних громадян), 430 поранених.

Рішення конфлікту не за горами. За словами Тоні Блера, проект резолюції ООН по Лівану може бути узгоджений вже через декілька днів. Можливо, це звучить цинічно, але людські жертви стимулюють міжнародну спільноту на активізацію зусиль. З однієї сторони, це добре, бо показує, що земне суспільство ще не зовсім втратило людяність. З іншого боку, погано, бо чому ми чекаємо коли кров проллється, багато крові і тільки потім намагаємось встановити мир? Адже мир потрібно берегти, попереджаючи конфлікти та виклики завчасно.