|
«Існує відчуття того, що ЄС як політичний проект, можливо,
наближується до свого завершення»
Аврора Ванлін, Центр європейських реформ, Лондон
Важко уявити загальний психологічний стан лідерів Європейського Союзу, які всупереч, нехай навіть і вкрай слабким надіям, фактично, розписалися у своїй відвертій нерішучості по відношенню до майбутнього загальноєвропейського проекту.
Самміт ЄС, який проходив 15-16 червня, став одним із самих «політично безбарвних» та беззмістовних на тлі тих, що відбувалися, починаючи із знаменного Лаекенського 2001-го та закінчуючи одним із найбільш багатообіцяючих у Хамптон Корт у 2005-ому. Ельза Маккларен на сторінках «The Times», одразу ж після закриття зібрання європейських лідерів, писала: «Найбільш важливим рішенням ЄС на своєму літньому самміті стала відсутність будь-якого рішення…»
Можна взяти сміливість погодитися із загальною оцінкою австрійського президентства в першій половині 2006 року, яке навряд чи буде суттєво відрізнятися від оцінки червневого самміту. «Період рефлексії» стає політичною домінантою стратегії ЄС, якщо дефініцію «стратегічний» коректно застосовувати до характеристик стану Європейського Союзу.
Чи винна в чомусь Австрія?
Розпочинаючи своє головування, Австрія чудово усвідомлювала, що загальну оцінку своєї роботи вона навряд чи буде отримувати за результатами саме заключного червневого саміту. Але, хто повинен був стати найбільш об’єктивним арбітром, надаючи оцінку ефективності офіційного Відня та австрійського канцлера Вольфганга Шюсселя в процесі надання позитивної динаміки загальноєвропейському будівництву. Найбільш правильною відповіддю може бути лише одна – громадяни об’єднаної Європи, але не їх політичні лідери.
В цьому контексті ситуація виглядає вельми й вельми непрозорою. Згідно останніх опитувань Eurobarometer щодо відношення європейців до Європейського Союзу, намітилася відносно позитивна динаміка, що різко дисонує із негативним ставленням до можливого подальшого розширення. Причому саме австрійці, що не є якоюсь відвертістю, знаходяться на лідируючих позиціях серед тих, хто негативно ставиться до ЄС, не кажучи про приєднання до нього нових членів.
Після завершення роботи Європейської Ради, колишній президент Європейської Комісії та нинішній прем’єр Романо Проді, який повернувся на європейську політичну сцену, сказав: «Смуток закінчився та розпочалася робота». Чи мав на увазі сеньйор Проді «закінчення смутку» в контексті його суперечливої перемоги на загальних виборах в Італії, чи така сентенція відноситься до нерадісної річниці приголомшуючих конституційних поразок в двох країнах- засновницях, залишається загадкою.
На заключній прес-конференції Вольфганг Шюссель зазначив, що Європейський Союз вийшов із «періоду рефлексії» та увійшов в «період залучення». Президент Європейської Комісії Жозеф Мануель Баррозу солідаризувався із австрійським канцлером.
Чи можна вважати перехід із одного стану невизначеності в інший політичним успіхом Відня? Майже напевно, що ні. Але чи могло австрійське президентство піти на більш радикальні дії, спрямовані на вихід із конституційного глухого кута? Скоріш за все, що також ні, враховуючи як і статус Австрії – нейтральної, середньої за розмірами країни-члена ЄС, але такої, що входить до шістки чистих донорів європейського бюджету, а також листопадові парламентські вибори, що наближаються.
Навіть самий загальний аналіз головування Австрії дозволяє зробити висновок, що й навіть оціночний результат може, майже адекватно відповідати нейтральному статусу австрійської республіки.
Австрія змогла досягти кінцевого компромісного рішення щодо ухвалення Фінансових перспектив ЄС на основі міжінституційної угоди. В першому читанні Європейським Парламентом була ухвалена одна з найбільш складних та суперечливих директив – Сервісна та повністю схвалена не менш складна REACH директива. В той самий час, весняний самміт ЄС, повністю присвячений поновленій Лісабонській Стратегії, навряд чи може бути занесений до активу Відня й все більш схиляє до думки, що над надзвичайно амбітним «Лісабоном» темний колір хмар навряд чи зміниться.
Офіційний Відень не взяв відповідальності на себе за ухвалення кінцевого рішення відносно вступу Болгарії та Румунії в Союз 1 січня 2007 року, переклавши весь тягар такого політичного рішення на плечі Хельсінкі. Дивне співпадіння полягає в тому, що і Австрія, і Фінляндія, лише другий раз отримують право головування в ЄС з дня їх приєднання в 1995-ому. І ці дві країни мають нейтральний статус. Можливо, що ці два фактори як тінь присутні у владних австрійський кабінетах, перешкоджаючи генерації та реалізації стратегічних рішень, що притаманні справжнім політичним європейським «важковаговикам».
Майже повернувшись спиною до Софії та Бухаресту, Відень наполегливо шукав шляхи до інтенсифікації механізмів залучення сусідніх балканських країн до сфери ЄС. З Хорватією були завершені переговори з першої глави із загального переліку необхідних для вступу. З Албанією була підписана Угода про стабілізацію та асоціацію. Чорногорія, після проведення референдуму, була офіційно визнана в якості незалежної держави. При цьому, чорногорці, які голосували «за», ледве-ледве досягли тієї критичної межі, встановленої за прямої вказівки з Брюсселю, що дозволила оголосити про незалежність.
Здавалося, що таке безбарвне головування повинно було так само безбарвно й закінчитися. Дива не сталося. Австрія виявилася здатною лише на одну інновацію – «абсорбційну спроможність». Але, чи є такою новою ця політична інновація, коли всі чудово знають, але більше ніж дванадцять років намагалися не згадувати про четвертий копенгагенський критерій, якому австрійці надали таку дивну назву. Тоді, якщо «абсорбційна спроможність» - відвертий бар’єр до будь-якого розширення нинішнього Європейського Союзу, тоді чому так наполегливо хочуть зруйнувати ці, поки що, міфічні «спроможності» Австрія по відношенню до балканських сусідів? Одночасно знаходячи підтримку й майже провокуючи ті країни, які, безумовно, за припинення розширення або його загальмування на повністю невизначений період. Більше того, вважаючи саме так зване «неконтрольоване розширення» вирішальним фактором провалу підтримки Конституційного Договору ЄС.
Так звана Конституцій ЄС незримо була присутньою на протязі всього австрійського головування, знаходячи свої чітке втілення у вишуканій політико-мистецькій зальцбурзькій конференції «Звуки Європи» або на неформальному конклаві міністрів закордонних справ країн-членів у аббатстві Клостернойбург.
До дати проведення червневого самміту країни-члени ЄС підійшли серйозно розділеними з ключових питань – майбутнього Конституційного Договору та розширення. Причому це розділення відбувалося одночасно за зовнішньою та внутрішньою складовими.
Від «періоду рефлексії» до «періоду залучення»
За декілька днів до відкриття червневого самміту прем’єр Люксембургу Юнкер відверто заявив: «Нам необхідно поспішати із Конституційним Договором, так як виростає нове покоління, яке не знає для чого створювався ЄС». Тому його треба «заключити» в «законні рамки минулого»?
Ветеран європейської політичної сцени та відвертий прихильник федеративного облаштування ЄС, тим не менше, чудово усвідомлює, що ситуація залишається складно прогнозованою, передбачаючи продовження періоду невизначеності до 2010 або 2011 року. Але майже відверто підтримуючи ідеологію такого розвитку подій, що знайшла своє відображення в роботі Гі Ферховштадта. „Сполучені Штати Європи. Маніфест для нової Європи”. Бельгійського прем’єр готовий об’єднати тих, хто пропонує створити в середині існуючого ЄС в самому найближчому майбутньому дві структури – „Сполучені Штати Європи” та „Організацію Європейських держав”.„Порядок денний Ферховштадта” базується на постулаті встановлення мінімальних соціальних стандартів та уніфікації податкової політики (із забороною диверсіфікації в окремих країнах), пенсіонного законодавства та законодавства в сфері регулювання діяльності кампаній. В склад Сполучених Штатів Європи будуть запрошені країни єврозони, які сформують загальний європейський, автономний бюджет за рахунок прямих та непрямих прибутків, одним із яких стане Європейський податок на додану вартість. Для реалізації цілей запропонованих Штатів буде формуватися Європейський економічний комітет з правами майже повної виконавчої влади.
Вочевидь, що такий можливий сценарій «загальноєвропейського» проекту виходить з факту, що стає очевидним неможливість схвалення Конституційного Договору в його нинішній формі. А один із шляхів імплементації окремих частин документу виявляється мало реальним також та й ще з доволі низьким ступенем легітимності.
Але, окрім часових факторів, про які веде мову люксембурзький прем’єр, існує дійсно стратегічне положення, яке напряму зачіпає основи побудови сучасного ЄС. Аврора Ванлін, аналітик лондонського Центру європейських реформ у статті «Adieu, Europe?» пише: «Європейська інтеграція досягла такого стану, коли вона починає вторгатися в основи національного суверенітету». Скоріш за все, політичне відчуття такого можливого «вторгнення» й не дає можливості національним лідерам наблизитися до будь-якого рішення. І все це на тлі сталої тенденції падіння підтримки ЄС як проекту серед громадян «ever wider» Europe.
Лідери ЄС вирішили рухатися одночасно по «двох смугах» - «Європі результатів» на основі пропозицій Баррозу та інституціональній реформі. «Європейські результати» передбачається досягнути, в першу чергу, в сферах безпеки та юстиції, маючи на уавзі досягти реальних результатів у візовій політиці та регуляції проблематики біженців, вироблення дієвих підходів по відношенню до міграційних проблем, а також питань Європейської енергетичної політики.
Для інституціональної реформи була розроблена своєрідна дорожня карта під назвою «Дивлячись у майбутнє», що передбачає наступні «євросоюзівські зупинки»:
Головування Німеччини в червні 2007 року запропонує спеціальну доповідь з оцінкою всього спектру проблем, що стосуються конституційної проблематики;
даний документ буде послідовно підданий всебічному аналізу в усіх країнах Союзу з виробленням «подальших рішень про те, яким чином продовжити процес реформ».
Конкретні кроки щодо реалізації «доповіді Німеччини» із врахуванням висловлених оцінок та побажань повинні бути здійснені у другій половині 2008 року, тобто під час головування Франції;
З нагоди 50-ої річниці Римського Договору на надзвичайному засіданні Європейської Ради, яке заплановане на 25 березня 2007 року в Берліні, планується ухвалити спеціальну політичну декларацію щодо «цінностей та амбіцій Європи».
На другій «зупинці» треба відмітити, можливо, ключове слово – «послідовно». Й дана «послідовність» навряд чи завершиться під час німецького головування, залишаючи основну масу проблем для головування португальського. Дуже можливо, що офіційний Лісабон буде ініціювати скликання нової Міжурядової Конференції ЄС, робота якої буде значно тривалішою колишньої «конституційної». Можливо, за неймовірної політичної іронії, вона може завершити свою роботу в … Ніцці (!?), а може в Страсбурзі або Парижі.
А також дебати про розширення
Від розширення в Європейському Союзі, схоже, стомилися всі. В першу чергу, бюрократичні інститути Союзу, діяльність яких залишається в рамках політично застарілих договорів й тому, у більшості випадків, глибоко незрозуміла європейським громадянам.
В заключних положеннях самміту відмічається, що груднева Європейська Рада «проведе дебати з усіх аспектів майбутнього розширення, включаючи здатність Союзу до абсорбції нових членів та подальших кроків спрямованих на покращення якості процесу розширення на основі накопиченого досвіду».
Й далі: «Кроки розширення повинні брати до уваги абсорбційну спроможність Союзу, причому ця спроможність може застосовуватися тільки до часу та швидкості, а не суті та відкритості процесу». І певна сум’ятиця з визначеннями «критеріїв» та «умов» для членства.
Хоча всі чудово розуміють, що нинішній Ніццький Договір «закритий» для будь-якого розширення після можливого приєднання Болгарії та Румунії. Що багатостраждальний Конституційний Договір також був спроектований «закритим» для розширення навіть із формулою «подвійної більшості» для ухвалення рішень. Тому процес розширення буде продовжуватися…в дебатах.
На грудневому самміті Європейської Ради Комісія повинна буде надати спеціальну доповідь, яка «буде торкатися всіх аспектів абсорбційної спроможності Союзу до подальшого розширення». Мова йде про перспективи демонтажу Спільної сільськогосподарської політики, кардинальний перегляд бюджетної політики, склад Європейської Комісії та Парламенту, системи ухвалення рішень в Раді тощо. Все знову повертається до Конституційного Договору, який не має шансів на відродження.
В якійсь мірі Фінляндія трохи відпочине від європейських конституційних дебатів. Все ж таки має статус нейтральної країни. Як і Австрія.
|
