Два тижні у секторі Газа триває військова операція Ізраїлю під кодовою назвою “Літні дощі”. Офіційним приводом для її початку стало визволення взятого у заручники ізраїльського єфрейтора Гілада Шаліта. Його полонили під час рейду на позиції ізраїльської армії в районі переходу Керем-Шалом представники одразу трьох радикальних палестинських угруповань: "Бригади Ізеддіна Аль-Кассама" (збройне крило правлячого руху ісламського опору ХАМАС), "Комітети народного опору" та маловідома “Армія ісламу”.

Згодом до причин військового вторгнення на територію палестинського анклаву додали боротьбу проти запусків саморобних некерованих ракет “Кассам”. На початку липня така ракета, випущена з північної частини сектора Газа, вперше досягла ізраїльського міста Ашкелон з населенням у 120 тис. чоловік. Вона впала біля школи, не завдавши жодної шкоди, бо зазвичай “Кассами” не вибухають під час падіння. Ушкодження завдається уламками каміння чи асфальту, а також фрагментами корпусу, що розлітається від удару по поверхні землі. За інформацією військових експертів, нова двоступенева ракета може долати 15 км, що у 1,5 рази більше ніж дальність дії попередніх “Кассамів”, які не досягали населених пунктів. Факт пуску ракети мав надзвичайний психологічний ефект для ізраїльтян і спричинив подальший розвиток ситуації в Газі.

Щоб припинити пуски, ізраїльська армія мала зайняти населені пункти, таким чином, створивши “буферну зону безпеки”. До цього ізраїльтяни не стали захоплювати палестинські поселення. Вони концентрувалися на відкритих незаселених місцях та в аеропорті Даханія на півдні сектору Газа.

Ще до початку “Літніх дощів” було зрозуміло, що входження у густонаселені райони сектору Газа є одним з найуразливіших місць цієї операції, за яким не стоїть вирішення задекларованих цілей, а навпаки криється черговий колосальний вибух в регіоні та великі жертви. Крім цього потрібно розуміти, що контролювати Газу, де на території площею 360 кв. км. проживає майже 1,5 млн. палестинців, практично неможливо. Цей анклав вже декілька разів захоплювали і до стабілізації обстановки це все рівно не призводило. Зараз контролювати сектор Газа ще важче, бо за рік ізраїльської відсутності туди потрапила достатня для протистояння кількість зброї.

Сталося те, чого очікували. Головна мета – звільнення єфрейтора – не досягнута, ракетні обстріли “Кассамами” продовжуються, кількість жертв з палестинської сторони досягла 60 чоловік і продовжує зростати. Водночас зростає незадоволення світової спільноти, зокрема, Європейського Союзу “непропорційним використанням сили в секторі Газа”.
У свою чергу, ізраїльський прем’єр-міністр Ехуд Ольмерт вказав європейцям, що їм “замість того, щоб звинувачувати Ізраїль, потрібно звернути увагу на ракетні обстріли з боку палестинських бойовиків”. Іншим цікавим моментом стала заява прем’єра щодо “безстроковості” нинішньої військової операції.

Повертаючись до теми причин початку “Літніх дощів”, слід зазначити, що якщо поставлене завдання не досягається, то це комусь потрібно і справжня мета полягає у чомусь іншому.

В нашому конкретному випадку явним вимальовується сценарій силового усунення від влади палестинського уряду на чолі з радикальним рухом ХАМАС.

Подібна силова акція вже давно планувалася. Одразу після оголошення результатів парламентських виборів в Палестинській автономії (ПА) тоді ще виконуючий обов’язки прем’єр-міністра Ізраїлю Ехуд Ольмерт провів надзвичайне засідання кабінету міністрів, в ході якого заявив про “неможливість ведення переговорів з ХАМАС”. “Якщо до складу палестинського кабінету міністрів увійдуть представники цієї терористичної організації, тим більше очолять його, це означатиме, що перед нами – держава терору”, - наголосив він. Ізраїльський прем’єр тоді ж визначив метод, за допомогою якого Ізраїль може не допустити хамасівців з їх політичною та ідеологічною програмою до влади. Метод цей полягав у застосуванні сили або, іншими словами, розв’язання війни.

Згадавши це, абсолютно логічним виглядає те, що через декілька днів після початку операції ізраїльська армія захопила на Західному березі ріки Йордан та у Східному Єрусалимі 64 активіста руху ХАМАС, серед яких міністри та парламентарії, зокрема, віце-прем’єр-міністр Палестинської автономії Насер Аш-Шаар, міністр фінансів Омар Абдель Разок, міністр труда Мухаммед Баргуті. За словами представника військової прокуратури Ізраїлю, вони були затримані у підозрі в терористичній діяльності та приналежності до терористичної організації. Водночас він підкреслив: “Арешт не можна пов’язувати із операцією по звільненню єфрейтора, бо арешти були проведені у рамках судових процедур”.

Якщо припустити, що палестинські посадовці затримані в рамках судового слідства, то все рівно виникає питання, чому саме зараз в ході військової операції в секторі Газа? Ймовірно, для того, щоб зменшити вибуховий ефект окремих дій, спрямованих на усунення уряду, який, не дивлячись на всебічний тиск, відмовляється визнавати право Ізраїлю на існування. В ході загальної антитерористичної визвольної операції такий крок виглядає як частина цілої картини і не так сильно впадає у вічі.

Іншим більш прикритим стратегічним завданням “Літніх дощів”, скоріш за все, є підготовка відповідних умов для втілення у життя плану одностороннього розмежування. Після евакуації єврейських поселень із сектору Газа влітку минулого року безпекова ситуація у прикордонних районах Ізраїлю не стала ліпшою. Тільки з початку цього року з палестинського анклаву в напрямку ізраїльських населених пунктів було випущено біля 500 “Кассамів”. Це, у свою чергу, вдарило по іміджу та ефективності зазначеного плану, а також по іміджу його прибічників. Уряд Ізраїлю прекрасно розумів, що якщо негайно не припинити потік палестинських ракет у напрямку ізраїльських населених пунктів, тоді шансів на втілення у життя так званого плану консолідації може не залишитися. З огляду на сказане, після завершення військової операції в секторі Газа логічним буде виглядати негайний початок реалізації пунктів плану розмежування.

З іншого боку виникає питання, якщо основна задекларована мета, а також головне приховане завдання операції поки що не реалізовані, які все ж таки наслідки мали “Літні дощі”?

Цікаво, але проведене Єрусалимським інформаційно-комунікаційним центром  соціологічне опитування показало, що більшість палестинців сектору Газа (77,2 відсотка) підтримують взяття у заручники єфрейтора Гілада Шаліта і тільки 21,7 відсотків респондентів висловилися за звільнення заручника, щоб ізраїльські війська покинули палестинський анклав.

Більшу стурбованість викликає той факт, що 66,8 відсотків опитаних палестинців упевнені в необхідності продовження практики взяття у заручники ізраїльських військовослужбовців, мотивуючи це нинішніми “політичними умовами”. Водночас тільки 30,7 відсотка вважають, що такі дії шкодять національним інтересам Палестинської автономії.

Крім цього, 60,4 відсотка респондентів підтримують продовження запусків саморобних ракет “Кассам” по цілям на території Ізраїлю.

Але головна тенденція, яку в черговий раз підтвердило опитування, та, що будь-які дії, пов’язані із збройною боротьбою “палестинського народу проти окупації”, підвищують рейтинг радикалів ХАМАС.

Так, в умовах ізраїльських військових дій популярність радикального правлячого руху ісламського опору “Хамас” зростає. За даними дослідження, на сьогодні 33,1 відсотка населення сектору Газа віддало б свої голоси за хамасівців. У минулому місяці рейтинг “Хамас” знаходився на рівні 30,8 відсотка. Відповідно популярність націоналістів ФАТХ на чолі із головою Палестинської національної адміністрації (ПНА) Махмудом Аббасом (Абу Мазен) впала з 33,2 до 32,2 відсотків. А саме Махмуда Аббаса Ізраїль до сьогодні хотів бачити в якості представника палестинської сторони на мирних переговорах. Проте коли Ехуд Ольмерт поклав провину за взяття заручника на нього та на ісламістів ХАМАС, виникли сумніви у тому, що Тель-Авів хотів би бачити лідера ПНА у якості партнера за столом мирних переговорів. Хоча ізраїльтяни і раніше виражали невпевненість у Махмуді Аббасі, побоюючись, що останній може відвернутися від ідеї політичного урегулювання, а також ставлячи під сумнів його спроможність відтіснити від влади хамасівців та повернути собі контроль над палестинськими територіями.

Таким чином, може виникнути висновок, можливо, Ехуд Ольмерт спеціально намагається показати ізраїльській та світовій спільноті, що при всій привабливості політичного діалогу з арабами єдиним розвитком палестино-ізраїльського протистояння залишається одностороннє розмежування.

Ізраїльського прем’єра можна зрозуміти, бо відмова від політики згортання ізраїльських поселень ставить під питання майбутнє його партії “Кадіма”, яка асоціюється виключно як “інструмент розмежування”. Тому реалізація цієї програми – це не тільки політичне світобачення, але й політичне виживання. Цим, ймовірно, і пояснюється намір Ехуда Ольмерта за будь-яких обставин упродовж наступних двох років довести план розмежування до завершення. Згідно з ним, десятки єврейських поселень в Іудеї, Самарії та Йорданській долині будуть евакуйовані, а великі поселенські анклави на Західному березі анексовані.

Зі свого боку, світова спільнота все ж таки буде відстоювати позицію щодо відновлення палестино-ізраїльського діалогу. Це було чітко зрозуміло, коли під час візиту Ехуда Ольмерта до США та Європи, Джордж Буш та високопосадовці Європейського Союзу, м’яко кажучи, прохолодно віднеслися до “програми консолідації”. Так, зокрема, Верховний представник Євросоюзу з питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки Хав'єр Солана заявив, що ЄС не підтримає ізраїльських план одностороннього розмежування, оскільки будь-які зміни в кордонах 1967 року потребують згоди двох сторін. Таким чином, з точки зору Євросоюзу, Ізраїль не може встановити постійний кордон без позитивного завершення переговорного процесу з палестинцями.

У випадку небажання Ізраїлю вести діалог з ХАМАС та ФАТХ постає питання “третьої палестинської сили”. В умовах постійних чвар між ісламістами та націоналістами за останні півроку серед палестинців починають з’являтися думки про альтернативну політичну партію. Колишній міністр фінансів Палестинської автономії Салям Файяд навіть заснував політичну партію “Третій шлях” та взяв участь у парламентських виборах, виборовши два депутатських мандати. Але надалі є всі підстави сподіватися, що ця партія в майбутньому матиме більший успіх, особливо за підтримки Заходу.

Є й інший харизматичний лідер, який міг би об’єднати палестинський електорат. Це – колишній високопосадовець ФАТХ Марван Баргуті, який наразі перебуває в ізраїльській в’язниці, але про нього не забули в Європі та США. В ЗМІ проходила інформація, що Тель-Авів веде торги за нього з Вашингтоном.

Проте все це у майбутньому, а зараз Ізраїль має думати, як закінчити операцію, яку він почав в секторі Газа. Взагалі, варто знати, як вийти з гри ще перед її початком, щоб не стати стороннім спостерігачем. Здається, зараз ізраїльтяни саме в очікуванні. В очікуванні приводу, щоб залишити палестинський анклав. Таким приводом може стати звільнення заручника. Самостійно ізраїльська війська навряд чи зможуть його звільнити. В секторі Газа багато древніх міст, які мають складні системи підземних ходів. Ці лабіринти прекрасно підходять для переховування.

За інформацією відомої ізраїльської газети “Едіот Ахронот” бойовики утримують Гілада Шаліта у якомусь підземному бункері, де заздалегідь були підготовлені запаси їжі та води. Вони не користуються мобільними телефонами, а підтримують зв’язок через довірених осіб, пише видання.

Дізнатися точне місцезнаходження єфрейтора можна тільки по наведенню однієї з таких довірених осіб або від “своєї людини” серед керівництва радикальних ісламістських угруповань. Якщо б такі були в розпорядженні ізраїльських спецслужб, заручник вже був би вдома.

Самостійно бойовики не мали наміру звільняти Гілада Шаліта та проявляли рішучість для подальшого протистояння. А тепер, коли ліванська радикальна шиїтська партія “Хезболла” нанесла ракетний удар по півночі Ізраїлю та захопила у заручники двох ізраїльських військовослужбовців “в знак солідарності з палестинцями”, взагалі не слід очікувати добровільної здачі зброї.

Відкриття другого фронту Тель-Авів не чекав, але, напевне, вже автоматично розпочав сухопутну операцію на ліванській території з метою звільнити солдат. Поки невідомо, що буде завтра, але відомо одне напевне: “Літні дощі” не загасять нестримний вогонь палестино-ізраїльських відносин та не вгамують спрагу посушливої арабської пустелі.