Іранська ядерна тема через свою складність, серйозність наслідків і невирішеність уже майже півроку займає одне з провідних місць в інформаційному потоці світових ЗМІ.

Засідання „шістки” (Німеччина, Велика Британія, Франція, Росія, США та Китай), яке 25 травня відбулося в Лондоні, вже вкотре не призвело до конкретних рішень. За словами офіційного представника Державного департаменту Сполучених Штатів Шона Маккормака, „для остаточного рішення будуть потрібні додаткові зустрічі”. З іншого боку, Прем’єр-міністр Ізраїлю Ехуд Ольмерт під час нещодавнього візиту до Вашингтона закликав світову спільноту якомога швидше закрити питання іранського ядерного „досьє”. „Якщо ми зараз несерйозно поставимося до войовничих речей Ірану, тоді згодом нам серйозно доведеться мати справу з його ядерною агресією”, - сказав він.

Спробуємо ще раз подивитися на ситуацію, прорахувати можливі сценарії та наслідки її розвитку.

Для глибшого розуміння й аналізу майбутнього спочатку необхідно розібратися у можливих причинах виникнення іранської ядерної проблеми.

Немає потреби пояснювати, що офіційні політичні гасла та реальні справи - поняття не зовсім тотожні. Отже, офіційним приводом для протистояння Заходу та Ірану стала ядерна програма останнього, а згодом виник лозунг боротьби з „ісламською ядерною бомбою”. Зв’язок між програмою та бомбою зрозумілий, проте мало хто говорить, скільки часу необхідно для подолання дистанції від розробок до зброї. За окремими прогнозами, ядерний військовий потенціал у Тегерана може з’явиться не раніше 2010 року.

Водночас, майже зовсім не говориться про те, що в світі існують латентні (приховані) ядерні програми Японії, Саудівської Аравії, Бразилії, Південної Африки. Про них не згадують, оскільки важко оцінити рівень їх розвитку та через неактуальність для світових гравців на даному етапі, з огляду на обставини місця і часу. Крім цього, не згадують також і про невизнані ядерні держави: Ізраїль, Пакистан та Індія.

Після повалення режиму Саддама Хусейна в Іраку виник величезний геополітичний вакуум, який Сполучені Штати Америки та інші члени коаліції просто не в змозі заповнити. Природньо, що Іран, регіональний лідер, спробував взяти на себе частину впливу над сусідньою державою. У свою чергу, США зрозуміли, що не вдаривши Тегеран по руках, вони більше нічого не отримають в Іраку. Ймовірно, саме це і стало причиною загострення американо-іранських відносин та винесло на поверхню ядерну програму, а разом із нею загрозу військового втручання.

Іншим аспектом є прихід до влади у Палестинській автономії радикального руху ісламського опору „Хамас”, основою політичної програми якого є невизнання права Єврейської країни на існування та використання опору як законного елементу досягнення цілей.

Іран являється єдиною країною, яка також не визнає навіть можливості існування Ізраїлю. Позиція Ісламської Республіки Іран (ІРІ) з цього питання надзвичайно радикальна. Керівництво ІРІ виступає проти будь-якого зближення палестинців та ізраїльтян у проблемі арабо-ізраїльського конфлікту. У Тегерані вважають, що можливість разблокування близькосхідного мирного процесу може призвести до послаблення позицій Ірану, а в цілому зміна балансу сил на Близькому та Середньому Сході не на користь ІРІ. Через це керівництво Ірану постійно декларує й на справі реалізує підтримку ісламського опору в Палестині, а також на півдні Лівану. Міжнародний тиск за допомогою ядерної програми на Іран може розглядатися як спроба ізоляції цієї країни від участі у політичних процесах на Близькому Сході, зокрема, в Палестинській автономії.

Розібравшись у можливих причинах, спробуємо спрогнозувати розвиток ситуації навколо іранського „досьє”.

Перший і більш ймовірний на найближче майбутнє (кілька місяців) варіант – ситуація знаходиться у її теперішньому стані, тобто зависає між війною та миром. У цей час продовжуються дипломатичні маневри разом із намаганням відстояти власну позицію.
Позиція Заходу на переговорах з Іраном концентрується на тому, щоб запропонувати Тегерану конкретні економічні та політичні преференції в обмін на припинення ядерних розробок. У свою чергу, іранська сторона погоджується на розгляд „будь-яких пропозицій та участь у будь-яких діалогах”, якщо тільки буде офіційно визнано її право на використання мирної атомної енергії.

На пропозицію Верховного представника ЄС з питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки Хав’єра Солани надати Ірану ядерний реактор на легкій воді в обмін на відмову від збагачення урану президент Ісламської Республіки Махмуд Ахмадінежад заявив: „Вони вважають нас чотирирічною дитиною, у якою можна забрати золото в обмін на декілька горішків та шоколадок. Нам не потрібні такі ініціативи”.

Згодом іранський президент знову підкреслив позицію своєї держави, яка, на думку західних дипломатів, є неконструктивною та провокаційною. „Завдяки зусиллям молодих іранських вчених ми довели наші досягнення у ядерній сфері від нуля до ста. І якщо вони (вороги) завдадуть хоча б найменшої шкоди народові Ірану або проявлять найменшу агресію, то отримають історичного ляпасу”.

Чи є вихід з цього складного уранового лабіринту? Вихід є, але він залежить від того, наскільки гнучкими будуть позиції західного керівництва по відношенню до іранців та чи витримають ядерні амбіції Тегерану міжнародний тиск.

З вищезазначеного випливає другий - найнеймовірніший на найближче майбутнє (кілька місяців) варіант – світовий „полісмен” в обличчі США програє й Іран виходить переможцем цього протистояння.

Іранська ядерна програма швидко розвивається. Військово-політичні позиції Ірану на Близькому та Середньому Сході значно посилюються і він стає лідером ісламського світу.

Від зміцнення Ірану виграють Сирія, для якої Тегеран є стратегічним партнером у протистоянні з США та Ізраїлем, а також інші борці проти „ізраїльської окупації”: шиїтська радикальна партія „Хезболла” в Лівані та палестинський рух ісламського опору „Хамас”. З огляду на це, арабо-ізраїльське протистояння набирає нових обертів.

Відкриваються перспективи геополітичних змін та формування нових союзів держав на чолі з ісламським лідером у сфері ядерних програм, а потім, можливо, і лідером у сфері ядерної зброї.

Чи є вихід з подібної ситуації? Так, є. Це перехід до розвитку подій за першим сценарієм або реалізація третього варіанту.

Третій - найнебажаніший розвиток ситуації – дистанційна військова операція США проти Ірану.

Російський журнал „Независимое военное обозрение” у подробицях описав можливий план ракетно-бомбового удару по іранських ядерних об’єктах. За його інформацією, удар по Ірану здійснять шість авіаційних груп. Операція здійснюватиметься одночасно або поетапно.

Після таких бомбардувань іранцям знадобляться роки та мільярди доларів для відновлення своєї ядерної програми. Водночас, деякі експерти прораховують можливість неповного знищення іранських ядерних матеріалів і тоді розвиток програми затримається на строк не більше 10 років. Для того, щоб цього уникнути, окремі аналітики вважають, що удари по ядерним об’єктам повинні повторюватися кожні півроку.

Логічно, що Іран спробує відповісти на агресію і без сумніву, маючи найбільшу на Близькому та Середньому Сході армію (900 тисяч військових), зможе нанести певної шкоди американцям та їх союзникам, які візьмуть участь в антиіранській операції. Крім цього, антиіранська операція призведе до непередбачуваної дестабілізації в регіоні та чергової хвилі терористичних актів. Найнебезпечнішими самогубними терактами можуть стати акції з використанням радіоактивних матеріалів.

Іншим аспектом атаки ядерних об’єктів є екологічна небезпека. Країни-члени Ради співробітництва арабських держав Перської затоки вже занепокоєні та вимагають від Ірану надання конкретних гарантій того, що в регіоні не трапиться ядерна катастрофа.

Не можна не згадати підвищення цін на енергоносії. Іран є четвертим у світі експортером нафти, то ж ця енергетична сировина на світовому ринку значно подорожчає. Ймовірно, що відновлення дипломатичних відносин між США та Лівією, яка має невикористаний нафтогазовий потенціал, покликане хоч трохи покрити можливий дефіцит.

Підкорення Ірану може розглядатися не тільки під кутом військового втручання, але й під кутом нав’язування йому необхідних правил гри, тобто відмовлення від подальшої розробки мирного атома.

У такому разі позиція Сполучених Штатів в близькосхідному регіоні ще більше зростає, а разом з тим збільшується і американська військова присутність.
У свою чергу, Іран отримує заслужені економічні та політичні стимули.

Таким чином, зваживши ситуацію, можна зробити висновок. Наразі головне –  утримати Іран від регулярної ескалації напруги, а США – від бойових дій у відповідь. Не потрібно робити з Тегерана світової вигнанця, бо в умовах ізоляції іранці матимуть стовідсоткове виправдання та шанс створити ядерну бомбу. І вони зроблять це, щоб спробувати повернути свою свободу та піднести на новий рівень національну самосвідомість, як кажуть, вище – тільки небо. Краще посадити Іран за стіл переговорів та в дипломатичному руслі довести його до прийнятного для обох сторін рішення.