Об’єктивна реальність свідчить про наявність кардинальних змін у міжнародній системі забезпечення ядерної безпеки та режиму нерозповсюдження. Отримали “ядерний статус” держави, що не мали його на момент прийняття Україною рішення про відмову від радянських ядерних боєголовок; набули значного поширення технології збагачення урану та плутонію; вихід  з Договору про протиракетну оборону від 1972 року надав США можливість створювати систему національної ПРО; рядом держав ведеться активна розробка та впровадження ядерних програм.

 Зокрема, ще наприкінці 2002 року Північна Корея заявила про поновлення роботи п’ятимегаватного реактора, що вже у 1994 році мав потенціал для збагачення плутонію необхідного для виготовлення щонайменше двох ядерних боєголовок. Також прийнято рішення про усунення з заводу, де розміщений даний реактор, спостерігачів від ООН.

 Не менш проблемною є ситуація у Ірані, де, за опублікованими даними  американських спецслужб, ведеться активне впровадження програм по збагаченню урану: на підземному заводі в районі гори Хонма (Mount Chonma) поблизу китайського кордону та на заводі у містечку Натанз (Natanz). Ситуацію ускладнюється тим, що поза загрозою набуття Іраном ядерних боєголовок, в Тегерану на озброєнні вже зараз є носії таких боєголовок. Так, кілька років тому, за даними турецьких спецслужб, Іран провів успішне випробування ракети Shihab-3 з радіусом дії у 1300 км. здатної доставити боєголовку вагою до однієї тонни до Ізраїлю. Окрім того Іраном активно ведеться розробка ракет Shihab-4 здатних вражати ціль на відстані до 2000 км. Ракета створена на снові північнокорейської No Dong з російськими вдосконаленнями.

Більше того, Іран розробив ефективну систему протиповітряної оборони, що базується на російських ракетах S-300. Наразі питання можливих санкцій щодо Ірану розглядається у РБ ООН.

 На тлі таких процесів Сполучені Штати значною мірою активізують роботу над власною системою ПРО. Йдеться про використання у роботі системи радарних комплексів у Англії та Данії, розміщення ракет перехоплювачів на території Великобританії, Польщі та Угорщини. Роботи по створенню шахт для ракет перехоплювачів розпочалися на Алясці 14 червня 2002 року – це перший день, коли американський уряд було звільнено від обмежень Договору 1972 року. Вихід з Договору також надає американській стороні додаткові можливості щодо використання додаткових радарів як елементів системи ПРО. Випробування радарів були категорично заборонені Договором, відтак ніколи раніше не проводилися.

Станцію на Алясці буде використано переважно як полігон для випробувань ракет-перехоплювачів наземного базування. Вона є складовою американських планів щодо розширення випробувань перехоплювачів наземного базування.

  Розбудова власної системи ПРО водночас не стає на заваді подальшому розвитку не лише перехоплювачів, але й бойової ядерної зброї, яка може використовуватися Сполученими Штатами Америки не виключно для безпосереднього самозахисту. Зокрема, Федеральний уряд ще у 2003 році оголосив про свої наміри відновити будівництво пускових шахт для ядерних боєзарядів. Як заявляв Секретар Департаменту енергетики Спенсер Абрахам, це робиться для забезпечення безпеки та надійності фактору ядерного стримування. Виробництво такого типу шахт було призупинено у 1989 році.

 Таким чином американці намагаються імплементувати власне бачення оновленого і доволі послабленого після припинення дії договору про ПРО 1972 року режиму нерозповсюдження. В рамках цієї діяльності, американці також ведуть активні й успішні переговори з Індією, щодо надання останній носіїв ядерної енергії та космічних технологій, в обмін на гарантії, що індійська сторона не здійснюватиме передачу ядерних технологій іншим державам. Примітно те, що в такому випадку відповідальність Індії є виключною справою сторін, що домовляються, а не міжнародного співтовариства. Тож, на думку багатьох експертів, режим нерозповсюдження може перерости у режим санкціонованого США експорту ядерних технологій до окремих країн.

Звісно, такі кроки не залишаються поза увагою інших учасників режиму нерозповсюдження, зокрема, Росії. Скажімо, Росія не залишається на узбіччі процесу врегулювання Іранської кризи, розвиває відносини з іншими повноцінними або ж де-факто, членами ядерного клубу, як то Китай, Індія, тощо. Крім того, у відповідь на рішення США вийти з договору ПРО Росія активізувала розробку нових систем Тополь М спрямованих на подолання американської системи протиракетної оборони.

 Не лишається інертним і Китай, який теж прискіпливо стежить за змінами, яких зазнає режим нерозповсюдження. На тлі активності Росії і США, яку аж ніяк не можна вважати сприятливою для збереження режиму нерозповюдження, Китай вже випробував нову ракету класу повітря-повітря, тим самим порушивши військовий баланс в районі тайванської протоки. Ракета створена на базі російської АА-12 і була запущена з китайських винищувачів Су-30.

У разі, якщо ракету буде поставлено нa озброєння Китаєм слід чекати на трансфери такого ж типу ракет середнього радіусу дії класу повітря-повітря із США до Тайваню.

Окрім того Китаєм було закуплено 2000 російських ракет AS-14 класу повітря-земля з радіусом дії до 6 миль. AS-14 удосконалена ракета з боєголовкою вагою у 1500 фунтів та системою наведення, що базується на лазерних системах, телевізійних камерах, та сенсорах термального зображення. Крім того, КНР успішно випробував ракету здатну пройти через “захисний щит” протиракетної оборони. Ракета має кілька функціональних боєголовок. У будь-якому випадку йдеться про удосконалення китайських ракет. Таким чином можна говорити про розвиток китайської ракетної програми, спрямований на те, щоб зберегти ті переваги, які Китай має у якості ядерної держави, а також залишити за собою право на удар у відповідь, в разі якщо по ньому нанесуть ядерний удар. Ракета CSS-5 має дальнобійність до 1930 км, що надає їй можливість сягати Тайваню та Японії, а також може нести на собі ядерні боєголовки.

Звичайно, за таких умов виникає спокуса забити свій цвях у труну режиму нерозповсюдження і у традиційно без’ядерної Японії. Занепокоєні зростаючою військовою потугою Китаю, а також непевністю щодо гарантій безпеки, які надаються Японії Сполученими Штатами Америки, впливові японські політики піднімають питання про перегляд японської політики пацифізму. Більшість політичних аналітиків вважає, що такі заяви не є пустослівними. У разі нарощення Китаєм ядерного потенціалу японська сторона має достатньо плутонію для набуття ядерного потенціалу в 3-4 тис. ядерних боєголовок.

 На окрему увагу заслуговують і де-факто ядерні держави, що поставили під сумнів життєздатність режиму нерозповсюдження, зокрема, Індія та Пакистан. Ще не минув шок світового співтовариства від індо-пакистанського конфлікту, який загрожував переростанням у ядерну війну з руйнівним наслідками для всього південноазіатського регіону у 2002 році.

 Окремо, варто приділити увагу й Ізраїлю, ще одній, фактично, ядерній державі. Ця країна, зокрема, активно працює над розбудовою власного підводного флоту. У тому числі, купуючи підводні човни, обладнані крилатими ракетами. Таким чином Ізраїль отримує можливість розміщувати ЗМУ не лише на грунті, але й на воді. Загрозою для режиму нерозповсюдження є ще й те, що багатосторонні режими експортного контролю не приділяють належної уваги продажу підводних човнів, на яких може бути розміщено ядерну зброю. Реєстр озброєнь ООН та Вассенаарська домовленість належним чином не обмежує продаж субмарин країнам, що вже мають у своєму розпорядженні ЗМУ. Експорт ядерних підводних човнів також надає можливості набуття збагаченого урану країнами, що не є ядерними, але зможуть використовувати цей матеріал для створення власних ядерних озброєнь.

Звісно, за таких умов видаються неадекватними гарантії безпеки, які Україна отримала внаслідок свого ядерного роззброєння. Українська сторона, у відповідності до змін у міжнародній системі, має бути долучена до розробок систем ПРО, а гарантії безпеки, надані “ядерними державами” мають бути переглянуті у відповідності до поточної ситуації.

Лише такі кроки, ініційовані українською стороною зможуть стати на заваді тому, що одну з небагатьох держав, що добровільно відмовилися від ядерної зброї, а також пережила Чорнобильську ядерну катастрофу з жахливими наслідками, буде поховано під уламками стагнуючого режиму нерозповсюдження.