Останнім часом питання енергетичної безпеки почало займати неабияку роль в порядку денному як окремих європейських урядів так і Європейського Союзу в цілому. Недарма проект (“Зелена книга”) Європейської енергетичної стратегії вважається найважливішим проектом Єврокомісії цього року. У підготовленому документі Єврокомісія закликає до розвитку відносин з Росією, розвитку вітряних та ядерних джерел енергії, розвитку спільного енергетичного ринку ЄС.

 В результаті обговорення поточної ситуації у сфері енергетичної безпеки євроопейські посадовці дійшли висновку, що майбутнє енергетичної політики ЄС буде базуватися на новому партнерстві з Росією, спільній позиції з питань енергетики на зовнішній арені та створенні єдиного потужного ринку всередині ЄС. Такі рішення були ухвалені на засіданні міністрів енергетики ЄС в Брюсселі 14 березня.

В спільному документі також йдеться про те, що діалог ЄС - Росія повинен бути поновлений. Мається на увазі заплановане підписання у наступному році нового "Договору про стратегічне партнерство" з питань енергетики та безпеки. В проекті стратегії диверсифікації джерел енергії Єврокомісія також закликає до укладання Меморандумів про взаєморозуміння з країнами Каспію та Близького Сходу.

Основними пунктами Європейської енергетичної стратегії є необхідність забезпечення енергетичної безпеки ЄС, його конкурентоспрможність у енергетичній сфері, а також врахування екологічних аспектів. Проект також передбачає побудову нових газогонів від Каспію через Україну, Румунію і Болгарію.

 З позицій окремих членів ЄС можна виокремити британську. Великобратинія наголошує на тому, що енергетична політика більше не може бути ізольованою. Наголос треба ставити на змагальності і спільному ринку. Передусім треба зосередитися на спільному ринку, а згодом треба додавати ще й елементи формування політики по відношенню до зовнішніх щодо ЄС енергетичних ринків. Крім того, Британія відзначає необхідність акценту на ядерну енергетику, та менше врахування позиції “зелених рухів”.

Крім того, на особливу увагу заслуговує позиція Польщі. Поляки мають думку про те, що чим загальнішими є формулювання Спільної стратегії, тим проблемнішим може бути її втілення, оскільки кожен матиме на увазі щось своє, відповідне власним національним інтересам. Крім того, Варшава переконана у необхідності забезпечення безпеки постачань, коли йдеться, про джерела постачання за межами ЄС.

Наразі, на 25% європейський ринок газу забезпечується Росією, але впевненість у Росії як у серйозному партнерові була підважена через скорочення постачань газу в січні (через україно-російські тертя з приводу ціни на газ та вартості транзиту), наголошує Варшава. Аби оминути таке потенційне джерело нестабільності, польський президент Лех Качинський запропонував створення енергетичного НАТО. На його думку, німецькі пропозиції щодо формування такої структури на засадах роботи ОБСЄ (з включенням Росії) є нежиттєздатними. Поляки нагадують про те, як у 2004 році Росія відключила Білорусь від постачання газу через відсутність домовленості про ціну на транзит. Відтак Польща наполягає на тому, що у випадку технічних та політичних загроз енергопостачанню сторони (країни ЄС) мають брати за взірець статтю 5 договору НАТО і допомагати одне одному. Такий Альянс був би відкритим для всіх членів НАТО або ЄС. Росія в такий спосіб автоматично виключається.

 Звісно, така позиція Польщі має під собою підгрунтя і могла б бути використана як один із шляхів забезпечення енергетичної безпеки ЄС. Проте на рівні євробюрократів з Брюсселю такий крок здається аж надто радикальним. Відтак, наразі Євросоюз намагається віднайти такі способи захисту від викликів енергетичній безпеці, які водночас будуть надійними та не посварять Брюссель з Москвою. Слід зазначити, що на відміну від нової Європи, у Брюсселі попри всі кричущі прояви недемократичності Кремля, до В.Путіна як глави гіганта у нафто- та газопостачальній сфері ставляться з прагматичними сентиментами. Прагматичність полягає в тому, що, незважаючи на постійні запевнення у симбіотичності ЄС та Росії, нерозривності зв’язків між головним постачальником і головним споживачем нафти й газу, пошук шляхів диверсифікації триває. Серед іншого – ЄС планує постачати газ з Ірану у відповідності до проекту Nabucco. За словами представників Ірану попередня угода про постачання до 5 млрд. м. куб. газу передбачається ще цього року. Австрійська компанія OMV поінформує про рішення щодо остаточних перспектив газогону Nabucco наприкінці 2007 року. (Крім OMV консрорціум наразі включає угорську компанію MOL, румунську Transgaz, турецьку Botas та болгарську Bulgargaz).

Наразі переговори призупинено через наростання іранської “ядерної” кризи. Проте, згідно проекту передбачається постачання до Європи до 10 млрд куб. м. газу на рік, починаючи від 2011 року. Проект Nabucco передбачає також побудову газогону від турецько-іранського кордону до м. Баумгартен в Австрії. Газ буде постачатися через території Туреччини, Болгарії, Румунії та Угорщини з кінцевою точкою в Австрії. Навряд чи ЄС готовий зараз відмовитися від такої перспективної розробки. Тож шанси, що економічний інтерес Європи відіграє певну роль у стримання мілітаристських намірів США є, ще й неабиякі.

Додатковим свідчення цього факту є й наступне: занадто оптимістично дивляться на згаданий проект деякі німецькі компанії. 25 лютого про своє бажання долучитися до проекту заявила компанія RWE, яка зараз займає другу позицію серед постачальників газу на німецькому енергетичному ринку. RWE вже розпочала переговори з OMV. Крім того, австрійським законодавством планується забезпечити імунітет газогону Nabucco від доступу третіх країн, якими є країни ЄС та компанії. Переважна кількість потужностей газогону буде використовуватися виключно для потреб проекту. Вочевидь, за умов безперспективності проекту, таких кроків ніхто б не робив.

Та відійдемо від прагматизму і повернемося до позірних сентиментів. Навряд, чи можна заперечити, що вони мали місце на зустрічі міністрів енергетики “великої вісімки” та на зустрічі Жозе Мануеля Баррозу та Володимира Путіна минулого тижня.

На зустрічі РФ висловила думку про те, що такі джерела енергії як газ і нафта відіграватимуть важливу роль щонайменше у першій половині ХХІ ст. Звісно, утриматися від цього твердження Москва навряд чи могла, адже тим ним вона вкотре нагадала, що ЄС наразі немає ані завершеного проекту Nabucco, ані інших альтернатив російському газу.

Аби зайвий раз нагадати про такий стан справ вдячним слухачам з Брюсселю, офіційна Москва навіть не посоромилася публічно продемонструвати значний дисонанс з формальною позицією, яку має Росія як підписант Кіотського протоколу.
Розвиток енергетичного діалогу у нафтогазовому ключі заплановано на 15-17 липня поточного року під час самміту “великої вісімки” у Санкт-Петербурзі, куди також запрошено представників Індії та Китаю, а також ОПЕК.

Низка аналітиків вважає, що посилюючи свої позиції у енергетичній сфері Росія забезпечує собі один з важелів впливу на міжнародну політику і може використовувати газовий дискурс як політичну зброю. Зокрема, до таких висновків можна дійти аналізуючи те, що Росією не здійснюють кроки спрямовані на подолання монополії Газпрому. Газпром не планує відкривати наявні у його розпорядженні трубопроводи для третіх країн.

Крім того, ще одним вишуканим реверансом із загрозливою мімікою в бік ЄС стало те, що Путін підйшов до підготовки зустрічі з Жозе Мануелем Баррозу, як і до зустрічі міністрів енергетики “великої вісімки” дуже ретельно. Зокрема, він також підняв питання про добудову газогону з Сибіру до Тихоокенського узбережжя, метою якого буде постачання російського газу до Китаю та Японії. Завершення будівництва газогону від Сибіру до Тихоокеанського узбережжя заплановано на кінець 2008 року. Таким чином у відповідь на формальне бажання повноцінного партнерства з боку ЄС та одночасний пошук альтернативних джерел постачання, Росія продемонструвала, що пошуки альтернативних ринків збуту також тривають. Повертаючись до цього питання у контексті іранської проблеми бачимо, що якщо Європа зацікавлена у збереженні стабільності в Ірані, оскільки це альтернатива Росії на європейських ринках, то РФ має певну зацікавленість у консервації іранських родовищ, оскільки на китайському ринку газ з Ірану конкурує з аналогічним російським продуктом.

Результати переговорів були передбачуваними. Сторони оцінили як власну взаємозалежність так і взаємну можливість завдати хоч і не нищівного, проте відчутного удару по економіці одне одного. Тож у суботу 18 березня Єврокомісія повідомила, що отримала належні запевнення в тому, що Росія буде для ЄС надійним і передбачуваним партнером у енергетичній сфері. Крім того, Єврокомісія визнала право Росії захищати свої ринки. Щоправда, представники ЄС наполягають на долученні Росії до Європейської енергетичної Хартії. Таким чином ЄС намагається захистити себе від нестабільності, яка, мала місце у січні в результаті україно-російського газового конфлікту. На думку Генерального Секретаря Секретаріату Європейської енергетичної хартії, у випадку ратифікації Хартії Росією, вона б позбулася низки додаткових важелів впливу. Проте, це бажання ЄС наразі залишається дрібною плямою на тлі всезагальної ейфорії та порозуміння у нафтогазових питаннях.

Цікавим є те, що на переговорах міністрів енергетики країн “великої вісімки” у Москві домінувало також питання використання ядерної енергії, яке буде винесено також і на самміт “великої вісімки” у липні цього року. В.Путін вважає питання енергетичної безпеки одним з основних на порядку денному під час президентства Росії у “великій вісімці”. Серед іншого Росія піднімає питання про забезпечення ядерними технологіями країн, що розвиваються. Подібні позиції отримали позитивний відгук з боку США. Міністри енергетики Франції, Канади та Італії підтримали ініціативи США та Росії щодо посилення ядерного компоненту у енергетичній стратегії. Натомість Японія, яка мала проблеми на ядерній станції у Токаімурі в 1997 та 1999 роках, а також Нмеччина, яка останнім часом відмовляється від атомної енергії загалом, висловили певні застереження.

Щоправда, Японія також висловила свою зацікавленість у пропозиції Росії створити сервісну мережу із збагачення урану з третіх країн, що надало б таким країнам як Іран можливість розвивати мирну ядерну енергетику і водночас убезпечило б міжнародну спільносту від розповюдження ядерної зброї.
Знову ж таки, на тлі взаєморозуміння у цьому питання обурення захисників довкілля, які висловили свій жах, щодо подібного гатунку ініціатив напередодні 20 річниці ядерної катастрофи в Чорнобилі, було невиразним. Так само як і позиція України, на території якої, власне, і сталася Чорнобильська катастрофа.

Загалом підсумовуючи наведену інформацію можна дійти до невтішного висновку. Адже Amnesty International вимагала напередодні візиту Хосе Мануеля Баррозу до Москви, нагадати, що президентство у “великій вісімці” вимагає від Росії більш серйозних кроків, щодо забезпечення прав людини на своїй території. На думку Amnesty International Європейський Союз може стати серйозним каталізатором процесів демократизації у Росії. З іншого боку, у разі якщо ЄС не підніме питання демократії та прав людини у Росії, такий крок буде сприйнято Москвою як мовчазне схвалення і невтручання у поточну політику Кремля.

Схоже, ЄС обрав політику невтручання. Таким чином об’єднання країн, яке набуло міжнародного авторитету передусім завдуки своїм моральним імперативам, наразі скочується до прагматичного світового полюсу, що, безумовно, позитивно, з точки зору платників податків у країнах ЄС. Однак перемога прагматизму над моральністю похитне віру у Європу як у нових членів, так і у тих, хто такого членства прагне.