Холодна зима та непередбачувана поведінка російського „ведмедя”, схоже, змусили європейців серйозно замислитися та вжити, не чекаючи рішень в рамках ЄС, рішучих кроків з метою забезпечення енергетичної незалежності. Бельгія, Франції та Іспанія наводять порядок в енергетичній сфері шляхом об’єднання провідних національних компаній галузі. Оголошення про злиття французької Gas de France з белгійсько-французькою компанією Suez та можливе придбання іспанською компанією Gas Natural SDG компанії Endesa викликали невдоволення їх партнерів по ЄС, зокрема, Італії та Німеччини, компанії яких виявляли великий інтерес до придбання зазначених енерготрейдерів. Проте, можливо, саме створення транснаціональних енергетичних гігантів країн ЄС може значно посилити енергетичний голос ЄС на переговорах з Росією та дозволить Україні зробити правильні енергетичні ставки для забезпечення економічної незалежності від Росії.  

 
Напередодні самміту ЕС-Росія 17 березня Росія почуває себе дедалі впевненіше враховуючи головування у Великій вісімці, тоді як країни ЄС більше піклуються про власні інтереси, аніж інтереси спільноти ЄС. Втім, Єврокомісія наполягає на тому, щоб уряди країн ЄС будували спільну пан-європейську інфраструктуру з метою скоротити імпорт енергоресурсів та закликала ЄС скласти енергетичний договір з Росією. „В ЄС можуть бути збої в постачанні енергоносіїв в разі якщо ЄС не діятиме як єдине ціле”, - заявив Голова Єврокомісії Жосе Мануель Баррозу.

Уряди країн ЄС, натомість, зберігають свою автономію в енергетичних питаннях. Вони контролюють свої нафтові запаси та, схоже, націлені стимулювати свої національні провідні компанії. Франція вважає протекціонізм та стимулювання національних компаній як запоруку мінімізації негативних наслідків процесів глобалізації. Французький уряд, допомагаючи злиттю між державною компанією Gas de France та белгійсько-французькою Suez, дав чіткий негативний сигнал італійській компанії Еnel щодо потенціального поглинення Suez. Приклад злиття Gas de France-Suez показав наскільки може бути чутливим питання енергетичної незалежності, безпеки: в Бельгії незважаючи на традиційно дружні відносини з Францією з певним роздратуванням сприймають той факт, що незабаром саме Париж диктуватиме бельгійським споживачам ціни на енергоносії.

Іспанія не збирається відрікатися від протекціонізму доки Єврокомісія не змусить це зробити відповідними директивами, принаймні не раніше Франції та Німеччини, де національне законодавство має чітко протекціоністський характер. Чутки про те, що прем’єр-міністр Хосе Луї Запатеро маневрує з метою зберегти шанси злиття Gas Natural-Endesa  - захищаючи інтереси прихильників Каталонії, де розташована компанія Gas Natural – набули розголосу ще у вересні минулого року. Іспанський уряд намагається захистити інтереси каталонської компанії Gas Natural у придбанні Endesa, на яку також зазіхає німецький енергетичний гігант E.On. Є очевидним намагання уряду Хосе Луї Запаттеро балансувати між прагненням догодити каталонським політикам в їх амбіціях до більшого самоврядування і критикою на адресу прем’єр-міністра у поступовому розколі країни.

Україна має багато спільного з Іспанією, де уряд також встановлює ціни для споживачів на електрику та диктує компаніям як покривати різницю в цінах для споживачів та ринковими цінами на енергетику. За оцінками іспанських експертів, іспанські енергетичні компанії не є справжніми корпораціями за капіталістичною термінологією. Вони надають перевагу урядовому лобі, ніж конкурентноздатності.  Саме цим пояснюється відносно низька пропозиція  Gas Natural - 22.5 млд. євро за придбання   Endesa, в той час як німецька компанія E.On  пропонує 29.1 млд. євро.

В наступні місяці слід очікувати напруження відносин по всіх азимутах між Іспанією та Німеччиною, між Францією, Бельгією та Італією. Тим часом Єврокомісія піддала критиці протекціоністські дії Іспанії та Франції, вимагаючи уряди країн надати пояснення щодо порушення директив з відкритості енергетичних ринків та права вибору споживачів щодо постачальників енергоресурсів, як наслідок підвищення тарифів.

Довідково. В 2003 році була прийнята директива ЄС щодо відкриття європейських ринків електричної енергії та газу для вільної конкуренції. Починаючи з 1 липня 2004 року теоретично споживачі мають право вільно вибирати собі постачальника енергоресурсів. Проте, Єврокомісія постійно піддавала критиці уряди країн-членів ЄС за недотримання, вірніше за зволікання у виконанні цієї директиви. Стало очевидним, що окрім урядового протекціонізму втіленню директиви заважало небажання енергетичних компаній позбуватися комфортного монопольного статусу, впускаючи на свої національні ринки іноземних конкурентів. В 2005 році Єврокомісія через Європейський суд юстиції висунула звинувачення  Бельгії, Німеччині, Люксембургу, Греції, Іспанії, Латвії у невиконання європейської директиви щодо ринків електроенергії.       

В той же час країни-члени ЄС не мають спільного бачення щодо заходів з протидії зростанню цін на енергоносії. Деякі країни, як наприклад, Фінляндія або Франція виступають за розвиток атомної енергетики, тоді як інші, такі як Німеччина навпаки виступають за поступове припинення виробництва такої енергії, що є логічним враховуючи німецький-російський проект з будівництва газопроводу по дну Баренцового моря. Проте, враховуючи поступове падіння видобутку Росією газу та зростання попиту на пострадянському просторі та в Європі слід очікувати чергового витку зростання цін, що неминуче змусить європейські країни інвестувати розвиток відновлювальних джерел енергії.

Документ щодо енергетичної стратегії Єврокомісії - так звана “Green Paper” закликає до „прозорих та об’єктивних обговорень щодо майбутньої ролі атомної енергії”. В цьому документі міститься також заклик щодо проведення щорічного Стратегічного енергетичного Огляду в рамках ЄС, що надасть ЄС можливість „говорити в один голос”. Це є перше таке ревю, яке буде представлене урядам країн ЄС на самміті 23-24 березня.  

В ділових колах вітають більшість з запропонованих заходів щодо енергетичної стабільності в Європі. Філіпс електронікс НВ оприлюднив результати дослідження, яке свідчить, що три чверті освітлення в європейських офісах забезпечується застарілими та енергетично неякісними системами освітлення, які не відповідають стандартам якості ЄС.

Пошук спільної енергетичної політики припадає на досить чутливий момент: українсько-російська газова війна зачепила інтереси ЄС. Можна прогнозувати, що енергетичному блоку питань буде надано пріоритетну увагу під час зустрічі Голови Єврокомісії Х.М.Баррозо з російським президентом В.Путіним 17 березня на самміті ЄС-Росія. Х.М.Баррозо сподівається почути від росіян запевнення щодо стабільного та надійного енергетичного партнерства, яке передбачало б доступ європейських енерго-операторів до російських газопроводів та участі європейських компаній у видобуванні енергоносіїв в обмін на право доступу „Газпрому” на енергетичний ринок ЄС. Тоді як Угорщина та Польща закликають до більш жорсткої позиції ЄС під час переговорів, інші країни ЄС стримано ставляться щодо надання ЄС більших повноважень на переговорах з Росією в енергетичних питаннях. За відсутності єдиних чітких інструкцій з боку країн ЄС Х.М.Баррозо змушений з делікатністю використовувати дипломатичну термінологію, називаючи ЄС та Росію „взаємозалежними”, демонструючи тим самим гнучкість та навіть поступливість позиції ЄС.

Заступник комітету з зовнішніх відносин Європарламенту, колишній міністр закордонних справ Естонії Тумас Хендрікс піддав критиці безлику позицію ЄС щодо використання Росією „газової зброї” у відносинах з Україною. Як зазначає естонський парламентарій, серед „старих”-країн ЄС панує міф про ігнорування фактів як ознаку об’єктивності, тоді як новим країнам ЄС закидають у тенденційності щодо того як треба поводитись з Росією. „Але ми не повинні ізолювати Росію”, - саме така відповідь лунає в ЄС кожен раз коли ситуація вимагає жорсткої реакції на поведінку Росії. 

  
За оцінкою Каміеля Ерлінгса, члена комітету Європарламенту із зовнішніх зносин та глави делегації комітету міжпарламентського співробітництва ЄС-Росія, єдності  позиції ЄС заважають індивідуальні підходи у двосторонніх відносинах з  Росією деяких країн-членів ЄС, які переслідують виключно власні інтереси. Звісно, до переліку  „деяких країн” можна віднести Німеччину, Францію, Італію, Бельгію, кожна з яких не зацікавлена псувати відносини з Росією в силу існування взаємних геополітичних, економічних або навіть приватних інтересів, як це було з „працевлаштуванням” в російську нафтову компанію колишнього канцлера Герхарда Шрьодера.

Чи може ЄС розглядати Росію як надійного партнера в енергетичних питаннях, з огляду хоча б на той факт, що Росія підписавши в 2000 році й досі не ратифікувала Договір про Європейську енергетичну Хартію? Чи можуть європейські енерготрейдери розраховувати на цивілізовану та прозору економічну співпрацю з компанією „Газпром”, контрольний пакет (51%) якої завжди залишатиметься в руках Кремля?

 Росія хоче бути не тільки постачальником енергоресурсів, але продавати їх на європейському ринку. „Газпром” вже нині володіє 35% акцій німецької енергокомпаній Wingas, яку контролює BASF. Втім, Газпром планує збільшити своє управління в німецькій компанії до 50%, надавши BASF 25% долю участі в розробках найбільшого газового родовища на Півночі Росії „Южноруское”, звідки газ планується постачати в Європу по новому північному німецько-російському газопроводу. Не слід забувати, що в планах „Газпрому” також продаж газу в США з газового родовища  Штокман в Баренцовому морі. Відтак, газова експансія Росії може мати політичні наслідки: володіння енергетичними мережами в Європі та США зробить ці країни залежними від „Газпрому”, зміцнивши тим самим міжнародні позиції Кремля та змусивши Білий Дім рахуватися з зовнішньополітичними амбіціями В.Путіна.

Але для європейських інвесторів важливо зрозуміти наскільки реальними є амбіції В.Путіна стати головою правління „Газпрому” після закінчення президентського мандату, інакше кажучи в який бік еволюціонуватиме політика „Газпрому” після 2008 року.