Турбулентний період розвитку Європейського Союзу, вочевидь, наступив. Приголомшуючі поразки прихильників ідеї «більш тісного Союзу» на основі Конституційного Договору після референдумів в двох країнах-засновницях, жбурнув ЄС в небачену за глибиною та наслідками кризу.

Експерт Німецької громади зовнішньої політики Олександр Рар відзначає, що сьогодні Європа переживає дійсно критичний момент, коли вирішується її майбутнє та подальша стратегія. Зокрема, чи залишиться вона на своїх фундаментальних позиціях християнської західної цивілізації, на позиціях демократичних цінностей, вистражданих після Другої світової та холодної війн, чи ЄС буде далі розширятися на Схід і таким чином приймати вже інші цінності. Вкрай негативно пан Рар оцінює процес вступу до ЄС пострадянських країн, коли веде мову, що це початок кінця самого Євросоюзу.

Хоча про початок кінця можна було вести мову й під час минулого найбільшого розширення організації. Трактування «закінчення європейського проекту» може розцінюватися одночасно, навіть, з протилежних позицій, які інколи мало що мають спільного з практичною складовою реального розвитку.

Турецький виклик

Ще як слід не оговтавшись від конституційної лихоманки, на офіційний Брюссель  приймає нове випробування -  початок переговорного процесу Анкарою вже 3 жовтня.

 Як це завжди буває, стосовно даного питання відразу ж сформувалося дві точки зору: „за” та „проти” вступу Туреччини в ЄС. Прихильники відкритої моделі Європейського Союзу однозначно виступають за долучення країни до лав об’єднання. Мовляв, необхідно стратегічно прямувати до демократизації мусульманської спільноти. Британія, яка місяць тому розпочала своє президентство в ЄС виступає однозначно за приєднання. Однак, більшість європейської громади налаштована доволі категорично і негативно. 

Нещодавно в Туреччині стався несподіваний економічний бум. Фінансово-промислова група величезний конгломерату країни „Коч холдінг”, який 2 роки тому потерпав від економічної кризи, знов став на ноги. Попит на продукцію – побутову техніку, авто – швидко зріс, вперше за останні роки роботи компанія планує створювати нові робочі місця. Отож, промислове виробництво зростає, інфляція має рекордно низький рівень. В сфері економіки все чудово. Такому перспективному стану речей країна зобов’язана чіткій прихильності ринковим перетворенням правого прем’єр-міністра Реджепа Ердогана. У ролі державного керманича він перебуває уже майже два роки і вельми успішно справляється зі своїми нелегкими обов’язками. Власне, основний наголос прем’єр-міністр зробив саме на успіхах в економіці та стрімкому розвитку країни. Хоча для широкого загалу Туреччина – занадто велика, занадто бідна та занадто мусульманська країна, а тому європейці насторожені: вони бояться притоку дешевої робочої сили в їхні держави. Представник Туреччини при ЄС Огуз Деміралл навпаки запевняє, що в економічному плані Європейський Союз тільки виграє. Крім того після отримання членства Анкара введе обмеження на вільне пересування робочої сили. 

Рішення про затвердження Туреччини в якості кандидата на вступ в Євросоюз було прийнято главами країн-членів в Гельсінкі в грудні 1999 р. Це стало потужним стимулом та відправною точкою для значних реформ всередині країни. Надалі ЄС починає ставити досить жорсткі вимоги в якості умов вступу держави. Ердоган, одного разу спробувавши їх опротестувати, продовжує й далі грати за європейськими правилами. І, правду кажучи, туркам не завжди вдається послідовно їх дотримуватись саме через їхні специфічні мусульманські традиції.

Так, наприклад, восени 2004 року Туреччина намагалася ввести в Кримінальний кодекс норму, яка передбачає кримінальне покарання за подружню зраду у вигляді тюремного ув’язнення строком до 3 років.  Реакція чиновників Євросоюзу не змусила довго чекати на себе. Вони висловили своє негативне ставлення до даної норми і поставили під сумнів можливість позитивного рішення питання щодо вступу країни в ЄС. Турецький прем’єр теж в свою чергу був незадоволеним такою реакцією європейців. Однак законопроект було відізвано з парламенту.

Щоб там не казали скептики, але керівництво Туреччини дійсно багато працює над удосконаленням різних сфер життя, щоб отримати омріяне членство в ЄС. Влітку минулого року влада прийняла масштабний пакет законів, що гарантує права курдам, захист від тортур – ув’язненим, свободу – засобам масової інформації. Тоді ж було прийнято і законопроект, що передбачає пожиттєве ув’язнення за так звані „вбивства в ім’я честі”. Була відмінена смертна кара. На сьогоднішній день в Туреччині уже прийнято чимало європейських правових стандартів. Гюнтер Ферхойген, Віце – президент Європейської Комісії, вважає найважливішим кроком – це втілення усього записаного на папері, тобто в нормативних актах, в життя. „Ми станемо й надалі спостерігати за тим прогресом, який очікує Туреччину на обраному нею напрямку”, – запевняє він.
Ще одним каменем спотикання та вагомим аргументом для туркофобів є турецька армія. Вона контролює політичне життя в державі. Тут слово генерала  – закон. В очах європейців неофіційна влада воєнної еліти схожа на абсурд. Сергій Підболотов, викладач політології в Білкенському університеті в Анкарі, стверджує, що армія в Туреччини – це хребет країни, без армії не було б ніякої республіканської Туреччини взагалі. Завдяки своєму впливу вона тримає багатонаціональну спільноту вкупі.  

 
Релігія, яку сповідують турки, є головною причиною відвертого небажання деяких європейських політиків бачити Туреччину членом в Євросоюзу. Натомість, навіть жителі континенту остерігаються того, що поповнення європейської сім’ї 82 мільйони мусульман призведе до „ісламізації” Європи. Ця країна проповідує зовсім інший спосіб життя та традиції. До того ж в подальшому, зважаючи на велику кількість населення, в неї буде перевага голосів при прийнятті рішень і вона буде домінувати в європейських інститутах. На сьогоднішній день турецький прем’єр Реджеп Ердоган налаштований позитивно і висловив рішучість у прагненні боротися за вступ в ЄС. Він підкреслює: „Євросоюз повинен бути місцем не протистояння, а злиття культур”.

Хорватія: питань більше ніж відповідей

Таким же суцільним знаком питання для Європи є Хорватія. Це країна, яка в рамках єдиної колишньої Югославії займала друге місце після Словенії по рівню розвитку промисловості та випуску продукції в розрахунку на душу населення. Утворення пізніше незалежної Республіки Хорватія та громадянська війна 1991- 1995 рр. спровокували гіперінфляцію. Але вже з 1993 р. Хорватія починає знову відновлювати свій економічний рівень. У квітні вона навіть стає членом Міжнародного Світового банку, хоча і їхні стосунки досить напружені через війну в Боснії. Однак Хорватія в 1995 р вторгається в Республіку Сербську Країну, іноземні інвестиції перестають поступати, тож провести остаточну реконструкцію головних галузей промисловості не вдалося. Незважаючи ні на що, Хорватія впевнено продовжувала проводити політику приватизації, і вже в кінці 90х рр. тільки основні банки та компанії залишилися державними. Була приватизована навіть найбільша хорватська фірма, нафтогазовий концерн „ІНА”, чий прибуток складає 14,1 млрд. кун.

 На сьогоднішній день керівництво Хорватії орієнтоване на входження країни в західноєвропейську структуру (ЄС, НАТО), тож відповідним чином модифікує економіку: розвиток нових виробів та оновлення вже існуючих, підвищення рівня та стандартів якості, створення умов для захисту навколишнього середовища і знову ж таки приватизація.
Переговори щодо вступу Загреба в ЄС були заплановані на 17 квітня. Однак Брюссель їх відклав за порадою Гаазького міжнародного трибуналу. Наріжним каменем в цій ситуації є необхідність арешту хорватського генерала Анте Готовіна. В серпні 1995 року він командував операцією „Буря”, в результаті якої на хорватській території перестала існувати Республіка Сербська Країна, сотні людей були вбиті, 200 тисяч стали біженцями. Зараз невідомо, де саме він переховується. Судячи з проведеного слідства, на території Хорватії його немає. Припускають, що він може бути у Франції, адже він має французький паспорт. Також до нього прихильно ставляться в деяких країнах Латинської Америки.

Головний прокурор Міжнародного трибуналу по колишній Югославії Карла дель Понте заявила, що хорватське керівництво недостатньо інтенсивно співпрацює з цим інститутом і майже нічого не робить для розшуку та арешту генерала. Вона також зазначила, що прийняті міри – замороження рахунків Готовіна – недостатні та запізнілі. До звинувачень приєдналися Великобританія, Франція, Німеччина, Бельгія та країни Північної Європи. Хорватія вважає такі претензії жорсткими та прикладає всі зусилля, щоб індивідуалізувати вину за злочини, скоєні на Балканах в 90-х. Жан Ассельборн, голова МЗС Люксембурга, сказав, що Рада ЄС прийняла документ з 35 пунктів, який визначає зміст переговорів з Хорватією. Вони можуть починатися, як тільки Рада вирішить, що співпраця Загреба з Міжнародним трибуналом є достатньою. Це може відбутися вже через місяць, вже на наступному засіданні Ради.  Попри все держава міцно стоїть на шляху демократизації, останнім часом добилася значних успіхів у політичній та економічній сферах. Вона вже є країною-кандидатом на вступ до ЄС і з нетерпінням чекає на повноправне членство.