Федералізацію чи конфедералізацію Молдови підтримує меншість – до 25% експертів.  Залучення США та ЄС у якості посередників у розв’язанні конфлікту схвалює абсолютна більшість експертів. Більш жорсткі економічні та політичні санкції проти самопроголошеної «ПМР» підтримують біля 40% експертів, тоді як 27%  пропонують тиснути на обидві сторони конфлікту.  При цьому кожен сьомий експерт вважає, що врегулювати даний конфлікт нині неможливо, тому слід лише сприяти підтриманню миру і ненасильства в регіоні. Показово, що 36,4% експертів, які вказують на спільність основних національних інтересів України та Молдови врівноважується такою ж кількістю тих, хто підкреслює їх відмінність.

Україна має плани підсилити свій зовнішньополітичний авторитет активною участю у врегулюванні Придністровської кризи – про це свідчать наполегливі зусилля Києва у просуванні власного плану врегулювання, оприлюдненого у травні поточного року. [1] Вигідною відмінністю українського плану від попередніх російських проектів (план Козака 2003 р) є наявність певної політичної волі до розв’язання проблеми, а не її консервації. Втім зміст проекту є далеко не досконалим, на що ми вже вказували у своїх публікаціях[2]. На нашу думку, слабкими сторонами документа були й лишаються відсутність згадки про Стамбульські (1999 року) зобов’язання щодо виведення російських військ, сумнівність ідеї негайних (без підготовчого періоду) виборів у «ПМР» з огляду на існування тоталітарного режиму та відсутність механізмів зміни природи режиму «ПМР», що має передувати будь-яким виборам.

Успіх українських зусиль може принести Києві відчутні зовнішньополітичні бонуси, тоді як провал плану може стати істотною поразкою нової України. Попри масштабність зусиль, яких доклав Київ до узгодження плану з усіма зацікавленими сторонами, можливість невдачі залишається великою.

Треба сказати, що міжнародні оцінки документа варіюються від схвалення (таких, за нашими спостереженнями, поки що більшість) до різкої критики, яка вбачає у планах Києва  наміри або зруйнувати суверенну Молдову та встановити «україно-російський протекторат» над Придністров’ям (одна сторона), або знищити «придністровський народ» і його «державність» (інша сторона).

Переважно позитивна оцінка плану пролунала із штаб-квартир НАТО та ОБСЄ, а також з боку Єврокомісії. Реакція США є більш обережною – Держдепартамент надіслав напочатку червня до МЗС України свої міркування і рекомендації щодо вдосконалення плану. Переважно критичною є позиція Румунії, керівництво якої не зрозуміло, чому президент Ющенко фактично відмовився від письмово закріпленої в Бухаресті 21 квітня обіцянки виступати тільки зі спільними ініціативами по Придністров’ю.

Позиція Росії щодо українського плану є вичікувальною. Москва не має формальних підстав відкинути українську ініціативу, тому до останнього часу розраховувала на її торпедування Молдовою. Втім реалізація українського плану є загалом неприйнятним для Кремля сценарієм, який у підсумку позбавить його «Порт-Артура на Дністрі» - одного з останніх бастіонів неоімперської політики. Більше того, філософія сучасної політики Росії в СНД не припускає її участі в ініціативах, що мають не-кремлівське походження. Імовірно, що російська сторона буде максимально довго тягнути з реакцією, очікуючи на «повільну смерть» української ініціативи, а якщо таким чином результату не буде досягнуто, восени Росія виступить із власною контр-ініціативою на основі плану Козака.

У Молдові, вочевидь, теж немає консенсусу стосовно даного питання. Парламент цієї країни знайшов у червні доволі мудре рішення, схваливши ініціативу України «загалом», але запропонувавши суттєві уточнення стосовно, зокрема, виведення російських військ та демократизації анклаву. 13 липня Молдова оприлюднила проект закону про основні положення особливого правового статусу населених пунктів лівобережжя Дністра (Придністровського регіону Республіки Молдова). Цей документ, розроблений відповідно до положень плану Ющенка, передбачає, що у складі Молдови Придністров'я матиме статус адміністративно-територіального утворення у формі республіки.

В експертному середовищі, Молдови, втім, не приховують негативного ставлення до ініціатив України і вважають, що сума недоліків значно перевищує суму позитивів плану Ющенка[3].

Втім, дана доповідь стосується ширшої проблеми, ніж план Ющенка. Ми ставили за мету з’ясувати ставлення українських експертів до базових питань стосунків з Молдовою та Придністровського врегулювання. Ми опитали осіб, які фахово займаються питаннями міжнародних відносин, зовнішньої політики та безпеки і зафіксували певний стан концептуального бачення проблеми з українського боку.

Виявилось, що українські експерти дотримуються оптимістичних поглядів щодо перспектив врегулювання конфлікту. Порівняння даних табл.1 і табл.2 засвідчує, що, на думку українських експертів, найбільш реалістичний варіант розв’язання конфлікту відповідає інтересам України. Біля 2/3 українських експертів вважають, що відновлення єдності Молдови із наданням широких автономних прав Придністров’ю є найбільш реалістичним та імовірним форматом врегулювання цього регіонального конфлікту, і водночас  – відповідним національним інтересам України.

Формула «унітаризм з автономією», яку підтримують українські експерти, випробувана в Україні, а саме – в Криму. Експерти вважають кримську модель у тій чи іншій формі прийнятною для Молдови та вигідною для сусідньої України. При цьому лише  11% експертів вважають, що врегулювання конфлікту ймовірне лише у вигляді розділу Молдови на дві незалежні держави. Федералізацію чи конфедералізацію, що асоціюється з російськими підходами, підтримує меншість українських експертів. При цьому федералізацію Молдови вважають реалістичною 12,7% українських експертів, а вигідною для України – майже 22%. (Плюс 3-5% голосів за конфедералізацію) Збереження статус-кво в регіоні також, на думку експертів, не є ані реалістичним, ані відповідним інтересам України. Один з експертів, пропонуючи свій варіант відповіді, вбачає вирішення придністровського конфлікту шляхом вступу України, Молдови та Румунії до Європейського Союзу.

Таблиця 1. Який формат врегулювання кризи в Придністров’ї Ви вважаєте найбільш реалістичним та імовірним?

Таблиця 2. Який формат врегулювання кризи в Придністров’ї Ви вважаєте найбільш відповідним інтересам України?

З відповіді на наступне запитання (табл. 3) видно, що українські експерти не поділяють ані ідеї визнання самопроголошеної «ПМР» (жодного голосу за такий варіант), ані різних варіацій на теми Бєлковського та Корчинського (лише 5,4%). Змінити перелік посередників врегулювання конфлікту, включивши до нього ЄС та США – найбільш популярна ідея: майже 2/3 експертів. Значною є підтримка жорсткіших економічних (біля 30%) та політичних (11%) санкцій проти режиму Смирнова. При цьому біля чверті респондентів вважають, що тиснути треба  на обидві сторони – спонукаючи до підписання політичної угоди. Нарешті, 14,5% експертів – скептики. Вони вважають, що врегулювати конфлікт нині неможливо, тому слід лише сприяти підтриманню миру і ненасильства в регіоні.

Таблиця 3. Як відомо, процес врегулювання придністровської кризи фактично заблоковано. Що потрібно зробити, щоб зрушити його з мертвої точки? (експерти могли відзначити до двох варіантів, тому загальна сума відповідей перевищує 100%)

Цікавий погляд українських експертів на Молдову міститься у табл. 4. Виявляється, по-перше, що абсолютна більшість вважає Молдову важливим партнером. При цьому порівну розділилися голоси тих, хто вказує на тотожність та відмінність національних інтересів двох держав. Але група тих, що вбачають спільність інтересів, посилюється 18 відсотками тих експертів, що вважають Україну та Молдову союзниками. При цьому жоден респондент не вбачає у двосторонніх відносинах суперництва.

Таблиця 4. Чим є Республіка Молдова для України?

Опитування проведене у квітні-травні 2005 р. за традиційною методикою серед чотирьох груп осіб, причетних до аналізу, планування, експертизи зовнішньої та безпекової політики України та  прийняття політичних рішень (працівники органів державної влади й державних аналітичних структур, військова еліта, фахівці неурядових організацій, журналісти). До опитування було залучено 55 осіб