На тлі нескінченних дискусій в усьому світі про безпечність технології гідророзриву пласта, політики не помічають більш широкої картини. Можливість видобування вуглеводнів зі сланцевих порід з використанням вдосконаленого горизонтального буріння, гідророзриву і 3D-сейсморозвідки є найбільш визначною подією в енергетики за останні півстоліття.
 

"Сланцева революція" підриває ресурсне співвідношення 80:10, згідно з яким 80% запасів нафти і газу знаходяться в країнах ОПЕК і Росії, і лише 10% – у країнах ОЕСР і Китаї. Відтепер енергоресурси можуть бути видобуті зі сланців по всьому світу, найбільше в Китаї та США, але також і в Європі.
 

Однак, навіть якщо європейці не видобудуть жодної молекули енергоресурсів зі сланцю, вони не можуть ігнорувати наслідки цього процесу. Він змінить геостратегічне положення континенту. У позитивному ключі, видобутий деінде сланцевий газ посилить надійність енергопостачання Європи – або через надлишок звичайного скрапленого природного газу, який буде спрямовано на її ринки, або сланцевого газу, що надійде у вигляді СПГ.
 

Набагато менш позитивна новина – Європа стане єдиною економічною потугою без істотних енергетичних ресурсів. США, Індія, Китай та Латинська Америка будуть мати доступ до сланцевих вуглеводнів, а також запасів шельфу. З наближенням до енергетичної незалежності Вашингтон, ймовірно, наполягатиме на тому, щоб Європа інвестувала у власну енергетичну безпеку, взявши на себе частину тягаря із захисту нафтових постачань через Перську затоку, який наразі забезпечує ВМС США.
 

ЄС також не зможе уникнути впливу сланцевого газу на політику в сфері зміни клімату. Цілі Брюсселя зі скорочення вуглецевих викидів були засновані на прогнозі постійного зростання цін на викопне паливо, яке буде підтримувати економічне обґрунтування інвестицій у відновлювані джерела енергії. Однак, з розвитком сланцевих родовищ по всій планеті доступними стають величезні обсяги газу, збиваючи ціни донизу.
 

"Революція сланцевого газу" в США вже викривлює кліматичну політику ЄС. Сьогодні американські ціни на газ настільки низькі, що тамтешні виробники вугілля відвантажують свою продукцію в Європу. Сплеск такого експорту, який відбувся в 2012 році, можливо, стане симптомом більших проблемою для Брюсселя. Політика ЄС з підтримки "зеленої" енергетики буде діяти як магніт для будь-якого вугледобувного підприємства, витісненого з власного ринку через розробку сланцевого газу. Зіткнувшись з дорогою відновлюваною енергетикою, європейські енергокомпанії перейдуть на більш брудне вугілля для зниження витрат. Небезпека для ЄС полягає в тому, що при незмінності нинішньої політики зі зміни клімату, він стане глобальним звалищем для вугілля.
 

Крім геостратегічного і кліматичного впливу сланцевих ресурсів, існує значний економічний вплив. Високі ціни на енергоносії самі по собі не обов'язково є економічно небезпечними. Однак у ситуації, коли всі інші великі економічні потуги мають або невдовзі матимуть доступ до значного обсягу дешевих ресурсів, Європа стикається із втечею енергоємних виробництв. Найімовірніше, це лише погіршиться через те, що дешеве викопне паливо вже приваблює такі галузі назад до США. Багато країн-виробників сланцевого газу хочуть відтворити цей мультиплікативний ефект, щоб або зберегти внутрішнє виробництво або заохотити його перехід з інших економік, і це сприятиме подальшому зростанню деіндустріалізації Європи.
 

Розробка сланцевого займає час. За межами США він навряд чи досягне того масштабу, при якому буде мати вплив на Європу, до 2020 року. Але це не привід для самозаспокоєння. В економічному і геостратегічному вимірі, тектонічні плити рухаються проти Європи, і клімат теж нікого не чекає. Спільнота повинна звернути увагу на вплив високих енергетичних цін на процвітання і принципово переглянути свій підхід до енергетичної безпеки та зміни клімату.
 

Європа може забезпечити себе сталою, безпечною і конкурентоспроможною енергією у сланцеву епоху, але це вимагає свіжої стратегії. Це означає розробку власних газових ресурсів і перехід з вугілля на газ для отримання значного скорочення викидів вуглецю в короткостроковій перспективі. На зовнішньополітичній арені це включатиме більшу відповідальність за захист маршрутів енергопостачання від США і вироблення міжнародної угоди про зменшення ролі вугілля на світових енергетичних ринках.
 

Європа, звісно, може ігнорувати різкі зміни світової енергетики. На жаль, глобальні енергетичні ринки не будуть ігнорувати Європу.

Джерело - http://ua-energy.org/post/28485