Критикувати ГУАМ в українському (та й не лише українському) експертному середовищі деякий час назад вважалось правилом доброго тону. Організацію часто називали  „мертвонародженою”, „вже майже неіснуючою”, „нездатною до самостійного існування”. Безперечно, такі закиди не були цілковито безпідставними. Повороти в історії ГУАМ нагадують зиґзаґи української зовнішньої політики чи розвитку пострадянського регіону.

Однак сьогодні вже можна без сумніву сказати – ця організація відбулася. Незважаючи на песимістичні прогнози, вона вижила і стала своєрідним феноменом на пострадянському просторі. А можливо – навіть і могильником концепції регіонального устрою, який називають пострадянським простором.  

1. ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ГУАМ 
Потребу у створенні ГУАМ визначили декілька різнорівневих і неоднорідних внутрішньополітичних, регіональних, міжнародних чинників і процесів. Варто відзначити такі з них, як потреба низки країн СНД знайти шляхи інтеграції у європейські та євроатлантичні структури, з одного боку, а з іншого - протистояти все більшому російському політичному та економічному тиску, необхідність знайти такі засоби забезпечення власної безпеки і територіальної цілісності, розвитку енергетичних та транспортних мереж, які не контролюються Росією, потреба тих пострадянських країн, яких охопили внутрішні та міждержавні конфлікти, знайти союзників та міжнародну підтримку у боротьбі за територіальну цілісність тощо. Не можна не відзначити бажання України відігравати природну роль регіонального лідера, який сприяє утвердженню європейських цінностей на пострадянському просторі. 

 
Інтереси його учасників не завжди повністю співпадали; не буде помилковим твердження, що на початку існування організації її члени, серед іншого, хотіли просто використати один одного і організацію виключно для захисту своїх національних інтересів. ГУАМ іноді нагадував ситуативний союз колишніх радянських республік. Під час однією з конференції щодо розвитку ГУАМ було навіть складно визначити спільний знаменник для усіх країн – членів: азербайджанські представники говорили про абсолютний пріоритет у врегулюванні конфлікту з Вірменією, без якого всі інші аспекти розвитку ГУАМ для них не складали особливого інтересу, молдовани – про Придністров’я, грузини - про виведення російських військ, українці – про європейську інтеграцію. Узбеки, присутні на конференції, просто мовчали.

Однак, попри плин часу, ГУАМ так і не розпався, і не маргіналізувався, а виявився  більш життєздатним та перспективним, аніж СНД, ЄврАзЕС чи Ташкентський договір. ГУАМ базувався на співпадінні стратегічних інтересів країн-учасниць, їхній готовності рухатися в одному напрямку.

ГУАМ за своєю природою спрямовувався насамперед на захист політичних та безпекових, а вже потім – економічних інтересів країн–учасниць, з самого початку був політико-безпековим, а не транспортним чи енергетичним проектом, як би потім не використовувалися ці складові для прикриття політичного характеру проекту ГУАМ.

Кінцева мета Об’єднання – спочатку більше навіть інтуїтивна, ніж документально сформульована, полягала у тому,  щоб не дозволити перетворити країни – учасниці на об’єкти російської експансії і сприяти їх максимальній інтеграції у євроатлантичні та європейські структури. Попри певні авторитарні тенденції у тих чи інших країнах Об’єднання, зближення чи віддалення керівництва країн ГУАМ з російським керівництвом чи керівництвом інших країн СНД, їхні природні, базові інтереси вимагали просування саме у такому напрямку, – тому-то, попри певні паузи, інтерес до ГУАМ знову відроджувався і все більше посилювався.

Ідея міжнародної організації на пострадянському просторі, яка б не знаходилася у фарватері Росії, як наприклад СНД чи ОДКБ, народилася одразу ж після розпаду СРСР. Причому народилася одночасно у різних місцях чи навіть на різних континентах.

Азербайджан шукав союзників у своєму протистоянні з Вірменією, яку підтримувала Росія.

Грузія та Молдова, які потерпали від сепаратистських утворень, підтримуваних Москвою, потребували міжнародної підтримки для відновлення своєї територіальної цілісності, союзників по відстоюванні своєї позиції щодо шляхів врегулювання внутрішніх конфліктів.

Для України потреба у такій організації була більш різносторонньою. Як і згаданим країнам, їй потрібні були засоби протистояння російським неоімперським тенденціям „збирання земель” - інтеграції держав колишнього СНД навколо Москви. Однак, Україні також були потрібні альтернативні шляхи енергопостачання, доступ до ринків країн колишнього СРСР. Зрештою – утвердження себе як впливової країни не лише у географічному, а й геополітичному відношенні.

Інтерес до можливого об’єднання пострадянських держав, які б вийшли з-під цілковитого впливу Росії, ніколи не приховували і Сполучені Штати. США були зацікавлені як у посиленні свого впливу на пострадянському просторі, реалізації енергетичних і транспортних проектів, так і просуванні до офіційно проголошених цілей американської зовнішньої політики  - демократії, прав людини тощо.

Сусідні країни –Туреччина, Польща, Румунія, також потенційно розглядали появу нової регіональної організації як явище позитивне з точки зору реалізації зовнішньополітичних цілей цих країн.

Разом з тим, прагнення країн, що створили ГУАМ, вийти з-під впливу Москви чи просто створити незалежно від її волі власне об’єднання не могло не турбувати проімперськи мислячих російських політиків та тих європейських політиків, які сприймають Східну Європу через московські окуляри. Фактично, з часу створення організації не припинялися стримані коментарі щодо ГУАМ з боку офіційних та неофіційних представників РФ, а ЄС ще й досі не зміг повністю подолати упереджене ставлення окремих країн–членів до ГУАМ як до антиросійського блоку.
Тому-то безсумнівним є те, що народження ГУАМ відбулося у складних умовах, а його перші роки існування супроводжувалися пильною увагою і певним тиском з боку низки впливових міжнародних гравців.

2. СТВОРЕННЯ ТА РОЗВИТОК ГУАМ 
Формально ГУАМ був заснований 10 жовтня 1997 року в Страсбурзі в ході Саміту Ради Європи як консультативний форум у складі України, Азербайджану, Грузії та Молдови. Його метою було визначено зміцнення стабільності і безпеки в Європі на основі принципів поваги суверенітету, територіальної цілісності, непорушності кордонів держав, демократії, верховенства закону і поваги прав людини.  24 квітня 1999 року у Вашингтоні в рамках зустрічі на найвищому рівні Ради Євроатлантичного партнерства (РЄАП) до ГУАМ приєднався Узбекистан. Формат форуму трансформувався в ГУУАМ .

Організаційна структура ГУАМ наступна. Найвищим органом Об’єднання визначено саміти глав держав країн-учасниць. Такі зустрічі відбулися в Ялті у 2001 і 2003 рр. Виконавчим органом є Рада міністрів закордонних справ країн-учасниць (РМЗС ГУАМ). Робочим органом є Комітет національних координаторів (КНК ГУАМ), до складу якого входять по одному координатору від кожної країни-учасниці.

Координацію співробітництва на галузевому рівні покладено на робочі групи. В Об’єднанні створено інститут країни-координатора галузевої робочої групи. Зокрема, в робочих групах з питань енергетики та економіки і торгівлі країною-координатором є Україна, транспорту – Грузія, туризму – Молдова, боротьби з тероризмом, організованою злочинністю та розповсюдженням наркотиків - Азербайджан.

Функції секретаріату покладені на Інформаційний офіс ГУУАМ в Києві, який вже найближчим часом розпочне свою роботу.

Таким чином, створено один з трьох вимірів ГУАМ – співробітництво між органами виконавчої влади. Двома іншими вимірами є парламентський та бізнесовий. Зокрема, з метою розвитку співробітництва бізнесових кіл в Об’єднанні створено Ділову раду ГУАМ. 23 вересня 2004 року в Києві проведено установче засідання Парламентської Асамблеї ГУАМ, а 28 травня цього року у Ялті – друге засідання Міжпарламентської асамблеї ГУАМ.

Пріоритетні напрямки співробітництва в Об’єднанні  були визначені в  Ялтинській Хартії ГУАМ (підписана 7 червня 2001 р.). Це - поглиблення торговельно-економічних зв’язків між державами ГУАМ; розвиток інфраструктури транспортних коридорів, з відповідною гармонізацією правових та інституційних засад цієї сфери, уніфікацією митних і тарифних норм з наближенням їх до світових стандартів; забезпечення енергетичної безпеки; боротьба з міжнародним тероризмом, організованою злочинністю, нелегальною міграцією та незаконним обігом наркотиків. Для реалізації зазначених завдань укладено біля 20 угод к рамках ГУАМ.

Разом з тим, у практичному плані галузеве співробітництво найактивніше розвивалося у сферах транспорту, енергетики, внутрішніх справ і безпеки. Так, згідно з Рамковою програмою ГУУАМ-США зі сприяння торгівлі і транспортуванню, забезпечення прикордонного і митного контролю, боротьби з тероризмом, організованою злочинністю та розповсюдженням наркотиків країнами ГУАМ при сприянні США, Центру SECI, експертів Болгарії, Румунії та Угорщини здійснюються Проект зі сприяння торгівлі і транспортуванню та Проект зі створення Віртуального центру ГУУАМ по боротьбі з тероризмом і Міждержавної інформаційно-аналітичної системи.

Значно далі проснулось співробітництво ГУАМ на міжнародній арені. Країни-учасниці активно співробітничають в рамках міжнародних організацій, передусім ООН та ОБСЄ, шляхом проведення регулярних консультацій та вироблення спільних позицій.

Важливим позитивним кроком у розвитку ГУАМ стало надання йому  статусу спостерігача в Генеральній Асамблеї ООН у 2003 р., а також залучення його до участі в економічних форумах, конференціях з безпеки, глобалізації, регіональної інтеграції тощо, які проводяться в рамках ОБСЄ.

Найбільш активним виявилося співробітництво країн–членів у рамках ОБСЄ – тут на регулярній основі не лише погоджувалися позиції, але й щотижня проголошувалися заяви від імені ГУАМ з питань, які обговорювалися. Про унікальність цього досвіду говорить хоча б той факт, що крім ГУАМ лише ЄС властива подібна практика регулярного погодження позицій та проголошення заяв.

Слід відзначити, що досягнення найбільшого прогресу саме у рамках ОБСЄ не є випадковим – адже саме в ОБСЄ обговорюються проблеми, які залишаються найбільш важливими для Грузії, Азербайджану та Молдови – проблеми “заморожених” конфліктів та регіональної безпеки.

Таким чином, протягом декількох років свого існування ГУАМ пройшов достатньо серйозну трансформацію від політичної декларації до реально діючої міжнародної організації.

Водночас, протягом останніх років, попри активізацію практичного співробітництва, ГУАМ все ж поволі переходив у фазу стагнації. Причина полягала у тому, що з посиленням в українській зовнішній політиці „проросійських”, „угодовських” тенденцій, Україна поступово втрачала свої позиції у регіоні і, зокрема, проводила проросійську лінію на маргіналізацію ГУАМ, обмеження Організації концепціями побудови Євроазійського транспортного коридору, розвитку транспортної інфраструктури, зростанню обсягів транзиту до та з країн ЄС (головним чином, йдеться про каспійські енергоносії). Єдиним політико-безпековим аспектом ГУАМ були лише заходи в рамках глобальної боротьби з тероризмом.

Протягом останніх років, разом із зростанням уваги до такого проекту, як ЄЕП, переведення євроінтеграції у словесну площину, ГУАМ сприймався певними силами, що визначали зовнішню політику у Адміністрації президента України, як зайвий чи технічний проект. Попри звернення Грузії та Азербайджану стосовно формалізації ГУАМ і перетворення її на повноправну міжнародну організацію, саме згадані сили в Україні почали відверто гальмувати цей процес, поступово штовхаючи інших партнерів в Організації до питання – чи дійсно Україні потрібен ГУАМ.

Після перемоги демократичних сил у Грузії та пожорсткішання російсько-молдовських стосунків в ГУАМ фактично склався консенсус Грузії, Молдови та Азербайджану (який також виступав з подібними пропозиціями) щодо необхідності якісного посилення ГУАМ, його інституціоналізації та перетворення у регіональну організацію, яка відіграє все більш важливу роль у політичних та безпекових питаннях. Фактично, лише Україна, з огляду на зазначені вище причини, гальмувала дане питання.

Зміни у регіональній політиці та ставленні України до ГУАМ настали разом із Помаранчевою революцією та зміною політичного керівництва нашої країни.

3. ГУАМ ЯК ГОЛОВНИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ПРОЕКТ  УКРАЇНИ
Нова регіональна політика стала одним з основних зовнішньополітичних пріоритетів нового Президента та Уряду України. Її актуальність визначалася як необхідністю забезпечити стабільність і співробітництво на своїх кордонах, захист та просування національних економічних інтересів, так і проголошенням курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію основним зовнішньополітичним курсом України.

Суть нової регіональної політики була чітко висловлена у виступі Президента В.Ющенка перед Європейським парламентом 23 лютого 2005 року: „... головне наше завдання полягає саме у просуванні у нашому регіоні цінностей ЄС, європейської громадянської, бюрократичної і правової культури, розвиток практичних аспектів європейської інтеграції (транскордонне співробітництво, транспортні та енергетичні мережі тощо). Регіональна інтеграція на основі європейських цілей і цінностей, формування від Вітебська до Баку зони стабільності та співробітництва, простору, максимально гомогенного з ЄС, осі країн, які прагнуть відповідати європейським нормам і стандартам – одна з ключових цілей України.”

Одним з головних механізмів реалізації такої регіональної політики, а фактично – чи не єдиним регіональним форматом співробітництва, де Україні належала провідна роль, був ГУАМ. Лише через успіх ГУАМ як організації, що просуває проголошені В.Ющенком цілі, можна було досягти успіху нової регіональної, а у цілому – і всієї зовнішньополітичної доктрини.

Фактично, ГУАМ став своєрідним пробним каменем для нового українського уряду: наскільки Україна здатна взяти на себе роль лідера і вести за собою  країни-сателіти, наскільки вона зможе забезпечувати свої власні інтереси у регіоні, незважаючи на можливий супротив з боку інших держав, наскільки новий Президент та уряд зможуть забезпечити ефективне функціонування єдиного міжнародного утворення, створеного навколо України. Лише успішні результати даного тесту сприятимуть тому, що Україну сприйматимуть як самостійного і впливового міжнародного гравця, партнера по впровадженню європейських цінностей на життєво важливому для ЄС просторі.

Таким чином, перед зовнішньою політикою України постало питання оновлення своїх цілей щодо ГУАМ та їх послідовне впровадження. Головними з них слід визначити наступні:
• завершення інституалізації Об’єднання і його утвердження як міжнародної регіональної організації. Важливою складовою у цьому відношенні є винайдення нової назви Організації, яка не була б прив’язаною до імен країн – членів. Саме проголошення нової назви організації із оновленими статутними та програмними документами розглядалося як засіб „неконфліктно” і елегантно вирішити проблему Узбекистану, який не брав участь у роботі ГУАМ, однак, на той момент ще офіційно не проголошував про свій вихід з організації;

• створення у Києві на основі Інформофісу ГУАМ ефективного секретаріату Організації із достатніми повноваженнями та фінансуванням;

• підвищення ефективності ГУАМ у забезпеченні стабільності та безпеки в регіоні, врегулювання регіональних конфліктів, збільшення внеску Організації у зусилля міжнародного співтовариства в боротьбі з тероризмом та іншими видами злочинів; зокрема – створення ГУАМБату – спільного військового підрозділу, який, наприклад, на першому етапі міг би ввійти до складу миротворчих військ у Придністров’ї;

• посилення взаємодії ГУАМ з країнами та міжнародними організаціями (США, ЄС, ООН, ОБСЄ, ОЧЕС, НАТО та ін.), підвищення скоординованості зовнішніх політик країн – учасниць; особливо перспективним є співробітництво у рамках ОБСЄ та ООН, а також щодо взаємної підтримки сторін у процесі європейської та євроатлантичної інтеграції;

• збільшення міжнародної підтримки в реалізації конкретних проектів і програм ГУАМ у економічній, торговельній, правоохоронній  та транспортній сферах; започаткування нових власних бізнес-проектів, що створили б добрий імідж співпраці у рамках Організації;

• посилення взаємодії у гуманітарній сфері; важливе місце займає співробітництво у сфері туризму (створення культурного проекту «Європа-Кавказ-Азія», а також туристичних маршрутів, які б охоплювали п’ять країн-членів Об’єднання з можливим виходом на треті держави), освіти, культури, підтримки нацменшин.

Для досягнення зазначених цілей була розпочата активна робота на експертному рівні. А вже саміт ГУАМ у Кишиневі продемонстрував досягнутий прогрес.

4. КИШИНІВСЬКИЙ САМІТ
22 квітня 2005 року у м. Кишинів відбувся черговий саміт глав держав ГУАМ за участю Президентів Азербайджанської Республіки, Грузії, Республіки Молдова й України. В якості гостей у Саміті також взяли участь президенти Литви та Румунії, представник Державного департаменту США та Генеральний секретар ОБСЄ. Саміт проходив в присутності численних представників дипломатичного корпусу та ЗМІ.

Разом з тим, на захід не прибули ряд запрошених високопосадовців, зокрема, Верховний представник ЄС з питань СЗБП Х.Солана та Президент Польщі А.Кваснєвський. Як стало відомо, питання їхньої участі обговорювалося в інституціях ЄС, за результатами чого окремі структури ЄС рекомендували главам країн – членів ЄС та Х.Солані утриматися від участі у саміті. Головною причиною, яка спонукала до такого рішення були побоювання, що на саміті буде утворено такий собі ”антиросійський блок”. Зважаючи на абсолютний пріоритет та надзвичайну вагу, яку в ЄС надають відносинам з РФ, постійні побоювання того, що після „кольорових революцій” Росія може опинитися у певній формі „ізоляції”, навіть простої підозри виявилися досить для ухвалення такого рішення.

У відповідь на це молдавська сторона пішла на такі екстраординарні для подібних міжнародних заходів кроки як пряма телетрансляція усього саміту.

Як і слід було очікувати, лейтмотивом саміту стала теза української делегації про те, що країни ГУАМ не сприймають себе “уламками” Радянського Союзу, а є суверенними державами, що прагнуть зайняти гідне місце в об’єднаній Європі. 

Учасники зустрічі відзначили, що геополітичні реалії, зокрема розширення ЄС та НАТО, диктують необхідність спільних зусиль демократичних держав для зміцнення миру і безпеки, формування духу довіри і нової культури міжнародного співробітництва, забезпечення верховенства права, як у внутрішніх, так і в міжнародних справах. Відзначаючи зростаючу роль регіонального співробітництва в загальноєвропейських процесах, учасники саміту наголосили на тому, що розвиток демократичних процесів, зокрема інститутів громадянського суспільства в країнах ГУАМ, буде сприяти створенню простору стабільності і безпеки, сталого економічного та соціального розвитку, а також поглибленню повномасштабних інтеграційних зв'язків з ЄС.

Сторони відзначили, що економічне співробітництво країн ГУАМ є важливою складовою у зміцненні регіональної безпеки, миру і стабільності, що сприятиме розвитку демократії, верховенства закону і прав людини, збереженню гуманістичних цінностей і культурного розмаїття.

Учасники підкреслили важливість взаємодії у зміцненні економічної, енергетичної, транспортної та інформаційної складових безпеки держав ГУАМ, а також висловили спільну зацікавленість у максимально ефективному використанні переваг географічного положення своїх країн, як потенційно потужної транзитної ланки між Європою та Азійсько-Тихоокеанським регіоном. У цьому контексті було наголошено, що реалізація Угоди про створення зони вільної торгівлі ГУАМ є одним з першочергових завдань на найближчу перспективу.

Сторони домовилися активізувати енергетичне співробітництво в рамках ГУАМ, спрямоване на реалізацію спільних енергетичних програм і проектів на основі їхньої комерційної рентабельності, зокрема стосовно транспортування енергоресурсів Каспійського регіону на європейський енергетичний ринок з використанням територій держав-учасників Об'єднання.

Значну увагу  під час саміту було приділено питанням безпеки і стабільності в регіоні. Відзначалося, що неврегульовані конфлікти в низці держав ГУАМ підривають їхній суверенітет і територіальну цілісність, ускладнюють повномасштабне здійснення демократичних реформ та економічний розвиток регіону, негативно позначаються на європейських інтеграційних процесах. У цьому зв’язку сторони домовилися активізувати  взаємодію у врегулюванні конфліктів на основі норм і принципів міжнародного права, боротьби проти тероризму, сепаратизму, екстремізму й інших викликів і загроз  міжнародній безпеці.

У контексті подальшого розвитку Об'єднання сторони підкреслили відкритість ГУАМ для участі нових членів, що поділяють цілі і принципи Об'єднання, а також висловили зацікавленість у співробітництві з третіми країнами, міжнародними організаціями та ініціативами.

Особливий наголос було зроблено на необхідності поглиблення європейської інтеграції держав ГУАМ, встановлення партнерських відносин з ЄС і НАТО з метою створення спільного простору безпеки та економічного співробітництва. Учасники зустрічі відзначили високий рівень взаємодії з США, зокрема, у реалізації Рамкової програми ГУАМ-США зі сприяння торгівлі і транспортуванню, забезпеченню прикордонного і митного контролю, боротьби з тероризмом, організованою злочинністю і розповсюдженням наркотиків. Глави держав ГУАМ наголосили на їхньому намірі продовжувати взаємовигідне співробітництво із США та іншими державами.

Значна увага була приділена питанню подальшої інституалізації Об’єднання. На жаль, під час підготовки саміту не вдалося досягти консенсусу щодо нової назви Організації. Розглядалося біля десятка можливих варіантів, серед яких – Організація східноєвропейського співробітництва, Організація східноєвропейської інтеграції, Чорноморсько-каспійський альянс чи співдружність, Партнерство заради розвитку. Найбільш привабливою виглядала назва  Співдружність заради розвитку  та демократії, однак, було вирішено продовжити експертне обговорення.

Особливо слід відзначити бачення ГУАМ, окреслене президентом України В.Ющенком. Він відзначив, що філософія нової організації має ґрунтуватись на трьох основних складових: демократії, економічному розвиткові та безпеці. Їхня реалізація буде сприяти європейській інтеграції через впровадження демократичних цінностей, розробку механізмів взаємодії ГУАМ з ЄС, участь країн ГУАМ в міжнародних проектах, передусім у транспортній та енергетичній сферах, реалізацію Угоди про створення зони вільної торгівлі, а також подолання таких викликів та загроз сучасності як неврегульовані конфлікти, міжнародний тероризм, екстремізм та організована злочинність. 

Значною подією стало озвучення під час заходу пропозицій України з вирішення  придністровського питання: „До врегулювання – через демократію”.  Це засвідчило посилення ролі ГУАМ як форуму посилення безпеки в регіоні. Питання боротьби з сепаратизмом та іншими новими викликами безпеки було піднято і іншими главами делегацій.

Варта уваги і позиція президента Литви В.Адамкуса, який порівняв діяльність ГУАМ з тією, що відбувалось в рамках Балтійської Трійки та Вільнюської Десятки з метою досягнення спільної мети – інтеграції у європейські та євроатлантичні структури. За його словами, розвиток Балто-Чорноморського співробітництва сприятиме як побудові єдиної та вільної Європи, так і розвитку співробітництва в галузі торгівлі, транспортування енергоносіїв, транспорту, боротьби з організованою злочинністю.
За підсумками саміту було прийнято низку документів, зокрема, підписано Кишинівську декларацію „Заради демократії, стабільності та розвитку” і схвалено Спільну заяву глав держав Азербайджану, Грузії, Литви, Молдови, Румунії та України „Побудова демократії від Балтійського до Чорного моря” .

Відповідно до рішення саміту головування в Об'єднанні перейшло від Грузії до Молдови. У рамках саміту були підписані Угода про співробітництво в галузі охорони здоров’я між міністерствами охорони здоров’я держав-учасниць ГУАМ та Угода про співробітництво торгово-промислових палат держав-учасниць ГУАМ у сфері виставково-ярмаркової діяльності.

5. ПРОБЛЕМА УЗБЕКИСТАНУ
Попри те, що у Кишиневі зустрічалися чотири країни, назва об’єднання все ще містила п’ять букв. Однак, вже за декілька тижнів після саміту Узбекистан офіційно повідомив про свій вихід з організації, чим остаточно поклав край концепції ГУАМ як пострадянському ситуативному альянсі та підтвердив новий характер ГУАМ.

Членство цієї країни в ГУАМ завжди було досить штучним. Ця країна не поділяє більшості із завдань ГУАМ і фактично ніколи не була органічною частиною Об’єднання, його політичної чи практичної діяльності. Республіка Узбекистан вступила до Об’єднання у 1999 році, під час Ювілейного Саміту НАТО у Вашингтоні, в період, коли розвиток співробітництва “чотирьох” починав виходити на нові рівні взаємодії. Прагнучи приєднатися до ГУАМ, Ташкент офіційно підтримував розвиток всіх напрямків співробітництва в її рамках. Однак вже на початок 2000 року узбецька сторона офіційно заявила про свою зацікавленість виключно в економічній співпраці в рамках ГУУАМ. Натомість в Об’єднанні припинилося військове та військово-політичне співробітництво, і водночас в ГУАМ почав формуватися напрямок співробітництва у боротьбі з тероризмом, конкретним мотивом для чого стало забезпечення підтримки ініціативи І.Каримова про створення міжнародної спеціалізованої антитерористичної структури (зокрема, в Нью-Йоркському Меморандумі ГУУАМ (2000 рік). Спільна ініціатива членів Об’єднання щодо утворення Міжнародного антитерористичного центру в рамках ООН була визначена одним з ключових завдань діяльності ГУАМ).

Разом з тим, вже в 2000 році узбецька сторона на практиці демонструвала досить незначний інтерес до розвитку багатостороннього торговельно-економічного співробітництва у форматі ГУУАМ. Протягом 2001-2002 рр. ця позиція Узбекистану і надалі посилювалася, і, нарешті, Ташкент офіційно повідомив про призупинення участі РУ в діяльності ГУУАМ.

Особливо узбецькою стороною наголошувалося на наявності серйозних перешкод для реалізації транспортних проектів ГУАМ за участю Узбекистану, в першу чергу, в рамках проекту ТRАСЕCА. Йдеться, зокрема, про введення Туркменистаном 100-відсоткового мита на залізниці, що змушує Узбекистан відмовитись від транспортного коридору через порт м.Туркменбаши та використовувати об’їзний шлях через м.Актау (Казахстан). За словами президента РУ І.Каримова, така ситуація призводить до того, що вартість доставки товарів з Узбекистану до грузинського порту Поті на 20% вища за їхню доставку, приміром, до країн Балтії. На тлі зазначеного узбецька сторона робила висновок про “практичну “бездіяльність” ГУУАМ в транспортній сфері.

Слід зазначити, що ці процеси мають місце на тлі активізації узбецько-російського співробітництва і намірів Росії вкласти в економіку Узбекистану понад 2 млрд. дол. Необхідно зазначити, що згаданий інтерес цілком відповідав пріоритетним цілям зовнішньої політики Республіки Узбекистан. Серед них чільне місце належить подоланню негативних наслідків географічної ізольованості країни, насамперед, з метою забезпечення умов для підвищення ефективності зовнішньої торгівлі, налагодження вигідних для Узбекистану маршрутів транспортування товарів, у тому числі, енергоносіїв.

Однак, ключовим у рішенні І.Карімова залишити ГУАМ все ж таки були інші мотиви. Після приходу до влади в Україні та Грузії демократичних сил, проголошення Молдовою курсу на євроінтеграцію, ГУАМ все більше позбувався рис пострадянського утворення – навіть якщо він і був не зовсім типовим пострадянським утворенням. Авторитарному лідеру Узбекистану й раніше було нелегко відійти від установлених Москвою правил співжиття на пострадянському просторі, однак йому зовсім було не по дорозі із такими лідерами як В.Ющенко та М.Саакашвілі і організацією, де євроінтеграція та прагнення до вступу в ЄС та НАТО стали головним об’єднуючим елементом.

Так що вихід цієї країни лише підтримав європейську орієнтацію Об’єднання, підтвердивши, що ГУАМ поступово стає організацією, яка має вплив і значення у регіоні і участь у якій не може бути такою формальністю, як участь у СНД чи подібних утвореннях.

6. ПЕРСПЕКТИВИ
На сьогодні перспективи ГУАМ виглядають привабливо. Незабаром розпочне повноцінну роботу Інформофіс у Києві, який виконуватиме функції штаб-квартири і вже у недалекому майбутньому на неї перетворитися. Здійснюються проекти, які дозволять говорити про практичні результати діяльності Об’єднання.

Поступово інтерес до ГУАМ з’являється і в ЄС. Все більше сусідніх країн виявляють інтерес та беруть участь у роботі форумів ГУАМ. Заяви про можливість включення до організації інших, крім пострадянських організацій, поступово втрачають риси нереальності і можуть стати дійсністю.

Існують всі перспективи для того, щоб ГУАМ став ключовим механізмом у руйнуванні нових ліній поділу Європи, одним із засобів сприяння європейської та євроатлантичної інтеграції пострадянських країн, каналів, через які в регіональні міждержавні стосунки вливатиметься європейська політична, економічна, бюрократична культура.

Разом з тим, успішне майбутнє ГУАМ залежатиме насамперед від наступного:
- чи вдасться Україні надати реального поштовху вирішенню придністровського конфлікту і таким чином дати надію іншим членам ГУАМ на врегулювання їх внутрішніх конфліктів;
- чи вдасться забезпечити реальні відчутні результати від  проектів ГУАМ, зберегти інтерес США і розвинути інтерес ЄС до Об’єднання;
- чи ефективно працюватимуть інституції ГУАМ. Окрім Інформофісу у Києві, цікавою і привабливою є ідея щодо створення у кожній країні щонайменше по одній установі ГУАМ;
- чи будуть залучені інші країни у тому чи іншому статусі до ГУАМ – насамперед, Литва, Румунія, Польща;
- чи активізується робота щодо Білорусі і поступове її залучення в орбіту впливу ГУАМ;
- чи вдасться продовжити узгодження зовнішньополітичних ліній країн ГУАМ у міжнародних організаціях і виступи з єдиною позицією.
Зрештою, успіх ГУАМ залежатиме від успішності реформ і змін у кожній країні, успішності кожної з них і їхньої двосторонньої співпраці між собою. Особливо справедливим це твердження є щодо України. Протягом наступних декількох років, можливо – декількох місяців, Україні слід здійснити низку кроків для того, щоб перетворити ГУАМ у справді ключову міжнародну організацію, що визначатиме політичний ландшафт регіону. Успіх цього проекту дозволить вийти із якості об’єкта європейської політики і перейти до класу впливових європейських гравців. Поразка проекту не лише послабить регіональні позиції України, але й ускладнить реалізацію курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію.