Відколи у Європейському Союзі панують фінансова й боргова кризи, у шістьох з 17-и країн єврозони змінилися уряди. У трьох – незабаром вибори, включно із Словаччиною, де уряду висловили недовіру в процесі ухвалення реформи фонду порятунку євро. Уряд Італії вважають недієздатним, у французького президента – проблеми з більшістю в Сенаті, та й вибори теж на носі. У Німеччині криза євро знову й знову стає причино серйозних суперечок всередині урядової коаліції. У Нідерландах при владі уряд меншості, а процес формування уряду у сусідній Бельгії триває вже понад рік, там досі при владі тимчасовий кабінет міністрів. Фактично стабільні уряди є тільки в Люксембурзі, Австрії, Естонії та на Мальті.

Така ситуація – не найкраще політичне підґрунтя для ухвалення важливих рішень, спрямованих на порятунок євро. Можна уявити, як непросто дійти згоди щодо розширення того ж Європейського стабілізаційного фонду EFSF в рамках саміту ЄС, коли за столом переговорів постійно з’являються нові глави урядів.

Бракує справжніх лідерів

Європа загалом і Німеччина зокрема знову опинилися в ситуації, коли багато політиків і громадяни чекають на лідерів, які здатні чітко вказати шлях, яким слід рухатися. Але таких кадрів знайти непросто, вважає експерт з питань фінансової політики, депутат Європейського парламенту від соціал-демократів Удо Булльманн. «Серед главі урядів у Європі замало керівників, які мають мужність виступити перед громадянами й чітко сказати: Мені доведеться вдатися до непопулярних дій, без яких не обійтися, мені треба перейти цю межу, щоб одного дня забезпечити вам краще майбутнє. На таке здатні дуже мало сучасних політиків. Тому ззовні цілком може здатися, що Європа, якщо нічого не виправиться, просто не виконає свою історичну місію», - каже Булльманн.

Занепокоєння тим, що в ЄС бракує справжніх лідерів, поділяє і президент Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу. Підпорядкований йому орган Євросоюзу теж втратив останнім часом свій вплив. Тому Баррозу виступає за те, щоб Єврокомісія стала своєрідним економічним урядом спільноти. Він говорить про «більше Європи» в кризовій ситуації. «Відповідь чітка й зрозуміла: тільки європейське оновлення й краще європейське керівництво може створити підстави для довіри – довіри у нашу спроможність діяти», - наголошує Баррозу.

Президент Єврокомісії вимагає кращого координування економічної і податкової політики в країнах єврозони, аж до відмови від деяких суверенних повноважень.

Північ не хоче перманентно підживлювати південь

Під час боргової кризи в спільноті окреслися ситуація, коли стабільні й сильні країни де-факто не хочуть спільними зусиллями впоратися з боргами слабких і запровадити спільні облігації в єврозоні. У фінансово сильних країнах поширена думка, що європейська солідарність не може бути вулицею з одностороннім рухом з півночі на південь. «Солідарності такої форми не може бути. Тобто південні європейці мають у такий спосіб провести реформи, щоб стати конкурентоспроможними. Вони повинні розбудовувати, а не демонтувати свою конкурентоспроможність. Солідарність можлива тільки за таких умов», - каже Маркус Фербер, фінансовий експерт фракції Європейської народної партії у Європарламенті.

Політик наголошує на тому, що солідарність між державами єврозони за жодних обставин не повинна перетворитися на тривалий перетік дотацій з півночі на південь. Утім, існує в єврозоні ще й  інше бачення того, якою не повинна бути солідарність. Її чітко окреслює голова парламенту Словаччини Ріхард Сулік: «Ви гадаєте, що солідарність – це сказати словацькому пенсіонеру, що от ми зараз піднімемо податок на додану вартість, щоб пенсіонери в Греції й надалі отримували свої 1200 євро пенсії? Це спотворена солідарність, зі справжньою вона не має нічого спільного». Відомо, що середній рівень пенсії в Словаччині нині коливається на рівні 350 євро.

Утім, попри увесь скептицизм, вихід з кризи шукати доведеться. І без солідарності країнам єврозони не обійтися. Їм доведеться, як передрікають експерти, дійти згоди принаймні щодо трьох головних питань: звільнення Греції від значної частини боргів, стабілізації європейських банків і розширення фонду стабілізації євро до такого обсягу, щоб можна було заховати під «рятівну парасольку» ще й Італію та Іспанію. Інакше валютний союз і вся єврозона будуть просто недієздатними.