На чому тримаються авторитарні режими? По-перше, на сприйнятті і на мовчазній згоді власного народу, в силу деяких історико-культурних особливостей менталітету. По-друге, на власній здатності утримувати якусь певну стабільність і порядок в країні, ба навіть економічний розвиток. І на кінець, на зовнішній підтримці, на розстановці сил і важелів у геополітичній грі. Головна особливість таких режимів – чіпляння за владу, вкорінення і намагання утриматися на найвищій керівній посаді ледь не до кінця життя, а потім передати її спадкоємцю.

Ілюзії європеїзації та послаблення внутрішнього тиску в Білорусі розсіялися за останніх президентських виборів 19 грудня 2010 р. Чому після короткочасної відлиги правлячий режим знову повернувся до попередніх методів? Збагнув, що може і не виграти? «Якби ви спитали мене, які б були шанси в білоруської опозиції з Лукашенко за умови вільних виборів, то я б відповів, що вільних виборів він уже б ніколи не виграв,» - так вважає керівник Руху "За Свабоду" і кандидат у президенти в 2006 р. Аляксандр Мілінкєвіч. «Але ж у нас немає незалежного підрахунку голосів, наших представників немає у виборчих комісіях», - додає він.

Останнім часом ми спостерігаємо, як падуть диктаторські режими північної Африки, мов картковий дім, коли силові методи безсилі, якщо на вулиці виходять тисячі, сотні тисяч громадян. Після «жасминової революції» Тунісу спрацював ефект доміно: народні заворушення поширилися на Єгипет і Ємен. Міжнародна дипломатія могла скільки завгодно робити ставку на т.з. режими стабільності заради безпеки в регіоні, але дозрівши до певного рівня народного спротиву, процес вийшов з-під контролю. Якими будуть його наслідки, демократичні перетворення чи захоплення влади радикальними елементами, гуманізація форм правління чи повернення до корупційних схем і посилення хаосу – покаже час, але це мало б послужити уроком для інших диктаторських і авторитарних режимів. Хоча, про які засвоєні уроки можна говорити з тими, кому притаманне хворобливе засліплення владою?
 
Як довго ще протримається режим Лукашенки при  владі? «Ніхто ж не знав, скільки протримається Радянський Союз, ми думали – вічно. Ніхто не знав, скільки часу боротиметься рух «Солідарність» у Польщі, але всі вірили і працювали на перемогу», - такими думками поділився Аляксандр Мілінкєвіч ввечері після участі в міжнародній донорській конференції «Солідарність з Білоруссю», яка проходила в середу у Варшаві.

Хто допоможе зараз Білорусі? Усі закордонні інвестиції в розвиток громадянського суспільства поки що не принесли бажаних результатів. Потепління відносин між офіційним Мінськом та європейською спільнотою закінчилося так само швидко, як  і спроби громадянських виступів проти одностороннього підрахунку голосів на останніх президентських виборах. Зараз міжнародна спільнота засудила дії білоруської влади проти опозиційних політиків, журналістів і правозахисників. У відповідь офіційний Мінськ звинуватив США в порушенні діючого  Будапештського меморандуму, ЄС – у «відвертому замовчуванні ініціативних агресивних дій і насильства з боку демонстрантів», а Парламентську Асамблею Ради Європи – в «незбалансованому і деструктивному характері» нещодавно принятої резолюції. Нагадаймо, що стосунки Аляксандра Лукашенки з Кремлем різко погіршилися перед останніми президентськими виборами в Білорусі. Офіційна Москва, зацікавлена, аби Білорусь і все «ближнє зарубіжжя» залишалося в сфері її контролю, хотіла б знайти кандидатуру на заміну Лукашенці. Отож, на яку зовнішню підтримку може розраховувати зараз його режим?

Мінськ правда працює над пропозиціями, вже приєднався до Конвенції РЄ з боротьби проти корупції і пропонує свої напрацювання з метою приєднатися до Конвенції РЄ про заходи щодо протидії торгівлі людьми. З іншого боку, яку ж таку жорстку відповідь готує офіційний Мінськ? Різкий характер заяв уряду Білорусі у відповідь на резолюцію ПАРЄ і на санкції ЄС та США ставить під сумнів конструктивність діалогу Лукашенки з Заходом. Чи здатна буде нинішня політична і економічна модель Білорусі вижити в умовах ізоляції? Опозиція вважає, що така модель себе вичерпала і жодних перспектив немає. Отож, непевні позиції і другого стовпа авторитарних та диктаторських режимів – внутрішня стабільність і економічний розвиток.
 
А що ж до першої опори? Настрої в Білорусі зараз не найкращі, адже ось уже місяць в країні провадиться політика терору проти власних громадян. Близько 40 чоловік зараз перебувають під слідством і ще 30 - у в’язниці. «Цілком реально, що проти них висунуть звинувачення у скоєнні масових безпорядків і можливо навіть у спробі збройного захоплення влади», - припускає помічник пана Мілінкєвіча, Алєсь Лагвінєц. Судячи з офіційних заяв представників влади Білорусі, саме так воно і буде. 

Як реагують на події білоруські громадяни, наскільки чисельна та частина населення, яка не погоджується з офіційною лінією влади, з затриманнями після 19 грудня 2010 р. та її небажанням поступатися місцем? Чи можна, зрештою, говорити про існування справжнього громадянського суспільства в Білорусі?

«Так, однозначно, зараз в Білорусі є справжня опозиція і справжнє громадянське суспільство», – стверджує Крістос Пуґурідес, співдоповідач у звіті ПАРЄ про ситуацію в Білорусі після президентських виборів. За свідченням Аляксандра Мілінкєвіча, в момент затримання опозиційних кандидатів та інших учасників потесту на вулицях Мінська, відбулося справжнє піднесення, колосальна хвилю підтримки серед населення. «Люди передавали передачі і гроші, пред’являючи свій паспорт, чим дуже ризикували. Отож грмадянське суспільство таки є, але на недостатньому рівні, аби вивести сьогодні 50 000 чоловік з вимогами звільнити ув’язнених рісля виборів 19 грудня минулого року. На жаль, це так».

Громадянське суспільство Білорусі, чисельний потенціал якого нині важко оцінити, діє в умовах жорстких репресій. «Адже в асоціаціях багато хто діє без реєстрації, а за це за білоруським законодавством передбачається кримінальна відповідальність, до 3 років ув’язнення». – каже Аляксандр Мілінкєвіч. – «Проблема нашого громадянського суспільства – це відсутність будь-якої внутрішньої підтримки. Бізнес не може цього робити без негативних наслідків для  себе».

Проблему практичної і фінансової підтримки громадянського суспільства Білорусі береться вирішити міжнародна спільнота, про що підтверджено на міжнародній конференції в Варшаві.  Чи допоможуть справі такі кроки? І чи дієвими виявляться санкції та інші заходи міжнародних організацій та урядів західних країн? «Санкції – це символічні кроки, які мають радше моральне значення» - вважає Алєсь Лагвінєц. Реально змінити ситуацію вони зможуть лише самі білоруси. «Ми самі повинні відстоювати своїх співвітчизників, які зараз сидять за гратами».

«Так, я оцінив санкції ЄС як м’які, всі вважали, шо такі репресї і зачистки заслуговували на жорсткіші дії, – каже А. Мілінкєвіч. – Але я не критикую Європу, вона щодо Білорусі приймає ту позицію, яку вважає за потрібне. Така політика поступового введення санкцій, яку нині провадить Брюсель, також має право на існування... Європа тільки частково має вплив на ситуацію в Білорусі. Я не схильний покладати на інші країни і на ЄС те, що має бути зроблено всередині країни. Чекати на допомогу ззовні, на те, що хтось прийде і одним помахом вирішить усі білоруські проблеми – це позиція слабкого».